Постанова 4824 № 376/1240/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 376/1240/19 Головуючий у суді першої інстанції: Клочко В.М. Номер провадження: 22-ц/824/5314/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П. суддів: Білич І.М., Іванченка М.М. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, - В С Т А Н О В И В: В Сквирський районний суд Київської області звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом, який неодноразово уточняла, до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення додаткових витрат на лікування дітей. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 12 червня 1997 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. У період шлюбу, у них, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 . Відповідно до рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 липня 2016 року шлюб між ними розірвано. Так як в 2018-2019 роках їхні спільні неповнолітні діти: син - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_4 хворіли, позивач змушена була лікувати дітей у лікаря-стоматолога. На лікування сина ОСОБА_5 , вона понесла грошові витрати в сумі 3 200,00 грн., а дочки ОСОБА_4 , грошові витрати в сумі 8 980,00 грн., всього: 12 180,00 грн. У зв`язку з викладеним, та враховуючи уточнені позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на її користь понесені нею додаткові витрати на лікування дітей в розмірі половини грошових витрат та покласти на відповідача судові витрати. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей відмовлено. Не погоджуючись з рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, позивач просила, скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначила, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року у даній справі є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач, у встановлений судом строк, відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надав. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку, судове засідання не проводиться. Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу за наявними в ній доказами і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав. За правилами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону, рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року не відповідає. З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 червня 1997 року уклали між собою шлюб, який було зареєстровано Старотаразькою сільською радою Кременецького району Тернопільської області. Під час шлюбу - ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 . Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 липня 2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. В 2018 - 2019 роках їхні неповнолітні діти: син - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_4 хворіли і позивач змушена була їх лікувати у лікаря-стоматолога. На лікування сина ОСОБА_5 , вона понесла грошові витрати в сумі 3 200,00 грн., а дочки ОСОБА_4 , грошові витрати в сумі 8 980,00 грн., всього 12 180,00 грн. Те, що діти хворіли та загальна сума понесених ОСОБА_1 грошових витрат на лікування дітей складає 12 180 грн., підтверджується копіями медичних карток стоматологічного хворого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , товарними чеками від 05 квітня 2019 року на суму 80 грн.; 08 квітня 2019 року на суму 330 грн.; 13 травня 2019 року на суму 580 грн.; 22 квітня 2019 року на суму 870 грн.; 07 серпня 2019 року на суму 810 грн.; 14 серпня 2019 року на суму 530 грн.; 04 жовтня 2018 року на суму 1630 грн.; 05 жовтня 2018 року на суму 630 грн.; 25 жовтня 2018 року на суму 780 грн.; 29 жовтня 2018 року на суму 720 грн.; 01 листопада 2018 року на суму 330 грн.; 13 листопада 2018 року на суму 520 грн.; 28 листопада 2018 року на суму 1030 грн.; 15 грудня 2018 року на суму 70 грн.; 18 грудня 2018 року на суму 720 грн.; 25 грудня 2018 року на суму 830 грн.; 28 січня 2019 року на суму 130 грн.; 14 лютого 2019 року на суму 860 грн.; 19 лютого 2019 року на суму 730 грн., які знаходяться в справі. Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. В ст. 7 СК України зазначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Відповідно - обов`язок по утриманню дитини в рівних частках покладається на її батьків. Частинами 1 - 3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій та (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Положеннями ст. ст. 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів цього обов`язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягуються у частках або твердій грошовій сумі (ст. ст. 180, 183 СК України); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами - розвиток здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо (ст. 185 СК України); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоровся, навчальному або іншому закладі, при цьому, якщо батьки не беруть участь в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (ст. 193 СК України); батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови, якщо батьки можуть надавати таку допомогу (ст. 198 СК України). Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків додаткових витрат, суд відносить частину витрат на іншого. Статтею 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких наданий в вищевказаній статті. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, хворобою, каліцтвом. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи гірському курорту). Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків тощо. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписки з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Про стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 роз`яснено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько(ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Зазначені обставини підтверджуються правовими позиціями, які викладені в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року, (справа № 6-1489цс17); постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 127/16614/15ц, провадження № 61-2371св18 від 21 лютого 2018 року, справа № 666/5055/15-ц, провадження № 61-6827св18 від 16 травня 2018 року); у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 2-1161/2011, провадження № 61-15690св18 від 10 травня 2018 року, справа № 272/118/17-ц, провадження № 61-13311св18 від 08 травня 2018 року). Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1997 року по 2016 рік перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дітей: дочку - ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; дочку - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; сина - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_6 . Судом також встановлено, що в 2018 - 2019 роках їхні спільні неповнолітні діти: син - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_4 хворіли і позивач змушена була їх лікувати у лікаря-стоматолога. На лікування сина ОСОБА_5 , вона понесла грошові витрати в сумі 3 200,00 грн., а дочки ОСОБА_4 , грошові витрати в сумі 8 980,00 грн. Загальна сума понесених ОСОБА_1 грошових витрат на лікування дітей складає 12 180 грн. Викладене підтверджується копіями медичних карток стоматологічного хворого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , товарними чеками від 05 квітня 2019 року на суму 80 грн.; 08 квітня 2019 року на суму 330 грн.; 13 травня 2019 року на суму 580 грн.; 22 квітня 2019 року на суму 870 грн.; 07 серпня 2019 року на суму 810 грн.; 14 серпня 2019 року на суму 530 грн.; 04 жовтня 2018 року на суму 1630 грн.; 05 жовтня 2018 року на суму 630 грн.; 25 жовтня 2018 року на суму 780 грн.; 29 жовтня 2018 року на суму 720 грн.; 01 листопада 2018 року на суму 330 грн.; 13 листопада 2018 року на суму 520 грн.; 28 листопада 2018 року на суму 1030 грн.; 15 грудня 2018 року на суму 70 грн.; 18 грудня 2018 року на суму 720 грн.; 25 грудня 2018 року на суму 830 грн.; 28 січня 2019 року на суму 130 грн.; 14 лютого 2019 року на суму 860 грн.; 19 лютого 2019 року на суму 730 грн. Встановивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що позивач надала суду належні та допустимі докази, які підтверджують той факт, що вона понесла фактичні додаткові витрати на неповнолітніх дітей у сумі 12 180,00 грн., з яких: витрати на лікування сина ОСОБА_5 - 3 200,00 грн., та витрати на лікування дочки ОСОБА_4 - 8 980,00 грн. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах на дітей, викликаних особливими обставинами, є самостійним обов`язками батьків, а тому, з огляду на положення ст. ст. 141, 180, 185 СК України половину цих витрат має нести відповідач, розмір яких складає 6 090,00 грн. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач, відповідно до ст. 81 ЦПК України не довела перед судом ті обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень, вказав на неналежність розрахункових документів, товарних чеків, зазначив, що медичні картки стоматологічного хворого, які надані позивачем в підтвердження позовних вимог не можуть бути прийняті до уваги так як до матеріалів справи не додано ліцензію на здійснення медичної практики особою, яка проводила лікування дітей, медичні картки не містять інформації щодо періоду виникнення захворювань, призначеного лікування, результатів лікувань, не містять підпису лікаря, його печатки, номеру, а тому у суду відсутня реальна можливість встановити - чи проводилось лікування взагалі, в зв`язку з чим, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. З висновками Сквирського районного суду Київської області колегія суддів не погоджується. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. В ст. 79 ЦПК України вказано, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Приписами ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновки Сквирського районного суду Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, виходячи з їх безпідставності та необґрунтованості, що до матеріалів справи не додано ліцензію на здійснення медичної практики фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , що медичні картки стоматологічного хворого не містять інформації щодо періоду виникнення захворювань, призначеного лікування, результатів лікувань, підпису лікаря, його печатки, номеру, неналежності розрахункових документів - товарних чеків, так як всупереч положень ст. 263 ЦПК України суд першої інстанції не дотримав принципу всебічного розгляду справи, не вжив заходів щодо одержання всіх матеріалів, для ухвалення у справі законного рішення, та вирішив спір без їх вивчення, також, судом першої інстанції вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи, що підтверджується доказами, які були подані ОСОБА_1 при подачі позовної заяви в суд першої інстанції, та додатково наданими позивачем суду апеляційної інстанції при подачі апеляційної скарги на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року, з яких вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_6 , який проводив лікування дітей, зареєстрований: АДРЕСА_1 , йому видано ліцензію на проведення господарської діяльності з медичної практики за спеціальністю «стоматологія», місце проведення діяльності: Київська область, м. Сквира, вул. Богачевського, 34, (реєстраційне досьє № 07/2206-М від 22 червня 2018 року), що засвідчується Витягом з реєстру платників єдиного податку, Випискою з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, медичні картки стоматологічного хворого завірені печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та в них відображено, що картки видавалися саме цим підприємцем, а також результати об`єктивного дослідження, зовнішній огляд, стан зубів хворого за шкалою « ОСОБА_7 », на сторінці - Щоденник лікаря, (в графі - анамнез, статус, діагноз, лікування та рекомендації) проведені відповідні записи, товарно-розрахункові чеки завірено печатками фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , в них зазначено дату проведення оплати, суму, яка сплачена позивачем та за яку виконану роботу. Вказані недоліки усувалися під час апеляційного розгляду справи. Тому, викладене дає підстави колегії суддів задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог позивача. За подачу позивачем до суду першої інстанції позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року, з відповідача на користь держави, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 921,00 грн. так як ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживаючого в будинку АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , проживаючій в будинку АДРЕСА_3 додаткові витрати на лікування дітей: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в сумі 6 090,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживаючого в будинку АДРЕСА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1 921,00 грн. за подання ОСОБА_1 до суду першої інстанції позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: О.П. Коцюрба Суд: І.М. Білич М.М. Іванченко