Постанова 4857 № 500/2755/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Баранюк А.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2755/19 пров. № А/857/2351/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Макарика В.Я., Матковської З.М. за участю секретаря судового засідання: Хомич О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі № 500/2755/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ : 03.12.2019р. позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання зарахувати до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 26.03.1988р. - 31.12.1988р. на посаді вихователя дитячого садка колгоспу «Нива» Тернопільського району Тернопільської області та призначити пенсію за вислугу років з 03.07.2019р. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2020р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. 04.05.2020р. на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відкладення розгляду справи на період карантину. ч.2 ст.313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, ч.3 цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, а їх участь у судовому засіданні не визнана обов`язковою. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 17.06.1987р. - 31.01.2000р. працювала на посаді вихователя дитячого садка «Москва» Тернопільського району Тернопільської області, який в подальшому перейменовано в «Нива». Відповідно до свідоцтва про народження від 16.01.2005р. серії НОМЕР_1 у позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_2 . Так, в період з 26.03.1988р. - 31.12.1988р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною. 03.07.2019р. позивач звернулась до пенсійного органу із письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, разом із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 подала копію ідентифікаційного коду. копію паспорта громадянина України, оригінал та копію трудової книжки НОМЕР_2 , копію диплому НОМЕР_3 , виданого 26.06.1992р.; архівну довідку №109 від 15.03.2016р. про кількість вироблених людиноднів, копію протоколу засідання правління колгоспу «Москва» №9 від 02.10.1987р., завірену архівним відділом Тернопільської районної державної адміністрації, копію свідоцтва про народження дитини НОМЕР_4 , копію свідоцтва про народження дитини НОМЕР_5 , копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_6 , заяву від 05.09.2019р. про відсутність в архівному відділі ТРДА протоколів про надання декретної відпустки. За результатами розгляду вказаної заяви пенсійний орган відмовив в призначенні пенсії за вислугу років, що підтверджується письмовим листом 24.10.2019р. №841/03-16. Таких висновків відповідач дійшов з огляду на те, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки 09 місяців 14 днів, стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років 9 місяців 20 днів, що є менше за необхідний 26 років 6 місяців, оскільки період перебування позивача в декретній відпустці в період з 26.03.1988р. - 31.12.1988р. не підтверджений жодними доказами. п.2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Із змісту п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» видно, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», окремі категорії працівників інших галузей народного господарства мають право на пенсію за вислугу років. Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: - які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; - 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться (ч.2 та 4 ст.48 Кодексу законів про працю України). Запис про надання та переривання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до трудової книжки не вноситься, оскільки це не передбачено Інструкцією № 58 про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993р. N

58. Разом з тим, порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. п.3 Порядку встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. ст. 181 Кодексу законів про працю України передбачає, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати ( у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підстав медичного висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Згідно записів трудової книжки та довідки №109 від 15.03.2016р., виданої архівним відділом Тернопільської державної адміністрації, в період з 17.06.1987р. по 31.01.2000р. позивач працювала на посаді вихователя дитячого садка колгоспу «Москва» Тернопільського району. В п.39 протоколу засідання правління колгоспу «Москва» № 9 від 02.10.1987р. видно, що ОСОБА_3 - прийнято вихователем в дитсадок на час декретної відпустки ОСОБА_1 (а.с.15) З архівної довідки №109 від 15.03.2016р видно, що ОСОБА_1 в 1988 вироблено 76 людиноднів, що становить 2 місяці 25 днів, які враховано позивачу до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років. ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку зараховується до стажу роботи. Так, колегія суддів вважає зазначити, що у трудовій книжці чітко вказано період праці ОСОБА_1 на займаній посаді, що виключає можливість не зарахування такого періоду з 26.03.1988 р. - 31.12.1988 р. до стажу необхідного для призначення пенсії за вислугу років. Докази надані позивачем на підтвердження перебування її у декретній відпустці складають логічну послідовність її виходу у відпустку по вагітності з подальшим виходом у декретну відпустку. При цьому, згідно довідки №109 від 15.03.2016р. у 1989 році ОСОБА_1 нараховано 357 людиноднів. Вказане дає підстави дійти висновку, що декретна відпустка, згідно ч.1 та 2 ст.181 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тривала до досягнення дитиною віку одного року, що узгоджується із законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України. В позивача наявний спеціальний стаж роботи не менше 26 років 6 місяців, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки колегії суддів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі № 500/2755/19- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя В.Я. Макарик Суддя З.М. Матковська Постанова складена в повному обсязі 18.05.2020р.