Ухвала КЦС ВС № 505/1844/18

Ухвала 14 травня 2020 року м. Київ справа № 505/1844/18 провадження № 61-7794ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору іпотеки, ВСТАНОВИВ: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 12 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області Крисюн Л. В. та зареєстрований за №№ 808 і 34/2008 р., як похідний від неіснуючого основного зобов`язального договору, укладеного під впливом обману. Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року (повний текст якої складено 11 листопада 2019 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на застосування позовної давності. В решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 12 травня 2020 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 подав засобами електронного поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, посилаючись на те, що копія постанови апеляційного суду була виготовлена 11 листопада 2019 року і отримана ним засобами поштового зв`язку 08 січня 2020 року. Крім того, наразі тривають карантинні заходи, які значною мірою обмежують можливість мати зв`язок з правозахисником. Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Оскільки повний текст постанови апеляційного суду виготовлено 11 листопада 2019 року, тобто строк на касаційне оскарження цього судового рішення закінчився 11 грудня 2019 року, а копія вказаної постанови отримана заявником (з його слів) 08 січня 2020 року і тридцятиденний строк з цієї дати сплив 07 лютого 2020 року, то підстави для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень згідно з частинами першою, другої статті 390 ЦПК України відсутні. Доводи заявника щодо дії карантинних заходів також не заслуговують на увагу і не свідчать про наявність підстав для поновлення пропущеного ним процесуального строку за частиною третьою статті 390 ЦПК України, тому що строк на касаційне оскарження рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року закінчився 11 грудня 2019 року, а карантин на території України установлено з 12 березня 2020 року, тобто через 3 місяці після закінчення строку на касаційне оскарження судових рішень. З огляду на зазначене в задоволенні клопотання необхідно відмовити. У зв`язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази. ОСОБА_1 також заявив клопотання про відстрочення йому сплати судового збору за подання касаційної скарги, посилаючись на те, що наразі тривають карантинні обмеження у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому він не має можливості працювати і заробляти гроші, що ускладнює його матеріальний стан. Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір». Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111). Наведені заявником обставини не можуть бути підставою для звільнення його від сплати судового збору, оскільки він не надав доказів на підтвердження того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу, а його майновий стан на день звернення з касаційною скаргою перешкодив йому сплатити судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі. Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Підставою для відстрочення сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо. Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і в строки, покладається на особу, яка подає скаргу. Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір та відсутність в ОСОБА_1 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду касаційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати касаційної скарги судовим збором в повному обсязі) в цій справі дотримано. Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду. Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Позовну заяву подано у червні 2018 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року - 1 762 грн) (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній станом на дату подання позовної заяви в цій справі). Отже, за подання касаційної скарги заявнику необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1 409,60 грн (1 762 грн х 0,4 х 200%). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі 1 409,60 грн має бути перерахований або внесений за реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р?ні/ Печерс.р?н/22030102, ЄДРПОУ - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, Код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати Верховному Суду оригінал квитанції (платіжного доручення). Касаційна скарга також не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з порушенням вимог частини першої статті 392 ЦПК України. Згідно з частиною першою статті 392 ЦПК України касаційна скарга подається у письмовій формі. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Касаційна скарга подана ОСОБА_1 на електронну пошту Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з використанням електронного цифрового підпису. Закон України «Про електронний цифровий підпис», який визначав статус електронного цифрового підпису, втратив чинність 07 листопада 2018 року на підставі Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII. Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг. Проте відповідно до підпункту 15.15 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (підпункт 15.1 підпункту 15 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України). З огляду на те, що на день подання касаційної скарги Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система не почала функціонування, заявнику необхідно подати до Верховного Суду касаційну скаргу в письмовій формі. Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Враховуючи зазначене, заявнику необхідно вказати у касаційній скарзі передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки. Керуючись статтями 136, 185, 389, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням інших підстав для його поновлення та наданням відповідних доказів у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині сплати судового збору, подання касаційної скарги у письмовій формі та зазначення передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику. Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. А. Стрільчук