Постанова 4816 № 577/2499/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м.Суми Справа №577/2499/19 Номер провадження 22-ц/816/934/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопська районна державна адміністрація Сумської області, треті особи - Конотопська міська державна нотаріальна контора, Сумський обласний державний нотаріальний архів, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Максима Миколайовича на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року в складі судді Гетьмана В.В., ухвалене у м. Конотоп, повний текст якого складено 05 березня 2020 року, в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, в якому, уточнивши свої вимоги, просив визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 та скасувати запис про інше речове право № 20469626 від 13.05.2017 р., з внесеними змінами, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 35249864 від 18.05.2017 р., що вчинений державним реєстратором Конотопської РДА Сумської обл. Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником земельної ділянки площею 5,8026 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Підлипненської сільради м. Конотоп с. Підлипне, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ № 026954 від 11.04.2002 р. Протягом останнього часу землею не користувався, в оренду її нікому не передавав. У 2018 році вирішив віддати земельну ділянку в оренду з метою отримання прибутку, однак, під час юридичної перевірки інформації виявив, що 13.05.2017 р. державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської обл. Гагіною А.О. внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно його земельної ділянки, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ним, в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 . Про існування зазначеного договору з ОСОБА_2 він не знав, з заявами про реєстрацію речових прав не звертався. При укладенні спірного правочину ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності від 15.02.2001 р., якою йому не надавалося повноважень на укладання такого виду договору. Вказував, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Гагіною А.О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за № 20469557, відповідно до якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35249864 від 18.05.2017 р., яким зареєстровано право приватної власності в розмірі 1 частки на земельну ділянку, площею 5,8026 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлипненської сільської ради Сумської області, кадастровий номер 5910490500:06:005:0048, на ім`я ОСОБА_1 . В лютому 2019 року ОСОБА_2 повторно звернулася до реєстратора із заявою про внесення змін до оскаржуваного договору емфітевзису. Державний реєстратор Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіна А.О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно його земельної ділянки зміни, зазначивши дату договору емфітевзису з «31.01.2004 р.» на нову дату його укладення - 03.02.2004 р. Вважав, що договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) необхідно визнати недійсним, оскільки при його укладенні ОСОБА_3 не мав повноважень укладати договір від його імені. Крім того, оскільки запис про реєстрацію права власності, на його думку, було вчинено незаконно, з порушенням чинного законодавства, то і запис про реєстрацію договору емфітевзиса також є незаконним. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кондратенко М.М., посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) має бути визнаний недійсним з тих підстав, що ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , перевищив надані йому на підставі доручення повноваження і не мав відповідного обсягу повноважень на укладення такого договору від імені позивача. Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідачі не надали на вимогу суду оригінал оскаржуваного договору емфітевзису для подальшого його експертного дослідження та встановлення дати його укладання, тобто ухилилися від подання доказів для проведення експертизи, тому суд мав право встановити той факт, від якого ухиляється сторона, а саме факт того, що оскаржуваний договір було підписано не 02 березня 2004 року, а в 2019 році, під час його чергової перереєстрації ОСОБА_2 . Вважає, що у разі задоволення позовної вимоги про скасування договору емфітевзису є обов`язковою умовою скасування його реєстрації в єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки інше речове право підлягає реєстрації, а договір емфітевзису є дійсним з моменту його реєстрації до моменту виключення з реєстру. Тому, лише на підставі рішення суду можливе скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та інших речових прав. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки у ОСОБА_3 на час вчинення оскаржуваного правочину були повноваження укладати договір емфітевзису, тому відсутні передбачені законом підстави для визнання договору недійсним. Просила залишити рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Кондратенка М.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,8026 га на території Підлипненської сільради м. Конотоп, с. Підлипне на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ № 026954 (т. 1, а.с. 13, 189-190). 31 січня 2004 року між ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 15.02.2001 р. в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 укладено договір №1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 1, а.с. 18, т. 2, а.с. 13-14). 13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської РДА Сумської обл. Гагіною А. О. внесено до ДРРП на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно спірної земельної ділянки на основі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 13, т. 2, а.с. 19). 03 лютого 2004 року між ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 15.02.2001 р. в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 укладено договір № 1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2, а.с. 24-25). 13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської РДА Сумської обл. Гагіною А. О. внесено до ДРРП на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно спірної земельної ділянки на основі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 189-190). Сторони не заперечують факт укладення доручення від 15 лютого 2001 року та договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а тому даний факт не підлягає доказуванню. Зі змісту доручення від 15 лютого 2001 року вбачається, що ОСОБА_1 доручив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) у КСП «Ювілейний» м. Конотоп Сумської області, згідно сертифікату на земельну частку (пай) серії СМ № 0226053 , виданого Конотопською міською радою 08.05.1997 р., продати чи обміняти за ціну і на умовах по його розсуду. Крім того, уповноважив ОСОБА_3 виділити згідно вказаного сертифікату, земельну ділянку в натурі, (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти її чи продати за ціну і на умовах по його розсуду, одержати від продажу гроші, бути його представником у відповідних установах та організаціях при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписувати за нього та виконувати всі дії та формальності. Доручення видане строком на три роки (т. 2, а.с. 68, 94а). Рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову мотивоване тим, що ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) діяв в межах повноважень, наданих дорученням, оскільки позивач уповноважив його на укладання такого договору, а саме розпоряджатися належною йому земельною ділянкою. Проте, з таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 238 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівкою того, кого представляють або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при укладенні 03 лютого 2004 року його представником за дорученням ОСОБА_3 з ОСОБА_2 договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), ОСОБА_3 перевищив свої повноваження, так як він не уповноважував його на укладання такого виду договору і не схвалював його в наступному, а також посилався на те, що ОСОБА_3 не мав повноважень, оскільки на момент укладення договору - строк дії довіреності закінчився. З тексту доручення від 15 лютого 2001 року вбачається, що позивач надав доручення, відповідно до якого доручив відповідачу ОСОБА_3 , що проживає у АДРЕСА_1 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві «Ювілейний» м. Конотоп, Сумської області, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії СМ 0226053 , виданого Конотопською міською Радою 08.05.97 року, продати чи обміняти за ціну і умовах по його розсуду. Крім того, відповідно до цього доручення ОСОБА_1 уповноважив громадянина ОСОБА_3 виділити, згідно вказаного сертифікату, земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціну і на умовах по його розсуду, одержати від продажу гроші, бути його представником у всіх відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписуватися за нього та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням. Доручення видане строком на три роки (т. 2, а.с. 68). Тобто, ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 право, зокрема, виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її. Отже, зміст доручення має уточнення щодо вчинення конкретного правочину, а саме: обміняти чи продати. Враховуючи зазначене, договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року необхідно визнати недійсним, оскільки ОСОБА_3 не мав відповідного обсягу повноважень згідно доручення та не мав права на вчинення договору емфітевзису від власника земельної ділянки, тобто перевищив повноваження, надані дорученням. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 08 травня 2019 року по справі № 229/1722/18, від 20 травня 2019 року по справі № 229/92/18 та від 06 листопада 2019 року по справі № 191/283/18. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, кім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при підписанні договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) від 03 лютого 2004 року ОСОБА_3 діяв в межах повноважень, наданих дорученням. Відповідно до умов цього договору, власник надає, а емфітевт приймає в строкове безоплатне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Підлипенської сільської ради. Договір укладено строком на 49 років. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Дія даного договору закінчується 03.02.2053 року. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. На підставі ч.1 ст. 395 ЦК України право емфітевзису віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув. Відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення. Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час підписання договору про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (03 лютого 2004 року), визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Як роз`яснено в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст. 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із ст. ст. 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. У своїй постанові від 15 січня 2020 року по справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах зробила правовий висновок про те, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не день підписання такого договору, а день вчинення реєстраційних дій. Оскільки день/момент укладення договору оренди земельної ділянки та день/момент набрання ним чинності збігаються (ч. 2 ст. 631 ЦК України), то днем/моментом укладення договору на час дії зазначеної редакції ч. 3 ст. 640 ЦК України є саме дата його державної реєстрації, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація договору емфітевзису відбулася лише 13 травня 2017 року, тому на момент укладення договору, що співпадає з моментом його державної реєстрації, ОСОБА_3 не мав повноважень на вчинення вказаного правочину. Проте, відмовляючи у задоволенні позову, суд не дав оцінки доводам позивача про те, що на момент укладення договору ОСОБА_3 не мав повноважень на його укладення. Відповідно до п. п. 1, 3 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинами справи, то є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України необхідно визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , оскільки на момент укладення договору, що співпадає з моментом його державної реєстрації - 13 травня 2017 року, ОСОБА_3 не мав повноважень на вчинення правочину. Відповідно підлягають задоволенню і позовні вимоги про скасування запису про інше речове право № 20469626 від 13 травня 2017 року з внесеними змінами, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 35249864 від 18 травня 2017 року, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна шодо об`єкта нерухомого майна. Щодо розподілу судових витрат, то слід зазначити наступне. Згідно з ч. 13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позовні вимоги задоволені, судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються на відповідача. Таким чином, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути в дольовому порядку1536, 80 грн (по 768,40 грн з кожного) понесених позивачем судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції. За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір за апеляційний перегляд справи підлягає стягненню в дохід держави з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в дольовому порядку, в розмірі 2305,20 грн (по 1152, 60 грн з кожного). Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Максима Миколайовича задовольнити. Скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року та прийняти постанову. Визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Скасувати запис про інше речове право № 20469626 від 13 травня 2017 року з внесеними змінами, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 35249864 від 18 травня 2017 року, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною Альбіною Олександрівною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна шодо об`єкта нерухомого майна. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 768,40 грн з кожного компенсації судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) по 1152 гривні 60 копійок з кожного компенсації судового збору за апеляційний перегляд справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О.Ю.Кононенко Судді: О.І. Собина С.С. Ткачук