Постанова 4807 № 311/4253/19

Дата документу 14.05.2020 Справа № 311/4253/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 311/4253/19Головуючий у 1-й інстанції Пушкарьова С.П. Пр. № 22-ц/807/1463/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 28 січня 2020 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-4), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 27.07.2011 року станом на 22.10.2019 року у розмірі 12163,09 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 2617,19 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 7490,51 грн., заборгованості за пенею та комісією 1000,00 грн., а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) 500,00 грн., штрафу (процентна складова) 555,39 грн., від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1921,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_2 (а.с. 43). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 46) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Заочним рішення Василівського районного суду Запорізької області від 28 січня 2020 року (а.с. 53-57) позов Банку у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Банку (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.07.2011 року в розмірі 2617,19 грн., а також судовий збір у розмірі 413,40 грн., а всього стягнуто 3030,59 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 63-67) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити, судові витрати покласти на відповідача. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 84). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою Банку відкрито 17 березня 2020 року (а.с. 85-86). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 88). Відповідач не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що за заявою відповідача ОСОБА_1 вищезазначене заочне рішення судом першої інстанції, у тому числі в частині задоволення позовних вимог позивача, не переглядалось, в апеляційному порядку не оскаржувалось. Банк оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині відмови у стягненні суми. Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження - в частині відмови у стягненні суми. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у цій справі у стягненні з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом 7490,51 грн., заборгованості за пенею та комісією 1000,00 грн., а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) 555,39 грн., керувався ст. ст. 6, 526, 549, 551, 612, 626, 628, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 43, 81, 89, 141, 258,263-265, 273, 274, 280-289, 352, 354 ЦПК України, враховував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19) та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій частині. Оскільки, судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 27 липня 2011 року позичальник ОСОБА_1 отримала у банківський установі - ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в сумі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно умов укладеного договору, кредитний Договір складається із: заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифами банку (а.с. 8-32). Відповідно до укладеного 27.07.2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 кредитного договору № б/н, позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит у сумі 5000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за кредитним Договором виконав, а саме: 27.07.2011 року надав позичальнику ОСОБА_1 кредитну картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі, встановленому Договором. При оформленні кредитної картки позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, та підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві про видачу кредиту від 27 липня 2011 року (а.с. 7 зворот), який відповідачкою ОСОБА_1 не оспорюється. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останній для ознайомлення в письмовому вигляді. Отже, 27 липня 2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", за змістом якої вона погодилася, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 27.07.2011 року, станом на 22.10.2019 року становить у загальному розмірі 12163,09 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 2617,19 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 7490,51 грн., заборгованості за пенею та комісією 1000,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 555,39 грн. (а.с. 5-6). Згідно із наданих позивачем статутних документів, Акціонерне Товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов`язків Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", у зв`язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", про що зазначено у Статуті АТ КБ "ПриватБанк" у новій редакції (а.с. 38-39). Частиною 2 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. У ст. 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до ст.ст. 611, 614, 615 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною другою ст. 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки, умови договорів приєднання розробляються Банком, то вони повинні бути зрозумілими всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Крім того, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (тобто суми, яку фактично отримав у борг позичальник), також стягнути заборгованість по процентам, пеню з комісією та штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за користування кредитними коштами. В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 27 липня 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у даній анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Договором від 10.08.2012 року, посилався на копію заяви позичальника, Витяг з «Тарифів банку» та Витягом з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою». У витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) та банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та (або) процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка ОСОБА_1 і ознайомилася та погодилася з ними, а також те, що вказані документи станом на 27 липня 2011 року містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії, та щодо сплати неустойки (штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити та вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умов та Правила банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 липня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За змістом ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банкам забороняється у односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Згідно ст. 1056-1 ЦК Українипроцентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку. Таким чином, зазначені норми визначають правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом, яким є недійсність такого правочину. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 05 липня 2018 року, справа № 563/171/17-ц. Крім того, оцінюючи наявність підстав для підвищення банком процентної ставки за кредитом, суд першої інстанції керується правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374 цс17, сторонами якої були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник ОСОБА_1 . Так, Верховним Судом України в цих правових позиціях було зазначено, що у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свободвід 04.11.1950 р. принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартістькредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц. В даному випадку, договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). В п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09.04.1985 р. № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції Україниучасть в договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин і свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме: повідомив відповідачку, як споживача, про умови кредитування та узгодження з нею саме тих умов, які ПриватБанк вважав узгодженими. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, тлумачиться як основоположний принцип судочинства. Відповідно до ч. 1,4 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Всупереч вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, Банком не надано суду належних і допустимих доказів належного повідомлення відповідачки про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема, вручення відповідного листа відповідачу під розпис. Позивач фактично самоусунувся від доведення своїх вимог у суді, обмежився тими письмовими доказами, які були додані до позовної заяви та документами. Будь-яких клопотань про долучення або витребування додаткових доказів позивач суду не заявляв, у судовому засіданні участі не приймав, обмежившись поданням заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Оскільки, у заповненій і підписаній відповідачкою Анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, штрафу, на нього не може бути покладений обов`язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості. Отже, так як анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не передбачено нарахування відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 7490,51 гривень, заборгованості за пенею та комісією у сумі 1000,00 гривень, штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн., штрафу (процентна складова) у сумі 555,39 грн., суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами, тому відмовляє у їх задоволенні. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що дублюють доводи позовної заяви Банку, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а лише відображають позицію Банку, як позивача у цій справі, яку він та його представник вважають єдино вірною. Суд першої інстанції правильно на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України врахував у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19). Суд першої інстанції розглянув дану справу в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; с уд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відсутні. Банк не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову в частині його відмови у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доказами, передбаченими ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в межах доводів апеляційної скарги Банку, є: - довідка Банку про строк дії картки відповідача до 11/21 (а.с. 68), - виписка по рахунку відповідача з 27.02.2014 року по 27.11.2019 року (а.с. 69-72), - довідка від вересня 2009 року про умови кредитування з використання картки «ЮніорКРЕДИТКА, 30 ДНІВ ПІЛЬГОВОГО ПЕРІОДУ» із підписом невідомої особи без зазначення прізвища ім`я по-батькові (а.с. 73-74). Однак, при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах цієї справи, строк дії картки та виписка по рахунку відповідача не впливають на правильність вирішення цієї справи судом. Разом із тим, Банком не було надано у матеріали цієї справи суду першої інстанції чи апеляційному суду довідки від 27.07.2011 року із підписом відповідача ОСОБА_1 про ознайомлення останньої з Умовами та правилами надання послуг Банком, затвердженими наказом від 06.03.2010 року, які були додатком до вищезазначеного позову у цій справі (а.с. 9-32) взагалі та у тому числі в частині розміру відсотків, пені, порядку їх нарахування тощо. Довідка від вересня 2009 року про умови кредитування з використання картки «ЮніорКРЕДИТКА, 30 ДНІВ ПІЛЬГОВОГО ПЕРІОДУ» із підписом невідомої особи без зазначення прізвища ім`я по-батькові (а.с. 73-74), не може бути доказом приєднання відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт, копіяа.с.33), до Умов та правил надання послуг Банком, затверджених пізніше - наказом від 06.03.2010 року, доданих до позову Банком в обґрунтування факту укладення кредитного договору Банком із ОСОБА_1 № б/н від 27.07.2011 року, заборгованість саме за яким Банк лише просив стягнути з відповідача у цій справі (позов а.с. 3 зворот). Також Банк у цій справі не заявляв позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за буд-яким іншим договором, у тому числі від вересня 2009 року, а лише за договором № б/н від 27.07.2011 року (заява анкета ОСОБА_1 від 27.02.2011 року, копія а.с. 7). Відповідно, ці вимоги Банку не могли бути і не були предметом розгляду суду першої інстанції у цій справі. Оскільки, в силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи…в межах заявлених нею вимог… В силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судова практика Верховного Суду в інших справах за участю Банку та інших відповідачів за наявності інших фактичних обставин не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи судом. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, або ж його зміни. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 28 січня 2020 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 14.05.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.