Постанова 4813 № 520/14368/19

Номер провадження: 22-ц/813/3955/20 Номер справи місцевого суду: 520/14368/19 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 06.07.2016 року у розмірі 12 099,61 грн. Позовна заява мотивована тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 06.07.2016 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2 500 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Позивач надав відповідачеві у користування грошові кошти, проте відповідач умов договору не дотримується, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 14.05.2019 року складає 12 099,61 грн. та складається з наступного: - 1 285,60 грн заборгованість за тілом кредиту; - 2 605,94 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; - 5 705,71 грн. пеня за прострочене зобов`язання; - 1 450 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 552,36 грн - штраф (процентна складова). У зв"язку з тим, що відповідач відмовляється в добровільному порядку повертати борг, позивач звернувся з цим позовом до суду. Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 11 вересня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишено без задоволення. Не погоджуючись з цим рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не оспорювала спірний договір, розрахунок заборгованості за кредитним договором не спростувала та не довела належного виконання нею умов кредитного договору. Відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послугу ПАТ КБ«ПриватБанк» не свідчить про те, що відповідач не була ознайомлена з ними та не означає відсутність між сторонами договірних відносин та заборгованості позичальника у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору. Підписуючи анкету-заяву відповідач висловила свою згоду з умовами кредитування, запропонованими кредитором, та отримала кредит на умовах, визначених в Умовах та правилах надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» та Тарифах банку. АТ КБ «ПриватБанк» надав належні та допустимі докази на підтвердження розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, а саме розрахунок заборгованості за кредитним договором, який відповідач у встановленому процесуальним законом порядку не спростувала. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування договірних кредитних правовідносин між сторонами, оскільки в анкеті-заяві не зазначений розмір ліміту кредитних коштів, процентна ставка, тощо. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, які надав Банк до позовної заяви розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у тому розмірі, що додані банком до позовної заяви. Враховуючи наведене, а також те, що сам по собі розрахунок заборгованості за кредитним договором не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» з підстав недоведеності факту укладення кредитного договору, а також розміру заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтями 525та 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором з урахуванням складових його повної вартості, зокрема заборгованість по тілу кредиту, зі сплати процентів за користування кредитними коштами, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту у фіксованій частині та процентній складовій, посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору № б/н від 06.07.2016 року. До позовної заяви представник АТ КБ «ПриватБанк» надав: 1. анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанкі; 2. розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідно якого ОСОБА_1 станом на 14.05.2019 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 099,61 грн, яка складається з наступного: - 1 285,60 грн заборгованість за тілом кредиту; - 2 605,94 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; - 5 705,71 грн. пеня за прострочене зобов`язання; - 1 450 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 552,36 грн - штраф (процентна складова). 3. витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; 4. витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщений на сайті: https://privatbank.ua/terms/. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Доказування не може грунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Вирішуючи питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодного первинного документа на підтвердження розміру заборгованості позичальника. Так, анкета-заява ОСОБА_1 від 06.07.2016 року містить лише анкетні дані останньої, зокрема дату народження, паспортні дані, номер мобільного телефону, адресу проживання, дівоче прізвище матері, інформацію про місце роботи, розмір заробітньої плати. Інформація про розмір кредитного ліміту та процентна ставка в заяві відсутня. Таким чином, банк не надав в суд першої інстанції доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки, строку її дії, розміру наданого банком ліміту, розміру процентів за користування кредитом та інших тарифів банку, а також доказів користування відповідачем кредитними коштами. Надані банком анкета-заява в якій містяться лише анкетні дані особи, розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщений на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть самі по собі беззаперечно свідчити про існування у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у визначеному АТ КБ «ПриватБанк» розмірі. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність у матеріалах справи допустимих доказів на підтвердження наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором від 06 липня 2016 року № б/н у заявленому банком розмірі. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з доданими банком до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» ознайомилася та погодилася позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та, що саме зазначені документи містили умови щодо неустойки (пені, штрафів), і саме у тих розмірах, які застосовані банком у наданому ним розрахунку заборгованості. За відсутності підтверджень щодо конкретно запропонованих позичальнику Умов та правила банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися ПАТ КБ «ПриватБанк». Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19). Наявність обставин, якими обгрунтовуються позовні вимоги повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з позичальника заборгованості у зв`язку з недоведеністю розміру заборгованості за кредитним договором. Апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта на виписку по рахунку, строк дії карти, які були додані до апеляційної скарги, оскільки апелянт не зазначив причини неможливості подачі цих самих доказів в суд першої інстанції. З урахуванням того, що ці докази не були предметом дослідження в районному суді, а причини неможливості їх подання в суд першої інстанції апелянтом не зазначено, апеляційний суд їх не приймає. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК Україниучасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідно до ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, учасник справи не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 19 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/12675/15, касаційне провадження №К/9901/26923/18 (ЄДРСРУ № 85836646) досліджував питання особливостей подання нових доказів в суд апеляційної інстанції та порядок прийняття їх до розгляду та зробив наступний висновок - суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами, поважність причин яких повинен довести скаржник. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позовуповно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування (зміни) рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст судового рішення складено: 15.05.2020 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: С.О. Погорєлова А.П. Заїкін