Ухвала КЦС ВС № 947/22831/19

Ухвала 10 липня 2020 року м. Київ справа № 947/22831/19 провадження № 61-9616ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Шевцової Ольги Володимирівни про скасування реєстрації щодо готовності до експлуатації, скасування рішення про реєстрацію права власності, зобов`язання щодо знесення об`єкта самочинного будівництва, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що 09 квітня 2015 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позов до ОСОБА_2 про зобов`язання знести за власний рахунок самочинно зведену прибудову до квартири АДРЕСА_1 задоволено. 25 травня 2015 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист. 26 травня 2016 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси визнано дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О. Г. про закінчення виконавчого провадження неправомірними, й скасовано цю постанову від 25 грудня 2015 року. Вказувала, що на час звернення до суду рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2015 року залишилося невиконаним, чим порушуються її права. Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила суд скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а саме: реконструкція квартири під аптеку без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, що за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати рішення державного нотаріуса Шостої одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Шевцової О. В., індексний № 41169584 від 18 травня 2018 року, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення аптеки, загальною площею 74,9 кв. м., за зазначеною адресою, та реєстрацію права власності ОСОБА_3 , індексний номер витягу 124469312 від 18 травня 2018 року, на нежитлове приміщення аптеки, загальною площею 74,9 кв. м., за вказаною вище адресою; зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно зведену за межами геометричних розмірів фундаментів у плані прибудову до квартири за зазначеною вище адресою. Вказана справа розглядалася в судах різних інстанцій неодноразово. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 25 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, що надійшла до суду 01 липня 2020 року, в якій заявник просить суд рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2020 року скасувати, й передати справу на новий судовий розгляд. Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подачі позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 1 921 грн. Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на момент подачі позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру (скасування реєстрації щодо готовності до експлуатації, скасування рішення про реєстрацію права власності, зобов`язання щодо знесення об`єкта самочинного будівництва), яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у розмірі оспорюваної суми, таким чином (768 грн 40 коп.*3*200%=4 610 грн 40 коп.). Ураховуючи характер спору заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання цієї касаційної скарги у розмірі 4 610 грн 40 коп. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати оригінал квитанції про сплату судового збору або документи, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону. Крім того, частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює розгляд питання про відкриття касаційного провадження. Згідно з частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). Відповідно до підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закону № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України та Законом № 540-IX,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2020 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, але який не може перевищувати десяти днів з дня закінчення строку дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. М. Осіян