Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/10039/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8322/22 Справа № 243/10039/18 Суддя у 1-й інстанції - Пронін С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 243/10039/18 провадження № 22-ц/803/8322/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 243/10039/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 22 листопада 2021 року (суддя Пронін С.Г.), ухваленого в приміщенні Слов?янського міськрайонного суду Донецької області,повне судове рішення складено 23 листопада 2021 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 1987 року та проживала однією сім`єю. 23 лютого 2016 року їх шлюб було розірвано, однак вони не припинили шлюбних відносин і продовжували проживати однією сім`єю в будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок до 2004 року належав по праву власності Ѕ частки їй і Ѕ частки її матері, а в 2004 році мати подарувала їй свою Ѕ частку будинку, і таким чином з 2004 року право власності на будинок належить їй. З чоловіком вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, спільний бюджет, взаємні витрати та придбання, вели спільне господарство, тобто в розумінні частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України складали сім`ю по день його смерті. Факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю встановлений рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 16 листопада 2017 року. З 2002 року ОСОБА_4 страждав деформуючим остеоартрозом колінних суглобів з вираженим порушенням функції переміщення, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. Проте з кожним днем стан його здоров`я погіршувався і він не працював, доходів не мав і потребував сторонньої матеріальної допомоги. Відповідачі, як його діти ухилялися від виконання свого обов`язку і ОСОБА_4 перебував повністю на її утриманні. В 2011 році ОСОБА_4 була встановлена 2 група інвалідності безстроково, він перебував у безпорадному стані і постійно потребував сторонньої допомоги. Вона як його дружина постійно з 2002 року і до дня його смерті піклувалась про нього, утримувала його, надавала йому необхідну допомогу в проведенні туалету тіла, одягала та роздягала його, надавала допомогу при переміщенні. В 2012 році та 2014 році він проходив лікування австрійським медпрепаратом «Сінекром», на придбання якого в 2012 році вона витратила 4800 гривень, а в 2014 році 10200 гривень. В 2016 році в м. Києві ОСОБА_3 була проведена хірургічна операція по заміні колінного суглобу на штучний, вартість якого становила 64 400 гривень. Ці витрати були зроблені нею з особистих доходів. Крім того, на придбання медпрепаратів під час хірургічної операції вона витратила 11 467 гривень, що підтверджується квитанціями. Відповідачі в порушення статей 202, 203 Сімейного кодексу України ухилялися від виконання своїх обов`язків, ніякої участі в утриманні та лікуванні свого батька не приймали і ОСОБА_4 перебував повністю на її утриманні. Відповідачі є спадкоємцями за законом першої черги на спадщину померлого ОСОБА_4 , однак оскільки вони ухилялися від виконання своїх обов`язків по утриманню свого тяжкохворого батька, що був у безпорадному стані, не брали участі в його лікуванні, догляді за ним, то вважала, що вони повинні бути усунені від права на спадкування після ОСОБА_4 . Просила суд усунути відповідачів від права на спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , як спадкоємців першої черги за законом. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 22 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішенням мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, на підтвердження того, що померлий ОСОБА_4 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував постійного стороннього догляду саме від відповідачів у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також допомоги та піклування, що також не підтверджено і свідками, що були допитані в судовому засіданні на стороні позивача. Сам по собі факт того, що ОСОБА_4 страждав на тяжкі хронічні захворювання, не свідчить про те, що він перебував у безпорадному стані, а тому суд вважав, що відповідачі не вчиняли умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_4 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивач ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи достовірно встановлено, що з січня 2004 року по січень 2014 року ОСОБА_4 перебував на її утриманні. Крім того, ОСОБА_4 з 2002 року страждав деформуючим остеоартрозом колінних суглобів з вираженим порушенням функції переміщення, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні і потребував матеріальної допомоги. Відповідачі знали про таке матеріальне становище батька, але ніякої участі в його утриманні та лікуванні (придбанні ліків) не приймали, ними не надано жодного доказу їх участі в утриманні та лікуванні батька. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно та всупереч наданим нею доказам та відсутності у відповідачів доказів їх участі в утриманні та лікуванні спадкодавця, не надав оцінки поясненням свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які підтвердили безпорадний стан ОСОБА_4 , який потребував стороннього догляду та факт ухилення відповідачів в наданні такого догляду. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від відповідачів у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 позивач ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 15 серпня 1987 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як було встановлено в судовому засіданні та не оспорювалось учасниками справи, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_4 , копій свідоцтва про народження яких, останніми суду надано не було. 23 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. В заяві ОСОБА_4 від 26 січня 2004 року, адресованій до органу державної податкової служби, останній просив анулювати торговий патент № НОМЕР_2 серія ТНА на ім`я ОСОБА_4 у зв`язку із закриттям підприємницької діяльності, а також просив виключити його з реєстру платника податків на додану вартість. Згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серія А № 944983 від 31 травня 2012 року слідує, що вказане свідоцтво видане ОСОБА_1 , для надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Відповідно до медичних документів, а саме епікризу з історії хвороби, виписки з історії хвороби № 2637, виписки з медичної картки хворого, які долучені позивачем до матеріалів справи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2002 року страждав деформуючим остеоартрозом колінних суглобів, з вираженим порушенням функції переміщення, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. 14 грудня 2011 року ОСОБА_4 була встановлена 2 група інвалідності безстроково, з протипоказанням праці з підняттям тяжесті і тривалим перебуванням на ногах, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 055967. В 2012 році та 2014 році ОСОБА_4 проходив курс лікування медичним препаратом «synocrom» загальна вартість якого складала 15 000 гривень, що підтверджується товарними чеками фізичної особи підприємця ОСОБА_8 № 511/12 від 04.07.2012 року та № 179/14 від 03.02.2014 року. Відповідно до консультативного висновку Київської міської клінічної лікарні № 7 від 09.12.2016 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з діагнозом двобічний деформуючий гонертроз ІІІ ст., змішанні контрактури обох колінних суглобів, виражена деформація обох нижніх кінцівок, больовий синдром рекомендовано тотальне ендопротезування обох колінних суглобів, ендопротез ZIMMER PS. Тотальний ендопротез колінного суглобу, виробництва фірми ZIMMER у кількості 1 штуки, вартістю 64 400,00 гривень було придбано ОСОБА_4 , що підтверджується відповідним рахунком-фактурою № 201626102 від 16.12.2016 року, постачальник ФОП ОСОБА_9 . Крім того, на лікування ОСОБА_4 було також витрачені грошові кошти на придбання медичних препаратів, що підтверджується відповідними документами, а саме: товарний чек № 27540 на суму 1 755,75 гривень, товарний чек № АА-Рз-0000663 від 19.12.2016 року на суму 2 049,73 гривень, товарний чек № АА-Рз-0000578 від 20.12.2016 року на суму 4 098,63 гривень, товарний чек № 27603 на суму 3 563,21 гривень, а всього 11 467,32 гривень. 22 травня 2017 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в смт Билбасівка Слов`янського району Донецької області у віці 62 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 . Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 листопада 2017 року було встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_4 з 15 серпня 1987 року, в тому числі з 23 лютого 2016 року по день його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 . На випадок своєї смерті ОСОБА_4 заповіту не склав. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є відповідачі у справі - його сини ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також позивач у справі ОСОБА_1 ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Відмовляючи в задоволенні позову про усунення від права на спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, на підтвердження того, що померлий ОСОБА_4 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував постійного стороннього догляду саме від відповідачів у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також допомоги та піклування, що також не підтверджено і свідками, що були допитані в судовому засіданні на стороні позивача. Сам по собі факт того, що ОСОБА_4 страждав на тяжкі хронічні захворювання, не свідчить про те, що він перебував у безпорадному стані, а тому суд вважав, що відповідачі не вчиняли умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_4 . Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. У частині п`ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 4 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц. Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу. Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Аналізуючи фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала належних, допустимих і достовірних доказів того, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідачів у справі, а останні умисно ухилялися від надання такої допомоги. Доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи тощо, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд також не встановив. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 22 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло Повне судове рішення складено 20 грудня 2022 року. Головуючий: О.О. Тимченко