Постанова 4819 № 766/7630/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2020 року м. Херсон Номер справи: 766/7630/18 Номер провадження: 22-ц/819/820/20 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Приходько Л.А., суддів: Бездрабко В.О., Радченка С.В., секретар Кутузова А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , відповідач - державний реєстратор Херсонської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Рилєєв Олександр Олександрович, відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року у складі головуючого судді Прохоренко В.В. встановив: 27 квітня 2018 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася в суд з позовом до державного реєстратора Херсонської філії ПД «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Рилєєва Олександра Олександровича, публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2007 року позивачка уклала з ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», кредитний договір №НЕН2GK00000064 за умовами якого банк надав позивачці кредит у розмірі 35282.00доларів США, з яких 29900.00доларів США на купівлю житла та 5382.00доларів США на сплату страхових платежів, на строк до 26 січня 2027 року. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та банком укладено Іпотечний договір, за умовами якого позивачка передала в іпотеку двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 02 грудня 2016 року державним реєстратором Рилєєвим О.О., на підставі звернення банка, прийнято рішення індексний № 32696680 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 за ПАТ КБ «Приватбанк». На підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №17787575 від 02 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності за банком. Вважає вказане рішення протиправним, оскільки воно суперечить нормам законодавства України та умовам договору іпотеки. Всупереч вимогам п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 державним реєстратором не перевірено факту отримання позивачем письмової вимоги банку про усунення порушень зобов`язання за кредитним договором, яку позивач не отримувала. У зв`язку із чим державний реєстратор, відповідно до вимог ст. 24 Закону України №1952-ІУ зобов`язаний був відмовити банку у здійснені державної реєстрації права власності на спірне майно. Квартира, передана в іпотеку для забезпечення валютного кредиту, є єдиним житлом позивачки та її малолітнього сина; площа квартири не перевищує 140 кв. м., а тому, на думку позивачки, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» квартира не могла бути відчужена без згоди власника. Державним реєстратором, всупереч вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не визначено вартість квартири на момент набуття банком права власності, яка має бути встановлена на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Посилаючись на викладене просила визнати протиправним та скасувати рішення від 02 грудня 2016 року індексний № 32696680 про державну реєстрацію прав та обтяжень щодо реєстрації права власності за ПАТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , прийняте державним реєстратором Рилєєвим О.О. Херсонської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень». Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Рилєєва О.О. Херсонської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» про державну реєстрацію прав та їх обмежень(з відкриттям розділу), індексний номер 32696680 від 02 грудня 2016 року, яким за ПАТ КБ «Приватбанк» зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 54.7кв.м, житловою площею 29.4кв.м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення мотивовано тим, що державний реєстратор примусово стягнув майно на користь кредитора без згоди власника незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 зазначив, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не містять прямої заборони на позасудове врегулювання, передбачене ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Банк правомірно задовольнив свої кредиторські вимоги, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на основі іпотечного застереження, яке міститься в іпотечному договорі, та є згодою власника, оскільки підпис іпотекодавця в іпотечному договорі є способом його волевиявлення. У даному випадку не здійснювалося примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки через органи і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії спрямовані на примусове виконання таких рішень, а відбулося договірне погашення заборгованості за кредитним договором шляхом переходу права власності на предмет іпотеки, а отже норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не порушені. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися. Учасники справи, будучи повідомленими про дату , час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явились. ОСОБА_1 у письмовій заяві від 13 травня 2020 року просила справу розглянути у її відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 26 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір №НЕН2GK00000064 відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі у розмірі 35282.00доларів США, з яких 29900.00доларів США на купівлю житла та 5382.00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1.00% на місяць з кінцевим терміном повернення до26 січня 2027 року включно. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 26 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира житловою площею 29.4кв.м, загальною площею 54.7кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2007 року. Право власності позивачки зареєстровано Херсонським ДБТІ 26 січня 2007 року за №73153 в книзі №188, реєстраційний №16881610(пункт 33.3 іпотечного договору). Відповідно до пунктів 16.7.1 та 16.7.2 іпотечного договору іпотекодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, а також, у визначених цим договором випадках, звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором. За змістом пункту 22 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються у випадках, передбачених пунктами 16.7.1.,16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Згідно пункту 27 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 02 грудня 2016 року державним реєстратором Рилєєвим О.О. Херсонської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» на підставі іпотечного договору від 26 січня 2007 року серія ВЕМ номер 827793 та вимоги про усунення порушення серія та номер: ОСОБА_4 0.0.0.0/2-870 від 09 серпня 2016 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень(з відкриттям розділу) та зареєстровано, індексний номер 32696680 від 02 грудня 2016 року, яким за ПАТ КБ «Приватбанк» зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_1 , разом з малолітнім сином ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та постійно проживає у спірній квартири, що підтверджується довідкою ОСББ «Перлина» від 23 квітня 2018 року. Іншого житла позивачка не має та згоди на відчуження квартири не надавала. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем здійснена без врахування державним реєстратором вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). Таким чином, у державного реєстратора Рилєєва О.О. були наявні підстави, визначені законом, для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «ПриватБанк». На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Доводи апеляційної скарги про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи спростовані змістом указаного Закону та викладеними вище правовими висновками Великої Палати Верховного Суду. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку». Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положеннями частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Частинами першою, другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Як зазначалось вище пунктом 22 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються у випадках, передбачених пунктами 16.7.1.,16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору та відповідно до вказаних вище норм матеріального права підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. Матеріали справи не містять будь-яких відомостей, що банк, на виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», надсилав позивачці письмову вимогу про усунення порушення із зазначенням стислого змісту порушених зобов`язань, вимоги про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Заперечуючи проти задоволення вимог позову, банк вказував, що надав державному реєстратору всі документи, які необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки, зокрема і документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. При цьому банком, на виконання вимог частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо надання державному реєстратору всіх документів визначених п.61 Порядку необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. А з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що рішення про державну реєстрацію прийнято лише на підставі іпотечного договору та вимоги про усунення порушення. Відомості про надання банком державному реєстратору документу, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя в матеріалах справи також відсутні. При цьому позивачка категорично заперечує факт отримання нею письмової вимоги банку про усунення порушення. Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки та на час реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Матеріали справи не містять відомостей, що для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки була надана відповідна оцінка вартості предмету іпотеки. На спростування доводів позивачки про не встановлення вартості предмету іпотеки на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності, банком будь-яких доказів не надано. Відсутність в матеріалах справи відомостей про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності у зв`язку з наявністю у неї боргу та його розміру, інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна свідчить про порушення вимог ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку» під час реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком. Доводи апеляційної скарги, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ КБ «ПриватБанк» була проведена на підставі наданих, відповідно до п.61 Порядку, документів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки банком на підтвердження доводів щодо направлення боржнику письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності у зв`язку з наявністю у неї боргу, а також щодо надання необхідних документів для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, на виконання частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, не надано. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Оскільки, ухвалою Херсонського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року було зупинено дію рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року в порядку ч. 4 ст. 359 ЦПК України до закінчення апеляційного розгляду, його дію слід поновити. Керуючись ст. ст. 370, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року залишити без змін. Поновити дію рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.А. Приходько Судді: В.О. Бездрабко С.В. Радченко