Постанова КЦС ВС № 607/14527/15-ц

Постанова Іменем України 06 травня 2020 року м. Київ справа № 607/14527/15-ц провадження № 61-21955св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костів О. З., Сташків Б. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 18 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «КБ «Надра», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «КБ «Надара», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1616/2008-Ф, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 154 144,58 доларів США зі сплатою 14,49 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 12 червня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 червня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів та пені. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість у сумі 366 040,00 доларів США, що еквівалентно 8 060 735,59 грн, з яких: 152 600,65 доларів США - заборгованість за кредитом; 139 962,57 доларів США - заборгованість за процентами; 58 062,32 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 15 414,46 доларів США - штраф. Ураховуючи наведене, ПАТ «КБ «Надра» просило суд стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь вказаний розмір кредитної заборгованості. У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання договору поруки припиненим. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2009 року Тернопільський міськрайонний суду Тернопільської області видав судовий наказ № 2-н-866/09 про солідарне стягнення з нього та ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 1616/2008-Ф у розмірі 1 400 488,78 грн. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2009 року вказаний наказ було скасовано. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2010 року стягнуто з нього та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 427 771,17 грн. У подальшому вказане заочне рішення було скасовано та ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2012 року позовну заяву ПАТ «КБ «Надра» залишено без розгляду. Зважаючи на те, що банк не пред`явив до нього вимоги протягом шести місяців від дня звернення до суду із заявою про видачу судового наказу (05 серпня 2009 року), вважав, що зобов`язання за договором поруки припинилось 05 січня 2010 року. Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати його поруку, за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 18 червня 2008 року перед ПАТ «КБ «Надра», припиненою з 05 січня 2010 року. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2016 року, яку було постановлено без виходу до нарадчої кімнати та занесено до журналу судового засідання, зустрічний позов ОСОБА_2 було об`єднано з позовом ПАТ «КБ «Надра» для спільного розгляду. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року у складі судді Братасюка В. М. позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 1616\2008-Ф, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 152 600,65 доларів США, що еквівалентно 3 360 489, 26 грн, за процентами - 139 962,57 доларів США, що еквівалентно 3 082 180,28 грн, за пенею -110 100 грн, що є гривневим еквівалентом 5 000 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 18 червня 2008 року припиненою з 22 травня 2013 року. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов банку до позичальника доведено й належно обґрунтовано, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та процентами, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. У той же час, врахувавши матеріальне становище ОСОБА_1 , суд зменшив розмір пені до 110 100 грн та відмовив у задоволенні вимоги про стягнення штрафу, вказавши, що за несвоєчасне виконання зобов`язання банком вже нарахована неустойка (пеня). Визнаючи поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 18 червня 2008 року припиненою з 22 травня 2013 року, суд виходив з того, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання. Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителя підлягає обчисленню з 21 листопада 2012 року, тобто з дня, коли ПАТ «КБ «Надра» отримало копію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2012 року про залишення його позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості без розгляду. Оскільки банк звернувся з цим позовом лише 27 вересня 2015 року, то зобов`язання за договором поруки слід вважати такими, що припинилися. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 09 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І. О. задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 09 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання поруки припиненою скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 09 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення пені та штрафу залишено без змін. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту від 18 червня 2008 року № 1616/2008-Ф, що складає 152 600,65 доларів США (що еквівалентно 3 360 489, 26 грн) за тілом кредиту та 110 100 грн пені, що є гривневим еквівалентом 5 000 доларів пені за прострочення сплати кредиту. У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічногопозову ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання поруки припиненою відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки у 2009 році банк звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про стягнення кредитної заборгованості в судовому, а не досудовому порядку, тобто кредитор в установленому законом порядку пред`явив вимогу до поручителя протягом строку дії поруки, тому висновок суду першої інстанції про те, що банк пропустив шестимісячний строк для пред`явлення позову до поручителя, у зв`язку із чим порука припинилася, є помилковим. Отже, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. При цьому, суд вважав, що оскільки строк на пред`явлення вимог до поручителя банком не пропущено, заборгованість за тілом кредиту у сумі 152 600,65 доларів США, а також пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 110 100 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США стягнуто з ОСОБА_1 , тому з врахуванням вимог частини другої статті 554 ЦК України зазначена сума повинна бути стягнута у солідарному порядку з боржника та поручителя ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким у позові уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» відмовити у повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що банк вперше звернувся до суду 05 серпня 2009 року про видачу судового наказу, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, а з позовом у цій справі - тільки у серпня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Проте, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не надав цьому факту жодної правової оцінки. Також, вважає, що його порука є припиненою, оскільки банк не заявив до нього вимог протягом шести місяців з отримання копії ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2012 року про залишення позову банку до нього та ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості без розгляду. Крім того, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є недостатньо мотивована. Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 18 червня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», яке змінило назву на ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1616/2008-Ф, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 154 144,58 доларів США під 14,49 % річних з кінцевим терміном повернення до 12 червня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 18 червня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки. 07 серпня 2009 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області видав судовий наказ № 2-н-866/09, яким стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 1616/2008-Ф у розмірі 1 400 488,78 грн. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2009 року вказаний наказ було скасовано. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 1616/2008-Ф у розмірі 1 427 771,17 грн. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 червня 2012 року скасовано вказане заочне рішення та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2012 року позовну заяву ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання. За наданим банком розрахунком, станом на 22 липня 2015 року, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 366 040 доларів США, що еквівалентно 8 060 735,59 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 152 600,65 доларів США, за процентами - 139 962,57 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 58 062,32 доларів США, штраф, передбачений пунктом 5.3 договору - 15 414,46 доларів США. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю. Щодо припинення договору поруки Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України). Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11). Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15). Судами було встановлено, що банк реалізував право на пред`явлення вимоги до поручителя шляхом подання 05 серпня 2009 року до суду заяви про видачу судового наказу. Підпунктами 3.3.1-3.3.3 кредитного договору передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки. Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором. Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання. Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У зв`язку із цим, порука, а не договір поруки, припиняється на стягнення щомісячних платежів, вимоги щодо яких прострочені, але це не вимагає визнання в цій частині поруки припиненою, оскільки належним способом судового захисту є відмова кредитору у стягненні цих сум. Крім того, тлумачення статті 559 ЦК України не передбачає можливості визнання договору поруки частково припиненим. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо позовних вимог банку до поручителя Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо солідарного стягнення повної суми заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 , як поручителя. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині, що переглядається, Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року, зокрема, вказав, що, відмовляючи в задоволенні позову до поручителя та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з рішенням якого в цій частині погодився апеляційний суд, залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_2 припинилася в частині щомісячних зобов`язань поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення у банку права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та діє в іншій частині. Згідно із частиною першою статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. У справі яка переглядається, суд апеляційної інстанції належно не врахував вказаних норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та вказівок Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року, помилково вказавши, що, оскільки строк на пред`явлення вимог до поручителя банком не пропущено, у зв`язку із подання 05 серпня 2009 року до суду заяви про видачу судового наказу, то, з урахуванням вимог частини другої статті 554 ЦК України, вся стягнута з ОСОБА_1 сума заборгованості повинна бути стягнута у солідарному порядку з боржника та поручителя ОСОБА_2 . Проте, апеляційний суд не взяв до уваги, що кредит ОСОБА_1 було видано 18 червня 2008 року та умовами кредитного договору сторони встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором. Тому, з урахуванням наведених норм матеріального права та висновків Великої Палати Верховного Суду, пред`явивши вимоги до поручителя 05 серпня 2009 року, банком було пропущено шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 за щомісячними платежами, які боржник повинна була здійснити до 05 лютого 2009 року, та порука ОСОБА_2 за такими платежами припинилася і вони не можуть бути стягнуті солідарно з боржника та поручителя. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які не були досліджені судами, апеляційний суд вказівок Верховного Суду при попередньому розгляді цієї справи не врахував, не встановив обставин, які необхідні для правильного вирішення спору, а саме розмір заборгованості, порука за якою не припинилася, то справу в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що банк звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не надав цьому факту жодної правової оцінки, зважаючи на таке. Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15. Верховний Суд України виклав подібну правову позицію й у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, вказавши, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, оскільки ОСОБА_2 не заявляв заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності у суді першої інстанції, до ухвалення рішення цим судом, у апеляційного суду не було підстав застосовувати вказані норми матеріального права та відмовляти у задоволенні позову з цих підстав. Посилання заявника на те, що відповідна заява була предметом розгляду судом першої інстанції, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки ні в заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, ні в зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , ні в його запереченнях чи інших поясненнях під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідних доводів щодо спливу строку позовної давності немає. Заявник помилково ототожнює посилання щодо пропуску строку пред`явлення кредитором вимоги до поручителя (частина четверта статті 559 ЦК України) із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності (стаття 267 ЦК України). При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, передбачених положеннями статті 403 ЦПК України. ОСОБА_2 , заявляючи у касаційній скарзі відповідне клопотання, таких підстав теж не навів. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк