Постанова 4822 № 725/3449/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2020 року м. Чернівці справа № 725/3449/19 провадження 22-ц/822/503/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О. секретар Скрипка С.В. розглянувши апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» Матвійчука Михайла Зеноновича на заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 вересня 2019 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах дітей про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року АТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах дітей про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого, останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 березня 2019 року №159546154, право власності на спірну квартиру зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку». Посилаючись на те, що відповідачі проживають у спірній квартирі без будь-яких правових підстав і в добровільному порядку займане житло не звільняють, позивач просив суд виселити їх у примусовому порядку, зняти з реєстраційного обліку та зобов`язати їх звільнити житлове приміщення від особистих речей. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 вересня 2019 року в позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що кредитні кошти були отримані позичальником на придбання спірної квартири, а матеріали справи не містять клопотання про надання відповідачам іншого постійного житла при виселенні із спірної квартири. Крім того, суд зазначив, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Однак позивачем не надано доказів на підтвердження того, що така письмова вимога була отримана відповідачами. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник АТ «Альфа -Банк» ОСОБА_6 просить скасувати заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 вересня 2019 року, ухвалити нове рішення яким позов АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа -Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах дітей про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей задовольнити в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_6 вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин справи, які мають значення для справи. Наголошує на тому, що на момент подачі позову АТ «Укрсоцбанк» було вже власником, а не іпотекодержателем квартири по АДРЕСА_1 , право власності на яку набуло в позасудовому порядку згідно ст.37 Закону України «Про іпотеку», а отже відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог. Вказує, що відповідачами добровільно 28.05.2019 року було передано позивачу спірну квартиру та ключі від неї, що підтверджується актом прийому-передачі. Зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом виключно про захист своїх прав та інтересів як новий власник і не наділений правом звертатися до суду із позовом про захист прав, свобод чи інтересів будь-кого з відповідачів у даній справі, а саме з вимогою про надання відповідачам іншого житлового приміщення, так як кредит позичальнику надавався саме на придбання зазначеної квартири площею 42,10 кв.м. Крім того, звертає увагу суду на те, що відповідачами не надано суду доказів того, що у них відсутнє будь-яке інше житло на праві володіння та користування, про їх доходи, які не дозволяють їм винаймати інше житлове приміщення, а навпаки, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_7 від 19.09.2019 року, з якої вбачається, що відповідачі мають в користуванні інше житлове приміщення по АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 21 травня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 45, відповідно до умов якого, останній отримав кредит в розмірі 55 тис. доларів США на придбання двокімнатної квартири, площею 42,10 кв. м. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 21 травня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, згідно умов якого, ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,10 кв. м, що складається з двох житлових кімнат. Відповідно до довідки від 28 березня 2019 року № 2д/2367 (виписка з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію), виданої відділом ведення реєстру територіальної громади м.Чернівців, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на спірну квартиру 11 березня 2019 року зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 21 травня 2008 року. 28 травня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» поштовою кореспонденцією направлено відповідачам вимогу про добровільне виселення. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» ЦК України та Законом України «Про іпотеку». За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частини першої статті 40 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», якій кореспондує положення частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», частини третьої статті 109 ЖК Української РСР. Зазначене підтверджується також тим, що згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15. Як вбачається із кредитного договору та договору іпотеки, встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 42,10 кв. м, що складається з двох житлових кімнат було придбане за кредитні кошти отримані іпотекодавцем в іноземній валюті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна зазначити, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. З матеріалів справи вбачається, що умовами іпотечного договору, укладеного 21 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 , предметом якого є надання в іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , передбачено, що іпотекою за ним забезпечується виконання зобов`язань іпотекодавця за укладеним між ОСОБА_1 та позивачем договору кредиту від 21 травня 2008 року № 45, при цьому предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу укладеного 21 травня 2008 року. На момент укладення цього договору право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу від 22 квітня 1999 року. Відповідно до пункту 1.2 договору кредиту від 21 травня 2008 року № 45 кредит надається позичальнику на наступні цілі: купівлю двокімнатної квартири, площею 42,10 кв. м. Отже, зазначене підтверджує той факт, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів і забезпечена іпотекою цього житла. Суд першої інстанції цього не врахував, не звернув уваги, що предмет іпотеки було придбано позичальником у день укладення договору кредиту та іпотечного договору, а кредитні кошти були надані позичальнику на придбання квартири тією самої площі, що і предмет іпотеки. Оскільки спірне домоволодіння було придбане за рахунок кредитних коштів та передано в іпотеку позивачу, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 загальною площею 42,10 кв.м, без надання іншого постійного жилого приміщення. Вимоги позивача щодо зобов`язання відповідачів звільнити зазначену квартиру від особистих речей охоплюються вимогою щодо виселення. У відзиву на апеляційну скаргу, що міститься в матеріалах справи, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_5 визнали апеляційну скаргу та підтвердили отримання їх батьками кредиту саме на купівлю зазначеної квартири. Крім того зазначили, що мають інше постійне місце проживання. Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову та виселення відповідачів. Разом з тим, ураховуючи, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого поширюється на спірні правовідносини, рішення суду в частині вирішених вимог про виселення відповідачів не підлягає виконанню на час дії цього Закону. Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-57цс11 зроблено висновок, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням». Тому вимога позивача про зняття відповідачів з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає з огляду на те, що відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно ч.1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково, або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову та виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого постійного жилого приміщення, в іншій частині позову слід відмовити. Враховуючи, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого поширюється на спірні правовідносини, рішення суду в частині виселення відповідачів не підлягає виконанню на час дії цього Закону. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи розмір судового збору сплаченого позивачем за пред`явлення позову - 5763грн. та розмір сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги - 8644,50грн., керуючись положеннями ст.141 ЦПК України та враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути по 3601,87грн. з кожного на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, п.4 ч.1 ст.376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа -Банк» Матвійчука Михайла Зеноновича задовольнити частково. Заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 вересня 2019 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа -Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах дітей про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення від особистих речей задовольнити частково. Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 загальною площею 42,10 кв. м без надання іншого постійного жилого приміщення. В іншій частині позову - відмовити. Постанова в частині виселення не підлягає зверненню до примусового виконання на період мараторію, який введено Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який 07 червня 2014 року набув чинності. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 3601,87грн. з кожного на користь Акціонерного товариства «Альфа -Банк» на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови - 13 травня 2020 року. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді Н.К. Височанська О.О. Одинак