Постанова Волинський апеляційний суд № 161/8070/19

Справа № 161/8070/19 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/178/20 Категорія: 66 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Данилюк В. А., Матвійчук Л. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року, В С Т А Н О В И В : У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. Покликалась на те, що вона у порядку спадкування набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Попереднім власником квартири була її сестра - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того позивач вказувала, що у зазначеній квартирі залишається зареєстрований чоловік її померлої сестри - відповідач ОСОБА_3 , який не несе жодних витрат на утримання житла, не сплачує комунальні платежі та тривалий час у квартирі не проживає. Реєстрація відповідача у квартирі, що належить їй на праві власності, не дає їй можливості оформити субсидіє по сплаті комунальних послуг за житло та скористатись іншими соціальними пільгами. Добровільно знятися з реєстрації ОСОБА_3 не бажає. Оскільки відповідач ОСОБА_3 , будучи зареєстрований у зазначеній квартирі, більше року без поважних причин у ній не проживає, то позивач ОСОБА_1 , посилаючись на ч. 2 ст. 405 ЦК України, позивач просила суд визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . та відшкодувати їй судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі з поважних причин, а саме із-за неприязних стосунків з позивачем ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 , вважаючи його незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не є членом її сім`ї і на момент звернення до суду вже більше року не проживає у спірній квартирі. Тому суд, на її думку, помилково не застосував до спірних правовідносин положення статей 319, 321, 391 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини між власником майна та особою, яка цим майном користується безпідставно, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у позові. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , вважаючи оскаржуване рішення суду законним і обґрунтованим, яке цілком відповідає встановленим обставинам справи, просив залишити його без змін. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 без поважних причин більше року був відсутній за місцем своєї реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , що було підставою її позовних вимог. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09.02.2019 року (а.с. 4). Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у цій квартирі, як член сім`ї попереднього власника цієї квартири, що слідує з довідки від 10.05.2019 №46067департаменту ЦНАП у м. Луцьку (а.с. 9). Крім того, з наявних у матеріалах справи повідомлень Луцького відділу поліції у Волинській області від 26.10.2018 року, 03.01.2019 року та довідок від 09.05.2019 року, 15,05,2019 року, виданих цим же органом на звернення сторін спору, висновку № 8245 від 24.10.2018 року Луцького ВП ГУНП у Волинській області за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 , показів свідків допитаних судом першої інстанції, вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існують неприязні стосунки, позивач ставши власником житла, у якому до того проживав і залишається зареєстрованим відповідач, змінила вхідний замок на дверях квартири, чим обмежила доступ відповідача до житла. Також, з повідомлення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.02.2020 року встановлено, що у провадженні цього суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Луцької міської ради, третя особа ОСОБА_1 про становлення факту проживання однією сім`єю, скасування розпорядження відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради щодо приватизації спірного житла попереднім його власником ОСОБА_5 . Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз ст. 405 ЦК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні понад один рік та відсутність поважних причин, що є одним із способів захисту житлових прав такої особи від дій власника житла, на якого процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлений статтею 405 ЦК України строк у жилому приміщенні без поважних причин. Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Звертаючись до суду, позивач просила захистити її права як власника житла, шляхом визнання бувшого чоловіка попереднього власника квартири таким, що втратив право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що він не проживає за місцем реєстрації понад рік з власної волі. Однак під час розгляду справи із пояснень сторін спору, показів свідків, встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні відносини, із-за чого позивач ОСОБА_1 змінила дверний замок чим фактично позбавила відповідача ОСОБА_3 можливості доступу до спірної квартири та проживання у ній. Отже, з викладеного вбачається, що відповідач не втратив з власної волі інтерес до спірної квартири, в якій зареєстрований, і яка є його єдиним житлом, а його непроживання в ній понад рік пов`язане з об`єктивними причинами, та не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням. Саме до такого вірного висновку дійшов суд першої інстанції та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач в апеляційній скарзі зазначає інші підстави позову ніж ті, з якими вона звернулась до суду та вказала у позовній заяві. Так, у позовній заяві, ОСОБА_1 вказувала, що відповідач ОСОБА_3 більше року не проживає у спірній квартирі без поважних причин, і саме враховуючи цю підставу позову вона просила визнати відповідача таким, що втратив право на користування житлом. Саме про це, свідчать приєднані позивачем до позовної заяви письмові докази, на які покликався суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення. Однак, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідач втратив право користування спірним жилим приміщенням з іншої підстави, а саме, враховуючи те, що він являється членом сім`ї бувшого власника житла. Відповідно до вимог частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Оскільки, зазначена у позовній заяві позивачем підстава позову не була нею змінена до закінчення підготовчого засідання у справі, а змінена лише в апеляційній скарзі, то колегія суддів вважає, що дана обставина не впливає на законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції і не може бути підставою для його зміни чи скасування. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Таким чином, на думку колегії суддів, оскаржуване позивачем рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді