Постанова КЦС ВС № 694/1126/16-ц

Постанова Іменем України 13 травня 2020 року м. Київ справа № 694/1126/16-ц провадження № 61-43861св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Яремка В. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Карташев Сергій Володимирович, заінтересована особа - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року у складі судді Гончаренко Т. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Фетісової Т. Л., Нерушак Л. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Карташева С. В. (далі - Звенигородський МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області). На обгрунтування скарги зазначав, що рішенням Звенигородського районного суду від 27 грудня 2016 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто 105 200,00 грн, що були отримані ним у рахунок оплати за будинок по АДРЕСА_1 , а також 1 206,40 грн понесених позивачем судових витрат на правову допомогу. Постановою старшого державного виконавця Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Карташевим С. В. від 29 січня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного судового рішення, яку він отримав 02 лютого 2018 року. Оскільки відповідно до рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року, з нього на користь позивача було стягнуто окремо дві суми коштів, а не однією загальною сумою, то, на його думку, повинно бути видано два різних виконавчих листи, які б стали підставою для відкриття виконавчого провадження. Посилаючись на те, що виданий 27 грудня 2017 року місцевим судом виконавчий лист у справі № 694/1126/16-ц про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 105 200,00 грн та понесені нею судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 206,40 грн, а разом 106 406,40 грн є таким, що протирічить рішенню Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року, вважав, що постанова державного виконавця Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Карташева С. В. від 29 січня 2018 року про відкриття виконавчого провадження є незаконною, а тому підлягає скасуванню. Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії старшого державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження вчинені відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та в межах наданих йому повноважень, а тому відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 . Відхиляючи доводи заявника про те, що судом неправомірно видано виконавчий лист, суд зауважив, що заявник не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки під час розгляду скарги на дії державного виконавця, суд не надає оцінку правомірності видачі виконавчого листа. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, ухвала суду є законною та обгрунтованою, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Суд відхилив як необгрунтовані доводи заявника про те, що ОСОБА_2 , звертаючись до Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області із заявою про примусове виконання рішення суду, не додала квитанцію про сплату авансового внеску або документа на підтвердження звільнення її від його сплати, оскільки ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, а тому відповідно до абзацу 8 частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) звільнена від сплати авансового внеску в силу вимог закону. Узагальнені доводи касаційної скарги У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2018, і ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу задовольнити. Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відповідно до приписів статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) умовою початку примусового виконання рішення суду є сплата авансового внеску, квитанція про сплату якого долучається до поданої стягувачем заяви про примусове виконання рішення суду. Від сплати авансового внеску, серед інших, звільняються інваліди I та II груп. Суди не урахували, що, звертаючись до Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області з заявою про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_2 до заяви про відкриття виконавчого провадження не додала квитанцію про сплату авансового внеску, чи доказів на підтвердження звільнення її від його сплати, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду. 14 лютого 2019 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Установлені судами фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 105 200,00 грн, що були отримані ним у рахунок оплати за будинок по АДРЕСА_1 , а також 1 206,40 грн понесених судових витрат. Додатковим рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 1 012,50 грн. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено, додаткове рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 04 липня 2017 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року касаційні скарги ОСОБА_1 відхилено, рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року, додаткове рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 04 липня 2017 року залишено без змін. 27 грудня 2017 року Звенигородським районним судом Черкаської області видано виконавчий лист у справі № 694/1126/16-ц. 22 січня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області з заявою про примусове виконання рішення суду. Постановою старшого державного виконавця Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Карташевим С. В. від 29 січня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 694/1126/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 105 200,00 грн та понесених нею судових витрат на правову допомогу у розмірі 1 206,40 грн, а всього 106 406,40 грн. Зазначену постанову ОСОБА_1 отримав 02 лютого 2018 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Таким чином, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частин першої та третьої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Зокрема виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частини перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження)). За змістом статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів. Судами встановлено, що 26 січня 2018 року стягувач ОСОБА_2 звернулася до Звенигородського МРВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області з заявою про примусове виконання рішення суду у справі № 694/1126/16-ц на підставі виконавчого листа, виданого 27 грудня 2017 року Звенигородським районним судом Черкаської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 105 200,00 грн та понесених нею судових витрат на правову допомогу в розмірі 1 206,40 грн. Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 вказував на те, що виконавчий лист, виданий на виконання рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року, не відповідає змісту резолютивної частини зазначеного судового рішення, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відмовляючи у задоволенні скарги заявника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив із того, що постанова державного виконавцяпро відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року у справі № 694/1126/16-ц є законною та обгрунтованою, оскільки державний виконавець діяв у межах повноваженьвизначених Законом України «Про виконавче провадження». При цьому, заявник не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки під час розгляду скарги на дії державного виконавця, суд не надає оцінку правомірності видачі виконавчого листа. За змістом частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску. Від сплати авансового внеску звільняються, зокрема, інваліди I та II груп, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. Посилання у касаційній скарзі на те, що суди залишили поза увагою його доводи про те, стягувач ОСОБА_2 до заяви про відкриття виконавчого провадження не додала квитанцію про сплату авансового внеску, чи доказів на підтвердження звільнення її від його сплати, а тому державний виконавець неправомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження є неспроможними, оскільки судами встановлено, що стягувач до заяви про відкриття виконавчого провадження долучила копію пенсійного посвідчення з відміткою, що вона є інвалідом ІІ групи. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2018 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик Д. Д. Луспеник В. В. Яремко