Постанова Донецький апеляційний суд № 243/14105/19

Єдиний унікальний номер 243/14105/19 Номер провадження 22-ц/804/1327/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Бахмут справа № 243/14105/19 провадження № 22-ц/804/1327/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Корчистої О.І., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Ситніка Д.Л. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Слов`янська міська рада, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/14105/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Слов`янської міської ради про визнання протиправними дії та визнання права власності в порядку спадкування, за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня 2020 року (суддя Мірошниченко Л.Є. ), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 28 січня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суд з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , який був зареєстрований як тимчасово переміщена особа відповідно довідки від 27 листопада 2017 року №0000419365, та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Жданівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області складено відповідний актовий запис № 114 та 25 червня 2019 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті батька він успадкував майно, що належало йому за життя, прийнявши у встановленому законом порядку спадщину, та отримав свідоцтво про право на спадщину на недоотриману пенсію, яку його батько недоотримав за життя через Слов`янське управління Пенсійного фонду України у Донецькій області. ОСОБА_2 перебував на обліку у Слов`янському відділені управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з грудня 2015 року отримував страхові виплати до травня 2019 року на його банківський рахунок. До листопада 2015 року перебував на обліку у Жданівському відділені управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. На запит приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Таранушенко В.М. відповідач листом № 04-21/2031 від 25 травня 2019 року повідомив, що у період з грудня 2015 року по травень 2019 року потерпілий на виробництві ОСОБА_2 знаходився на обліку та отримував щомісячні виплати у Слов`янському відділені управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на підставі заяви та довідки внутрішньо переміщеної особи та якому були виплачені страхові виплати за період з грудня 2015 року по травень 2019 року. Про суму страхових виплат, яка підлягала донарахуванню ОСОБА_2 , до дня переведення таких виплат, а саме за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року відповідач відповіді не надав. При цьому, Пенсійний фонд без будь-яких перепон надав інформацію нотаріусу про суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , як наслідок позивач отримав з цього приводу свідоцтво про право на спадщину, тоді як відповідач уникнув надання інформації про суму недоотриманої страхової виплати з метою уникнути виплати заборгованості. Він вважає такі дії відповідача неправомірними, що на його думку є підставою для зобов`язання вчинити дії та визнати право власності на спадкове майно з огляду на те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав припинення ОСОБА_2 страхових виплат, передбачених діючим законодавством. Просив суд визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані ОСОБА_2 за життя страхові виплати за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , страхові виплати в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_2 , за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецької області, Слов`янської міської ради про визнання протиправними дії та визнання права власності в порядку спадкування задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на недоотримані ОСОБА_2 за життя страхові виплати за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року. В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, у зв`язку з відсутністю підстав. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Судове рішення мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України, має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, які підлягають нарахуванню та виплаті на його користь з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року, який був вирахуваний відповідно до наданої представником відповідача довідки про доходи ОСОБА_2 від 20 грудня 2019 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що батько позивача ОСОБА_2 перебував на обліку як потерпілий на виробництві у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Жданівці Донецької області, що знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. З листопада 2017 року по день смерті 02 травня 2019 року перебував на обліку у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та з грудня 2015 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 отримував щомісячні страхові виплати у цьому відділенні. Несплаченими залишились щомісячні страхові виплати в розмірі 17 200,20 грн. за період з листопада 2014 по листопад 2015 року, за мінусом переплати, яка виникла в результаті несвоєчасного повідомлення про факт смерті потерпілого, які не були сплаченні у зв`язку із відсутністю порядку сплати внутрішньо переміщеним особам сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми статті 117 Конституції України, відповідно до якої Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання та частини 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, де зазначено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначається Кабінетом Міністрів України. Щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеним особам до грудня 2018 року здійснювалися відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451. Порядком була передбачена виплата раніше призначених та нарахованих сум страхових виплат (заборгованість за минулий період) потерпілим (членам їх сімей) Донецької та Луганської областей, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, за місцем фактичного проживання (перебування). Відповідно до пункту 4 статті 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більше як за три роки з дня звернення за їх одержанням. 12 травня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365». Внесеними змінами передбачено, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, п. 16, п. 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування). Аналогічні приписи містять і пункти Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27: суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України та обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду. Отже, з травня 2018 року здійснюються поточні виплати потерпілим на виробництві та членам їх сімей з дати звернення, а заборгованість за минулий період виплачується з урахуванням вимог пункту 4 статті 47 Закону № 1105 після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Оскільки на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не затверджений порядок виплати внутрішньо переміщеним особам сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, тому у Фонду соціального страхування України відсутні законні підстави для сплати сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період. Судом першої інстанції не був врахований той факт, що ОСОБА_1 за життя не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року, не отримав довідку внутрішньо переміщеної особи за відповідний період та не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщеній особі, доказів переміщення з окупованої території не надав, а тому зобов`язання нараховувати та виплатити страхові виплати за спірний період є незаконними. Оскільки відсутні кошти, які належали б спадкодавцям, суд першої інстанції необґрунтовано посилається на статтю 1227 ЦК України. Навпаки, відповідно до частини 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Згідно частини 1 статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності ( а.с. 113). Представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки).(а.с. 109) Представник Слов`янської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с.93). Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 07 грудня 1967 року (а.с.9). ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мав другу групу інвалідності, у зв`язку з трудовим каліцтвом, безстроково, згідно довідки МСЕ № 118620 від 22 вересня 1998 року (а.с.8). Згідно до довідки від 27 листопада 2017 року № 0000419365 про взяття на облік особи внутрішньо переміщеної особи, вбачається, що ОСОБА_2 перемістився з тимчасово окупованої території - м. Жданівка, Донецької області, в смт. Билбасівка, Словянського району, Донецької області, з 27 листопада 2017 року (а.с.11). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 червня 2019 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10). Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за № 56639632 від 25 червня 2019 року, до Спадкового реєстру внесено приватним нотаріусом Таранушенко В.М. реєстраційний запис реєстрація спадкової справи за № 64372591, де зазначено спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). З листа Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецької області від 25 червня 2019 року, вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку у Жданівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Донецькій області по листопад 2015 року. Згідно рішення адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду від 01 листопада 2015 року, доведеного листом виконавчої дирекції Фонду від 20 листопада 2015 року № 1492-03-2 з 01 грудня 2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей) у Жданівському міському відділенні. У період з грудня 2015 року по травень 2019 року потерпілий на виробництві ОСОБА_2 знаходився на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецької області на підставі заяви та довідки внутрішньо переміщеної особи та якому були виплачені страхові виплати за період з грудня 2015 року по травень 2019 року. У травні 2019 року страхові виплати ОСОБА_2 . Слов`янським відділенням були припинені, у зв`язку зі смертю потерпілого. (а.с.13). Постановою Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецької області від 23 квітня 2018 року року № 0536/6642/6642/34 потерпілому ОСОБА_2 було продовжено призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі: за березень 2014 року 129,95 грн., за квітень 2014 року 129,95 грн., за травень 2014 року 129,95 грн., за червень 2014 року 129,95 грн., за липень 2014 року 129,95 грн., за серпень 2014 року 129,95 грн., за вересень 2014 року 129,95 грн., за жовтень 2014 року 129,95 грн., за листопад 2014 року 129,95 грн., за листопад 2014 року 1644,95 грн., за грудень 2014 року 129,95 грн., за грудень 2014 року 1644,95 грн., за січень 2015 року 1774,90 грн., за лютий 2015 року 1774,90 грн., за березень 2015 року 1774,90 грн., за квітень 2015 року 1774,90 грн., за травень 2015 року 1774,90 грн., за червень 2015 року 1774,90 грн., за липень 2015 року 1774,90 грн., за серпень 2015 року 1774,90 грн., за вересень 2015 року 1774,90 грн., за жовтень 2015 року 1774,90 грн., за листопад 2015 року 1774,90 грн. (а.с.47). Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_2 від 20 грудня 2019 року, розмір нарахованих щомісячних страхових виплат, але не виплачених, за період з березня 2014 року по листопад 2015 року складає 17 200 грн. 20 коп. (24 113 грн. 30 коп. (нараховано) 6913 грн. 10 коп. (сплачено) (а.с.48). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України, має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, які підлягають нарахуванню та виплаті на його користь з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року, який був вирахуваний відповідно до наданої представником відповідача довідки про доходи ОСОБА_2 від 20 грудня 2019 року. Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі, якщо заповітом не охоплено усієї спадкової маси, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються статтями 1216, 1227 ЦК України. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було. У статті 38 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації). Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»(далі - Закон № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено встатті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом. До жодного із вказаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»(далі - Закон № 2268-VІІІ). У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц та у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі за № 642/6946/18. Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV(з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. Доводи апеляційної карги про те, що ОСОБА_2 за життя не скористалася своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року, є необґрунтованими. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що потерпілий за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з заявою про продовження страхових виплат, оскільки обов`язок потерпілого переміщуватися з тимчасово окупованої території України для вчинення такого звернення відсутній у законодавстві України, а відсутність такого звернення не є підставою для припинення здійснення йому раніше призначених виплат. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, що згідно частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, є необґрунтованими. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України). Проте, існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування, але їхній перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону. Так у відповідності до статті 1227 ЦК України, згідно з якою суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя (виплати нараховані, але не отримані спадкодавцем), передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Системний аналіз положень статей 1219 ЦК України та статті 1227 ЦК України, при застосуванні до встановлених у цій справі обставин, дає підстави для висновку, що потрібно розрізняти: право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, каліцтвом як об`єкт цивільних прав), яке нерозривно пов`язане із особою і яке, відповідно не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право; та право на суми відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, нараховані за життя спадкодавцю, тобто належали йому, але не отриманні ним за життя, які передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України). Отже, право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом не входить до складу спадщини. Право на нараховані за життя суми відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, а не отримані спадкодавцем входять до складу спадщини за умови, що на час відкриття спадщини відсутні члені сім`ї спадкодавця. При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. З довідки про доходи № 04-21/4126 від 20 грудня 2019 року, вбачається, що ОСОБА_2 нараховувалися щомісячні страхові виплати за період з березня 2014 року по листопад 2015 року, розмір нарахованих щомісячних страхових виплат, але не виплачених, за період з березня 2014 року по листопад 2015 року складає 17 200 грн. 20 коп. (24 113 грн. 30 коп. (нараховано) 6913 грн. 10 коп. (сплачено) (а.с.48). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що потерпілий ОСОБА_2 за життя скористався правом на відшкодування шкоди, крім того йому було призначено та нараховувалися страхові виплати, що підтверджується довідкою про доходи № 04-21/4126 від 20 грудня 2019 року, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами, пункт 3 частини першої статті 1219 ЦК України не розповсюджується. Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми статті 1227 ЦК України. Крім того, відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до частини десятої статті 47 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, щодо виплати грошових коштів недоотриманих ОСОБА_2 , не є достатньою правовою підставою для відмови у виплаті недоотриманих страхових виплат позивачу, як спадкоємцю. Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину третю розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в якій зазначено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначається Кабінетом Міністрів України, згідно постанов якого особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, також є необґрунтованими. Посилаючись на те, що жодним нормативним актом, що регламентує порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території, відповідач виходить з правової позиції Верховного Суду України, яка була викладена у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17. Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження 14-271цс18) від цієї правової позиції відступила та погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV(з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України N 462-VIII від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 10.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на які посилається відповідач, регламентують порядок призначення, продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам. Проте вони не стосуються спадкоємців, які мають право на отримання неодержаних за життя померлим страхових виплат, що увійшли до складу спадщини. Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку всім наданим сторонами доказам, на підставі наданих доказів повно та правильно встановив фактичні обставини по справі та з додержанням норм матеріального права ухвалив судове рішення. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції прийнято рішення у відповідності до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.І. Корчиста Я.В. Хейло