Постанова 4824 № 358/1704/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи:358/1704/19 Головуючий у суді першої інстанції:Тітов М.Б, Номер провадження: 22-ц/824/4889/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА Іменем України 06 травня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П. суддів: Нежури В.А., Сержанюка А.С. розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В : Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», позивач, товариство, банк) звернулося до Богуславського районного суду Київської області з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник, боржник) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09 листопада 2011 року без № б/н в розмірі 33 929,69 грн. та судові витрати у справі в розмірі 1 921,00 грн., посилаючись на те, що 09 листопада 2011 між сторонами укладено кредитний договір, згідно якого, ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 6 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Банк утворений відповідно до установчого договору від 07 лютого 1992 року у формі Товариства з обмеженою відповідальністю під найменуванням Комерційний банк «ПриватБанк» та зареєстрований Національним банком 19 березня 1992 року за реєстраційним №

92. Згідно установчого договору від 06 липня 2000 року та на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 06 лирня 2000 року Комерційний банк «ПриватБанк» був реорганізований шляхом зміни організаційно-правової форми у Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк». Рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року змінено тип банку на Публічне акціонерне товариство та його найменування на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк». Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року (рішенням єдиного акціонера банку) змінено тип банку на приватне та його найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк». Банк є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «ПриватБанк». Позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір, що підтверджується її підписом у заяві. При укладанні Договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Уклавши з АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, ОСОБА_1 порушила свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 30 вересня 2019 року становить 33 929,69 грн., із якої: 6 439,60 грн. - заборгованість за кредитом; 25 398,20 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи - відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банкіських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 591,89 грн. - штраф (процентна складова), яку, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача, а також понесені судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. Заочним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 листопада 2011 року у розмірі 6 439,69 грн. та судові витрати, понесені по сплаті судового збору в сумі 364,60 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з заочним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач просив, скасувати заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків та задовольнити вимоги банку у цій частині, в іншій частині, рішення суду першої інстанції залишити без змін а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги вказав, що оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав про стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права, те, що дане рішення суду не тільки призводить до нехтування принципів платності кредитного договору, а і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг та банку, та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у встановлений судом строк, ОСОБА_1 не надала. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку, судове засідання не проводиться. Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року не підлягає задоволенню з наступних підстав. За правилами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів цивільної справи вбачається, що 09 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н шляхом підписання позичальником анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якого, остання отримала кредит в сумі 6 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У анкеті-заяві вказано, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становлять між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Також вказано, що позичальник ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами банку, які було надано для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та правила надання банківських послуг розміщено на офіційному сайті банку. Позичальник зобов`язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. До анкети-заяви банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» та, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті www.privatbank.ua. Згідно розрахунку, наданого банком, ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2019 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 33 929,69 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 6 439,60 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 25 398,20 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 1591,89 грн. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В ч. 1 ст. 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виходячи з приписів ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Положеннями ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Частини 1, 2 ст. 633 ЦК України визначають, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків, застосування конструкції договору приєднання, його умови розробляє саме підприємець, в даному випадку - АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляє банк, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим, банк повинен підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. В ч. 1 ст. 551 ЦК України вказано, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. За змістом ч. 2 цієї статті, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Приписами ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Виходячи з викладеного, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначають акти законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначають сторони в самому договорі). В анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 09 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена. Також у цій анкеті-заяві, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, а саме суми, яку фактично отримав у борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, заборгованість за штрафами. Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самих розрахунків кредитної заборгованості за договором від 09 листопада 2011, посилається на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг як на невід`ємні частини спірного договору. Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, розміри і порядок нарахування комісії, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих умов), та інші умови. При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять підтвердження того, що саме ці довідку та витяг з умов розуміла ОСОБА_1 при отриманні кредиту та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, на що звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 11 березня 2015 року, провадження N 6-16цс15. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що в даному випадку не можливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин - 09 листопада 2011 року до моменту звернення до суду з даним позовом - 04 листопада 2019 року. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Враховуючи викладене, Богуславський районний суд Київської області прийшов до обгрунтованого висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані позивачем витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, та повинно відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою Кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначене підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові № 14-131цс19 від 03 липня 2019 року в якій вказано, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). Отже, є правильним висновок Богуславського районного суду Київської області про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В даному випадку, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 , позивач дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар зясування змісту кредитного договору. Також, колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 23 грудня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, Богуславський районний суд Київської області обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості по кредитному договору в розмірі 6 439,69 грн., а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив у зв`язку з їх безпідставністю. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, тому є правильним висновок суду першої інстанції і про стягнення з відповідача на користь позивача у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України понесених АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат на сплату судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 364,60 грн. За таких обставин, колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що рішення Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав про стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права, про те, що дане рішення суду не тільки призводить до нехтування принципів платності кредитного договору, а і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг та банку у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави в зв`язку з тим, що спростовуються вищевикладеними висновками Богуславського районного суду Київської області, які відповідають дійсним обставинам справи та правовим висновкам щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Так як Богуславський районний суд Київської області розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді В.А. Нежура А.С. Сержанюк