Постанова 4807 № 321/966/19

Дата документу 13.05.2020 Справа № 321/966/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №321/966/19 Головуючий у 1 інстанції Кравченко Н.О. Провадження № 22-ц/807/1379/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на неповнолітню дитину, - В С Т А Н О В И ЛА: У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на неповнолітню дитину. В обґрунтування позову зазначав, що від шлюбу з ОСОБА_1 він має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 серпня 2010 року з нього стягнуто аліменти на користь відповідача на утримання сина в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Від шлюбу з ОСОБА_4 позивач також має дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якої рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року з позивача стягнуто аліменти у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 14.03.2019 року і до повноліття дитини. На підставі викладеного, враховуючи наявність інших зобов`язань по сплаті аліментів та необхідність утримувати іншу родину, ОСОБА_2 просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_1 за рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 серпня 2012 року у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно з 1/4 на 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 січня 2020 року позов задоволено. Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 за рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 серпня 2010 року у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що справа розглянута без її участі, суд завчасно не повідомив її про призначене засідання, чим позбавив її можливості надати додаткові докази суду. Судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні її клопотання про залучення третіх осіб Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ПСМУ МЮ та ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для зменшення розміру стягнутих з нього судовим рішенням аліментів на утримання неповнолітнього сина, зокрема, у зв`язку зі зміною його матеріального стану та те, що на утриманні позивача перебуває дві дитини, на кожну дитину стягуються аліменти за рішеннями суду. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 червня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 2010 року. ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 серпня 2010 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. 24 вересня 2010 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 . Відповідно до свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_5 , батьком зазначений ОСОБА_2 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 14 березня 2019 року. Згідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована державою Україною 27 лютого 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здатностей та фінансових можливостей. Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Положення частини першої статті 192 Сімейного кодексу України передбачають, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення стану здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до пункту 23 Постанови №3 від 15 травня 2006 року Пленуму Верховного суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", розмір аліментів, визначений судовим рішенням, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Обов`язок доказування наявності обставин передбачених статтею 192 СК України покладається на позивача у відповідності до статті 81 ЦПК України. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Задовольняючи позовні вимоги та зменшуючи розмір аліментів, суд першої інстанції вірно встановив, що у ОСОБА_2 змінився матеріальний стан в зв`язку зі стягненням за рішенням суду аліментів на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 14 березня 2019 року. Крім того, судом першої інстанції враховано зменшення матеріального навантаження на утримання дитини ОСОБА_5 у зв`язку із отриманням пільг саме за рахунок отримання відповідачем статусу учасника бойових дій. Позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено суду наявність підстав для зменшення розміру стягнутих з нього судовим рішенням аліментів на утримання неповнолітнього сина, зокрема, у зв`язку зі зміною його матеріального стану. З огляду на те, що на утриманні позивача перебуває дві дитини, на кожну дитину стягуються аліменти за рішеннями суду, позивачем надані докази на підтвердження погіршення його матеріального становища, що є підставою для зменшення розміру стягуваних з нього аліментів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу без її участі, завчасно не повідомив її про призначене засідання, чим позбавив її можливості надати додаткові докази до суду. Проте, колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними та такими, що спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що відповідно до ухвали Михайлівского райсуду Запорізької області від 16 липня 2019 року про відкриття провадження у справі, розгляд справи проводився в порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою відповідачці роз`яснено право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали. 25 липня 2019 року ОСОБА_1 надала відзив до суду першої інстанції зі своїми запереченнями по суті позову (а.с.30а-31). Таким чином, ОСОБА_1 скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву і доказів, якими вона обґрунтовує свою позицію, тому доводи скаржника про те, що суд не повідомив її про призначене засідання і позбавив можливості надати додаткові докази, не відповідають дійсності. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що зменшуючи розмір аліментів на утримання сина, суд першої інстанції поставив малолітніх дітей позивача в нерівне становище, оскільки аліменти на сина судом зменшені до 1/6 частини, а на доньку залишились у розмірі ј частини. Проте, колегія суддів вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки розмір аліментів на утримання доньки позивача від другого шлюбу не був предметом спору у цій справі, тому подібне порівняння є недоречним, і виходить за межі судового розгляду справи. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 січня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 травня 2020 року. Головуючий Судді: