Постанова 4812 № 473/4262/19

13.05.20 22-ц/812/539/20 Справа №473/4262/19 Головуючий суду першої інстанції Старжинська О.Є. Провадження №22-ц/812/539/20 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2020 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О.В., суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання Цуркан І.І., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Пахомової В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року, ухвалене о 13 год.36 хв. під головуванням судді Старжинської О.Є. в приміщенні суду в м.Вознесенськ Миколаївської області, повний текст якого складений 27 січня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду вищезазначений позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця»), який обґрунтовував наступним. 01 липня 2019 року позивача було прийнято на посаду заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Укрзалізниця» на підставі укладеного між сторонами трудового договору №143-2019 строком на один рік з 03.07.2019 р. до 02.07.2020 р. 29 серпня 2019 року його було затримано працівниками правоохоронних органів та повідомлено про підозру у вчиненні злочину. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 30 серпня 2019 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком два місяці, а ухвалою від 03 вересня 2019 року відсторонено від займаної посади до 30 жовтня 2019 року. 07 вересня 2019 року до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді застави. 09 вересня 2019 року він через представника звернувся до відповідача з вимогою надання документів щодо його призначення на посаду та звільнення. 25 вересня 2019 року отримав відповідь разом з наказом про звільнення за згодою сторін від 29.08.2019 р. №1743/ос. Посилаючись у позові на те, що його волевиявлення на звільнення не було, оскільки він заяву про звільнення не писав та ніякої угоди не існувало, позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ про його звільненнявід 29.08.2019 р. №1743/ос, поновити його на посаді заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Укрзалізниця» з 29.08.2019 р. та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував, що 29 серпня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява про звільнення з займаної посади за згодою сторін у зв`язку з сімейними обставинами, яка була зареєстрована у реєстраційно-контрольній картці вхідного документа за №ЦЦУП-12/2242. На підставі вказаної заяви було здійснено звільнення позивача з займаної посади. Крім того, відповідачем було наголошено на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду, який достеменно знав про його звільнення 29 серпня 2019 року, та відсутність підстав, якщо суд визнає звільнення незаконним, на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період знаходження позивача під вартою та відсторонення від займаної посади за ухвалою слідчого судді від 03.09.2019 р. строком до 30 жовтня 2019 року. У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що заяву про звільнення писав, але в день призначення на посаду і на вимогу Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця». На момент написання заяви він розумів, що вона не буде мати юридичної сили. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення АТ «Укрзалізниця» №1746/ос від 29 серпня 2019 року. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Укрзалізниця» з 30 серпня 2019 року. З відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня по 01 листопада 2019 року в сумі 109 687,50 грн. з утриманням обов`язкових платежів та судовий збір в сумі 1865,30 грн. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на день прийняття оскаржуваного наказу про звільнення у ОСОБА_1 не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін, особисто він заяву про звільнення не подавав, дати на заяві про звільнення не зазначено, а отже наказ про звільнення є незаконним, а тому вимоги позивача є обґрунтованими. Не погодившись з рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не було доведено обставини, на які він посилався в позовній заяві, а надані АТ «Укрзалізниця» докази спростовують твердження ОСОБА_1 щодо незаконності його звільнення. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначав, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України, суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26.10.2016 р. у справі №404/3049/15 (№6-1269цс16). Таким чином, якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Згідно з ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 р. роз`яснює наступне. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2019 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Укрзалізниця» трудовий договір про виконання обов`язків заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» за переведенням строком з 03 липня 2019 року по 02 липня 2020 року. Відповідно до п.7.3. вказаного договору він може бути припинений, зокрема, за угодою сторін. Згідно з актом від 03.07.2019 р., складеного за участі директора філії та головного бухгалтера, ОСОБА_1 не надав до філії трудову книжку, у зв`язку з чим було виписано дублікат (т.1 а.с.138). 20 липня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір оренди квартири у м.Києві строком до 20 липня 2020 р., на виконання умов якого сплатив 22 липня та 23 серпня 2019 року по 15 104,38 грн., та перевів доньку для навчання зі школи у м.Одеса до школи у м.Києві (т.2 а.с.6-11). 29 серпня 2019 року АТ «Укрзалізниця» зареєстровано у реєстраційно-контрольній картці вхідного документа №ЦЦУП-12/2242 заяву ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку з сімейними обставинами відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін з дати подачі цієї заяви (т.1 а.с.126, 127). 29 серпня 2019 року АТ «Укрзалізниця» видано наказ №1743/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (т.1 а.с.128). Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 29.08.2019 року, о 20 год.26 хв. ОСОБА_1 було затримано працівниками поліції у м.Одесі (т.1 а.с.38-40). 29 серпня, 30 серпня, 09 жовтня 2019 року керівництво філії намагалося за допомогою телефонного зв`язку повідомити ОСОБА_1 про необхідність прибуття до філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» для належного оформлення документів у зв`язку із звільненням, про що свідчать акти від зазначених дат. Згідно з їх змістом ОСОБА_1 за наданими ним до філії телефонами не відповідав (відсутній зв`язок з абонентом). У зв`язку з цим 09 жовтня 2019 року у телефонному режимі було повідомлено дружину ОСОБА_1 про необхідність його з`явлення до філії. Вона відповіла, що передасть вказане повідомлення (т.1 а.с.139-142). Згідно з ухвалами слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 30.08.2019 р. та від 03.09.2019 р. до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі та визначено розмір застави у сумі 1 018 130 грн., а також тимчасово відсторонено від посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» строком до 30 жовтня 2019 року в межах строку досудового розслідування (т.1 а.с.34-37, т.2 а.с.185-191). Відповідно до змісту позовної заяви позивача 07 вересня 2019 року до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді застави та 09 вересня 2019 року його представником направлено запит до відповідача з вимогою надання документів щодо його призначення на посаду та звільнення з посади заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» (т.1 а.с.27-33). З відповіді АТ «Укрзалізниця» від 20.09.2019 р. на вказаний запит, документів про поштове відправлення від 23.09.2019 р. та поштове отримання від 25.09.2019 р. вбачається, що представнику позивача 23.09.2019 р. було надіслано копію наказу про звільнення ОСОБА_1 від 29.08.2019 р. №1743/ос в одному примірнику на 1 арк. Вказане відправлення було ним отримано 25.09.2019 р. (т.1 а.с.17, 41, 42). Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Згідно з ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції категорично констатував, що позивач, знаходячись 29 серпня 2019 року на робочому місці, заяви про звільнення за угодою сторін не подавав, а вона була подана невстановленою особою. Доводів на користь вказаного не навів, послався тільки на припущення, погодившись з такою версією, викладеною позивачем та не прийнявши доводів відповідача про зворотнє, які підтверджені заявою, поданою позивачем, яка була зареєстрована у картці вхідного документа 29 серпня 2019 року. На думку колегії суддів надані сторонами докази, які були досліджені судом, не дають підстав вважати, що позивача було звільнено з займаної посади незаконно. Наявні у матеріалах справи докази свідчать, що 29 серпня 2019 року керівництво АТ «Укрзалізниця» отримало від кореспондента заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 заяву про звільнення за угодою сторін з дати подачі заяви, про що свідчить картка вхідного документа (т.1 а.с.126, 127). Роботодавець погодився з цим і звільнив працівника у той день, про який він наполягав, а саме в день подачі заяви. Позивач визнав, що вказана заява була написана ним особисто. Твердження його про те, що він написав її 01 липня 2019 року при переведенні його на роботу на вимогу працівників роботодавця, жодними доказами не доведено. Скарг на дії роботодавця він не подавав, до правоохоронних органів не звертався. Після подання заяви роботодавцю позивач її не відкликав. Отже, отримавши заяву позивача про звільнення за угодою сторін і не маючи заперечень проти цього, відповідач мав право звільнити позивача на підставі його заяви в той день, про який просив позивач. Доводи про те, що звільнення було спровоковано кримінальним провадженням щодо позивача, спростовуються, крім вказаного, тим, що затримано позивача було вже після закінчення робочого часу дня, коли його було звільнено, а підозру у вчиненні злочину йому було пред`явлено вже на другий день після прийняття оскаржуваного наказу. Посилання позивача про те, що він не бажав звільнятися і не мав такого волевиявлення, що крім іншого, підтверджується договором про оренду житла на один рік та місцем навчання його дитини школа у м.Києві, не є переконливими, оскільки обставини, які спонукають людину на звільнення, можуть виникнути у будь-який момент його життя. На користь того, що позивач подавав заяву про звільнення, свідчить також той факт, що після його звільнення з під варти, він не вийшов на роботу, і запит його представника до роботодавця про дату прийняття його на роботу, дату та підставу звільнення зводився не до наявності порушень трудових прав позивача, а для виниклої необхідності у доказах, що мають істотне значення для судового розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через їх безпідставність. Доводи позивача про обов`язковість застосування до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі №821/761/17, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі №296/3039/17-ц, колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі №711/10770/16, колегія суддів вважає помилковими, оскільки зі змісту вказаних постанов не вбачається, що вони містять висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Оскільки рішення суду першої інстанції скасоване, позивач в силу положень ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях щодо позовних вимог про поновлення на роботі, то сплачений ним в суді першої інстанції судовий збір за розгляд позовної вимоги про поновлення на роботі у сумі 768,40 грн. підлягає поверненню позивачу як помилково сплачений. За розгляд справи в суді апеляційної інстанції з позивача на користь відповідача на підставі ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за розгляд позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 1645,35 грн. Судовий збір у сумі 1152,60 грн. за розгляд в суді апеляційної інстанції позовної вимоги про поновлення на роботі компенсується відповідачу за рахунок держави. Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1645,35 грн. Компенсувати акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави сплачений за подачу апеляційної скарги судовий збір у сумі 1152,60 грн. Головному управлінню Державної казначейської служби України в Миколаївській області повернути ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн., сплачений за подання позовної заяви, за квитанцією №153 від 01 листопада 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О.В. Локтіонова Судді: С.Ю. Колосовський О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 14 травня 2020 року.