Постанова Одеський апеляційний суд № 511/2633/17

Номер провадження: 22-ц/813/1136/20 Номер справи місцевого суду: 511/2633/17 Головуючий у першій інстанції Панчук А.І. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря - Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 10 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Відділу надання адміністративних послуг Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області про визнання майна набутого подружжям під час шлюбу спільною сумісною власностю, встановлення факту прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання частково недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації нерухомого майна, визнання права власності по праву спадкування за законом на частину спадкового майна, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання майна набутого подружжям підчас шлюбу спільною сумісною власностю, встановлення факту прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання частково недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації нерухомого майна, визнання права власності по праву спадкування за законом на частину спадкового майна. В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 вимоги підтримали та просили задовольнити їх, мотивуючи свої вимоги тим, що вони законні, обґрунтовані та підтверджуються наданими доказами та поясненнями свідків. Відповідач і її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснили, що підстав для задоволення вимог не встановлено, вимоги необґрунтовані, а тому просять у задоволенні позову відмовити. Відповідач - відділ надання адміністративних послуг Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області згідно наданої заяви просив розглянути вимоги за їх відсутності. Свідок ОСОБА_5 зі сторони позивача пояснив, що він проживає з позивачем по сусідству, через одну хату, з 1983 року. ОСОБА_2 переїхав у село Ангелинівка з м. Тирасполь РМ в 1989 році, жив у батьків, а згодом поруч купив недобудований будинок, але продовжував жити у батьків. В ІНФОРМАЦІЯ_5 померла його мати, він продовжував жити разом з батьком. Приблизно після 2004 року, а можливо пізніше - в 2005 році ОСОБА_2 перебрався жити у свій будинок. Його мати хворіла, але фактично вона все робила по господарству, після смерті його матері в будинку та в дворі нічого не будувалось. Свідок ОСОБА_6 зі сторони позивача пояснила, що вона живе через дорогу від ОСОБА_2 В село він приїхав разом з сім`єю в 1989 році. Проживав разом з сім`єю та батьками: ОСОБА_7 , яка померла в 2003 році, та ОСОБА_8 .. ОСОБА_2 проживав з батьками на день смерті матері ОСОБА_7 . На похоронах ОСОБА_7 вона не була присутньою. Свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона працює Яковлівським сільським головою. В сільську раду звернувся ОСОБА_2 по допомогу, просив, щоб ОСОБА_10 віддала йому сімейний альбом та інші документи після смерті його батька ОСОБА_8 . Це було ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_11 принесла документи та за її проханням передала секретарю сільської ради Очередновій О.Й для передачі ОСОБА_2 . З розмови із секретарем сільської ради вона взнала, що там був сімейний альбом та ощадна книжка на ім`я ОСОБА_7 . Самих речей (документів) вона не бачила. Довідку №643 видала на підставі пояснень сусідів. Свідок ОСОБА_12 пояснила в судовому засіданні, що вона працює секретарем Яковлівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, в сільську раду прийшла ОСОБА_1 і принесла документи, які просив раніше ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 зайшла до неї в кабінет після розмови з сільським головою. ОСОБА_10 особисто їй передала сімейний альбом старого зразка, а на ньому зверху лежала одна ощадна книжка. Документи вона не дивилась, не відкривала, а згодом передала ОСОБА_2 . Це все було близько півтора року назад. В сільській раді вона працює з 2002 року. В квітні 2017 року вона дійсно завіряла підписи ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (жителів села Ангелинівка) на їх поясненнях щодо проживання ОСОБА_2 в селі Ангелинівка. На підставі вказаних пояснень була видана довідка №

643. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 10 липня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Визнано частку ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №10 в праві спільної сумісної власності на житловий будинок з господарчими спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 1/2 частини; встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 10, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном; визнано частково недійсним у 1/4 частині свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 від 17.03.2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 ; визнано частково недійсним у 1/4 частини договір дарування нерухомості від 25.07.2016 року - житлового будинку з господарчими спорудами, який розташовано за адресою АДРЕСА_1 від дарувальника ОСОБА_8 , обдарованої ОСОБА_1 ; скасовано державну реєстрацію будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Судові витрати в розмірі 1820 грн стягнено з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 . Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права. В доводах апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не застосовано позовну давність. У судове засідання, призначене на 23 квітня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Від сторін у справі заяв про відкладення справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 04 травня 2020 року. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в у резолютивній частині з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вірно послався на наступні обставини. У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, зазначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно із ст. 524 ЦК УРСР (1963 р.), який був чинний на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. У статті 525 ЦК УРСР (1963р.) зазначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Статтею 526 ЦК УРСР (1963р.) передбачено, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (1963р.) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. У статті 548 ЦК УРСР (1963р.) визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Як зазначено у частині 1 ст. 549 ЦК УРСР (1963р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України, що діяв до 1 січня 2004 року, визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 22). В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнавались рівними (ч. 1 ст. 28). Судом першої інстанції вірно встановлено, що батьки позивача - ОСОБА_15 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 17 листопада 1960 року. Під час шлюбу, вони побудували приватний будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстрованого в реєстрі Погосподарської Книги за № 600 (а.с. 16), але свідоцтва про право власності не отримали. ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивача - ОСОБА_7 , померла (а.с. 12). Після її смерті спадкоємцями першої черги за законом були її чоловік ОСОБА_8 та її діти, в тому числі і син, позивач ОСОБА_2 (а.с. 8, 11). У встановленому законом порядку та строк чоловік померлої ОСОБА_8 звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, про що свідчить спадкова справа №179/03 до майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не вказав, що є і інші спадкоємці-претенденти на спадщину. Позивач ОСОБА_2 не звернувся в встановлений законом строк - до 02 жовтня 2003 року, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, так як вважав, що прийняв спадщину проживаючи в будинку і користуючись речами покійної матері. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_8 (а.с. 13). 27 грудня 2016 року позивач ОСОБА_2 після смерті батька звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 10.) та дізнався, що батько ОСОБА_8 при житті, 11 листопада 2010 року скасував заповіт від 21 серпня 2008 року, яким заповідав усе свої майно дітям ОСОБА_16 та позивачу ОСОБА_2 . Згідно рішення виконкому Яковлівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області від 31 січня 2008 року ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з господарчими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , який зареєстрованй за номером №984877251230 відділом надання адміністративних послуг Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області 25 липня 2016 року будинок за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_8 подарував громадянці ОСОБА_1 , що підтверджується договором дарування. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, що підтверджуться свідоцтвом про смерть (а.с. 13) 27 грудня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Має місце спадкування за законом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний (побудований) під час перебування у шлюбі батьків позивача - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя й кожному з них належало право на 1/2 частину будинку, тобто по половині. В 1989 році позивач переїхав з м. Тирасполь МССР до села Ангелинівка, де придбав недобудований будинок АДРЕСА_2 , а у зв`язку з браком коштів, будівництво затягнулось. Позивач проживав у будинку батьків за адресою АДРЕСА_1 до 2008 року. Після померлої матері фактично прийняв спадщину шляхом обробітку городу (земельної ділянки), проживання та користування майном, частиною будинку, збирання урожаю з городу, сплачування комунальних послуги за електрику. Крім цього отримав ощадні книжки (ощадyf каса № 3175 ) рахунок № НОМЕР_2 Наявність у позивача ОСОБА_2 ощадної книжки на вклад «до запитання» рахунок № НОМЕР_3 в Роздільнянській центральній ощадній касі № 3175 суд першої інстанції правильно визнав доказом вступу в управління спадковим майном за відсутністю заперечень з боку відповідача ОСОБА_1 Предмети домашнього вжитку, які успадкував батько позивача - ОСОБА_8 , не входять до загальної спадкової маси. Суд першої інстанції вірно вважав, що позивач мав намір в подальшому повністю вступити в управління та володіння спадковим майном лише після смерті батька Відповідно до ст. ст. 12, 78-82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно ст.76 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Відповідно до ст. ст. 89, 90, 97,116 ЦПК України суд перевіряє належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та повинен надати правильну оцінку наявним у справі доказам. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, щодо прийняття спадщини після смерті матері у встановлений законом строк. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_2 посилається на те, що після смерті матері він користувався частиною речей матері: забрав ощадну книжку на вклад «до запитання» рахунок № НОМЕР_2 в Роздільнянській центральній ощадній касі № 3175 , фактично користувався будинком, обробляв город. На підтвердження зазначених обставин за ініціативою позивача були допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_17 та ОСОБА_12 , які підтвердили пояснення позивача. При цьому позивач послався і на те, що згідно із абзацом 2 п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства України №18/5 від 18 червня 1994 року, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті матері, доказом вступу чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки. Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 та її представник послались на те, що позивач ОСОБА_2 забрав речі матері: ощадну книжку на вклад «до запитання» рахунок № НОМЕР_4 в Роздільнянській центральній ощадній касі № 3175 , фотографії після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини. Але її заява спростовується поясненнями свідка Яковлівського сільського голови ОСОБА_18 та ОСОБА_12 . Згідно із вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді. Крім того, виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Дійсно, позивач ОСОБА_2 очікував, що після смерті батька спадщина залишиться йому та його братові, про що свідчить заповіт у простій письмовій форми, складений та скасований його батьком, а саме батько ОСОБА_8 при житті, 11 листопада 2010 року скасував заповіт від 21.08.2008р., яким заповідав усе свої майно дітям ОСОБА_16 та позивачу ОСОБА_2 , але вказана обставина не може служити підтвердженням того, що він не бажав прийняти спадщину після його смерті та смерті матері. Самі по собі заперечення відповідача ОСОБА_1 проти врахування наявності у позивача ощадної книжки спадкодавця ОСОБА_7 не може служити підставою для відмови у прийнятті цього доказу до уваги. Крім того, відповідач не є спадкоємцем після смерті матері позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , й не може заперечувати проти цього доказу у сенсі визначеному абзацом 2 п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Згідно із ст.ст. 69, 77, 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Суд першої інстанції вірно вважав, що свідки ОСОБА_19. ОСОБА_20. , ОСОБА_18 та ОСОБА_12 допитані судом змогли назвати однозначно джерела своєї обізнаності щодо певної обставини щодо часу, коли позивач забрав частину речей матері. За змістом ст. 533 ЦК УРСР (1963р.), яка передбачала, що предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року, про те, що предмети домашнього вжитку: килими, покривала, одяг, не входять до складу спадкового майна. За змістом ст. 533 ЦК УРСР вказані предмети домашнього вжитку входять до спадкової маси. А такі речі як ощадна книжка взагалі не відносяться до вказаної категорії спадкового майна. Аналізуючи зазначені норми права, застосовуючи вищезазначену практику Європейського суду з прав людини щодо критерію доведення «поза розумним сумнівом», з`ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, суд приймає до уваги докази надані позивачем й не приймає до уваги докази надані відповідачкою. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем ОСОБА_2 з достовірністю доведено, що він вступив у володіння частиною майна його матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому у відповідності до вимог ст. 549 ЦК УРСР (1963р.) вважається, що він фактично прийняв спадщину після її смерті. Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2004 року, особа може набувати право власності на всіх підставах, не заборонених законом. У відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Набуття (надання) повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою не є підставою для того, щоб вважати її повнолітньою. У зв`язку із цим вона має вважатися такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК. Подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу. 27 грудня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, але листом від 27.12.2016 року державний нотаріус Ворсуляк А.М. відмовила йому у цьому у зв`язку з тим, що не виділені долі у майні, що є спільною сумісною власністю. Відповідач не визнає його право на цю частину спірного будинку. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем ОСОБА_2 доведено в судовому засіданні те, що він оформити спадщину в нотаріальній конторі немає можливості, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України позивач має право на захист судом невизнаного відповідачкою ОСОБА_1 права шляхом визнання за ним права власності на 1/4 частини спадкового майна у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, вимоги ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими, а тому суд першої інстанції в цій частині дійшов до вмотивованого висновку, що вони підлягають задоволенню в повному обсязі. Однак судова колегія не може погодитись з викладеною резолютивною частиною оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним 1/4 частин свідоцтва про право власності та договору дарування з огляду на наступне. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що професійність суддів є головною гарантією високої якості судових рішень та вимагає високого рівня юридичної підготовки суддів. Невід`ємними складовими судового рішення є зрозумілість та умотивованість. Щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами по справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним. Лише в цьому випадку сторони будуть впевнені, що їхню справу було розглянуто й вирішено належним чином, а громадськість сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної злагоди. Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в зрозумілому стилі, доступному для всіх. Виходячи з положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд, рішення суду повинно бути таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу, оскільки Конвенція передбачає не теоретичний захист прав людини, а має на меті гарантувати максимальну практичну ефективність цього захисту. Так, дійсно, з матеріалів справи вбачається, що померлий ОСОБА_8 мав право власності на 1/2 частину спірного майна та 1/4 частину спадку після смерті дружини. Іншу 1/4 частину спадщини успадкував позивач ОСОБА_2 після смерті матері. Таким чином, ОСОБА_8 фактично належало 3/4 частини спірного домоволодіння, і саме ці 3/4 частини він мав право відчужувати. А тому отримання свідоцтва про право власності на все майно та договір дарування всього спірного майна не може вважатись законним. У резолютивній частині оскаржуваного рішення позовні вимоги щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та договору дарування викладено наступним чином: «визнати частково недійсним у 1/4 частині свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 від 17.03.2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 ; визнати частково недійсним у 1/4 частини договір дарування нерухомості від 25.07.2016 року - житлового будинку з господарчими спорудами , який розташовано за адресою АДРЕСА_1 від дарувальника ОСОБА_8 , обдарованої ОСОБА_1 ». Колегія суддів звертає увагу, що визнання частково недійсним у 1/4 частині свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання частково недійсним у 1/4 договір дарування нерухомості не відповідає вимогам чинного законодавства та призведе до ускладнення виконання судового рішення. Таким чином, апеляційний суд дійшов до висновку, що резолютивну частині оскаржуваного судового рішення необхідно змінити та викласти у наступній редакції: «визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ №764282 від 17.03.2008р. на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 ; визнати частково недійсним договір дарування нерухомості від 25.07.2016р. житлового будинку з господарчими спорудами, який розташовано за адресою АДРЕСА_1 від дарувальника ОСОБА_8 , обдарованої ОСОБА_1 ». Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, однак резолютивну частину судового рішення необхідно змінити. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 10 липня 2018 рокузмінити. Викласти абзаци 4 та 5 резолютивної частини рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 10 липня 2018 року у наступній редакції: «визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ №764282 від 17.03.2008р. на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 ; визнати частково недійсним договір дарування нерухомості від 25.07.2016р. житлового будинку з господарчими спорудами, який розташовано за адресою АДРЕСА_1 від дарувальника ОСОБА_8 , обдарованої ОСОБА_1 ». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04 травня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк