Постанова 4802 № 161/18146/25

Справа № 161/18146/25 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М. В. Провадження № 22-ц/802/682/26 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Луцької міської ради про встановлення порядку користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом. Покликалась на те, що її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживали в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться в комунальній власності Луцької міської ради. З часу народження вона була зареєстрована по місцю проживання своїх батьків у вищевказаній квартирі, основним наймачем якої згідно з ордером був її дід ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після чого рішенням виконкому Луцької міської Ради від 08 жовтня 2009 року зазначена квартира була переоформлена на відповідача ОСОБА_3 . Дана квартира складається з трьох кімнат, а саме: коридору площею 6,0 кв. м, кухні площею 9,5 кв. м, зали площею 17,0 кв. м, спальні площею 9,0 кв. м, коридору площею 3,7 кв. м, спальні площею 12,5 кв. м, ванної кімнати площею 2,4 кв. м, вбиральні площею 1 кв. м., та має загальну площу 61,1 кв. м. Крім того, позивач зазначала, що між її батьками неприязні стосунки, у зв`язку з чим її мати ОСОБА_6 була змушена разом з нею та її молодшим братом ОСОБА_5 переїхати на проживання в селище Голоби Ковельського району Волинської області. У 2018 році шлюб між її батьками було розірвано. Після цього її мати ОСОБА_6 , діючи в інтересах дітей, а саме її та брата, неодноразово зверталася до Луцької міської Ради з проханням про приватизацію зазначеної квартири, однак, відповідач ОСОБА_3 згоду на це не дає, тим самим позбавляє її можливості проживати у цій квартирі. Також вказувала, що на час звернення до суду вона навчається в Луцькому коледжі на денній формі навчання та потребує постійного місця проживання у місті Луцьку. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 просила суд встановити порядок користування квартирою, що за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування кімнату спальню, площею 12,5 кв.м., а кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридори залишити в загальному користуванні. Зобов`язати балансоутримувача квартири Луцьку міську раду своїм рішенням внести зміни в договір найму квартири, шляхом укладення з нею окремого договору найму на житлову кімнату площею 12,5 кв. м. та відкрити окремий рахунок на її ім`я. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2026 року в задоволенні позові ОСОБА_2 відмовлено. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що прийняте судом з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права із невідповідністю висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі, зіславшись на передчасність заявлених позовних вимог без підтвердження факту постійного проживання у спірній квартирі. Відзивів на апеляційну скаргу відповідачі не подали. Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. З наявної в матеріалах справи копії рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2024 року у цивільній справі № 161/13929/24, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діяла законний представник ОСОБА_6 , третя особа - Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, встановлено, що ордер на жиле приміщення квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення міськвиконкому від 02 грудня 1999 року № 540 було видано на ім`я ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після чого, рішенням виконкому Луцької міської ради від 08 жовтня 2009 року № 715-1 дозвіл на переоформлення вищезгаданої квартири на своє ім`я було надано ОСОБА_3 . У зазначеній квартирі зареєстровані, крім основного квартиронаймача ОСОБА_3 , її син ОСОБА_4 , та внуки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, встановлено, що після розірвання між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , їх неповнолітні діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2018 року проживають з матір`ю ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 . Також встановлено, що позивач ОСОБА_2 на час звернення до суду, будучи зареєстрованою у спірній квартирі, фактично у ній не проживає, а лише має намір надалі проживати у цьому жилому приміщенні. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України). Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у ч. 4 ст. 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 816 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 816 ЦК України порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду. Тлумачення ч. 4 ст. 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд за позовом наймача або особи, яка постійно проживає разом з ним. Отже, положення ст. 816 ЦК України не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду, не пов`язують із площею наданого в найм житлового приміщення. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18 зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_2 самостійно визначила місце свого проживання разом із матір`ю ОСОБА_6 і у спірній квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та наймачем якої з 08 жовтня 2009 року є відповідач ОСОБА_3 , фактично не проживає, що свідчить про передчасність звернення до суду з даним позовом через відсутність підстав та предмета спору. Оскільки, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивач не довела належними та допустимими доказами обставин, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, а також те, що сама по собі вимога про визначення порядку користування квартирою без постійного у ній проживання та відсутності спору між особами, які у ній проживають є передчасною, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_2 . Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді