Постанова 4821 № 694/369/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року м. Черкаси Справа № 694/369/20 Провадження № 22-ц/821/883/20 категорія: на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В. учасники справи: заявник - ОСОБА_1 ; боржник - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 18 березня 2020 року про відмову у видачі судового наказу (прийняту суддею ОСОБА_3 ) у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в с т а н о в и в : ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Заява мотивована тим, що на її утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їх батьком є ОСОБА_2 , який не надає в добровільному порядку допомоги на їх утримання. З огляду на викладене, заявниця просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи стягнення з дня подачі заяви і до досягнення дітьми повноліття. Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 18 березня 2020 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Ухвала мотивована тим, що в заяві про видачу судового наказу зазначено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до Звенигородського районного суду Черкаської області для продовження розгляду. Подана скарга мотивована тим, що суд безпідставно відмовив їй у видачі судового наказу з посиланням на невідповідність заяви вимогам ст. 161 ЦПК України, оскільки заявлені нею вимоги цілком відповідають п. 4 ст. 161 ЦПК України, враховуючи, що двоє дітей є неповнолітніми, і вимога про стягнення з боржника аліментів на їх утримання в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) є законною. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України визначений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК України, про що також зазначено у поданій заяві. Вказала, що незаконна, на її думку, відмова у задоволенні поданої заяви про видачу судового наказу фактично порушила її право на судовий захист, зокрема, щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга на підставі п. 1 ст. 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно до ч. 1 ст. 258 ЦПК України ухвала є різновидом судового рішення. Як зазначалось, відмовляючи у видачі судового наказу, районний суд виходив з того, що у поданій заяві зазначено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції. Крім того, оскаржуване судове рішення не відповідає вище приведеним правовим нормам. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи стягнення з дня подачі заяви і до досягнення дітьми повноліття. Частиною 5 ст. 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Так, п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України передбачено можливість видачі судового наказу за вимогою про стягнення аліментів у відповідній частині від заробітку боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку. Тобто, даною нормою обмежено верхній розмір стягуваних аліментів, нижній же розмір належних до стягнення у такому випадку аліментів закріплений відповідною нормою матеріального права, на якій, згідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, має ґрунтуватися судовий наказ, - у даному випадку на ч. 2 ст. 182 СК України, за якою мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, дане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання, мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов`язком боржника. Зважаючи на викладене, вимогу заяви про стягнення встановленого законом мінімального розміру аліментів не можна вважати вимогою, яка не відповідає положенням ст. 161 ЦПК України, як було, зокрема, зазначено судом першої інстанції. Розмір аліментів встановлений матеріальним законом - СК України, ЦПК України визначено процесуальний порядок розгляду цивільних справ і процесуальний закон не змінює розміру аліментів, визначеного СК України. За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу, є помилковим. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За викладеного апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, оскаржувана ухвала - до скасування з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. УхвалуЗвенигородського районного суду Черкаської області від 18 березня 2020 року скасувати, матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Текст постанови складено 12 травня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко Л. В. Нерушак