Постанова 4803 № 212/10312/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4886/20 Справа № 212/10312/19 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2020 року, яке постановлено суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення матеріали справи не містять, - В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 160 000 грн., у зв`язку з нещасним випадком на виробництві. Висновком МСЕК від 09 грудня 1993 року позивачу первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву, ІІ група інвалідності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 09 березня та 13 лютого 1996 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву, ІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 13 лютого 1997 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. Висновками МСЕК від 09 березня 1998 року та 20 січня 1999 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву та третя група інвалідності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 01 лютого 2000 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. Висновками МСЕК від 20 березня 2002 року, 01 квітня 2004 року, 07 лютого 2006 року, 29 травня 2007 року, 25 березня 2008 року, 27 січня 2009 року, 02 лютого 2010 року, 25 січня 2011 року, 07 лютого 2012 року, 17 грудня 2013 року та 02 лютого 2016 року позивачу повторно встановлено 25 % втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. Висновком МСЕК від 05 грудня 2017 року позивачу повторно встановлено 25 % втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. Позивач вважає, що внаслідок каліцтва він втратив професійну працездатність, оскільки не має змоги вести звичне життя, так як змушений постійно проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури та лікування. На даний час самопочуття позивача не поліпшується. Тривалий процес лікування тілесних ушкоджень, отриманих позивачем внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом позбавляє його вести повноцінний спосіб життя. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 48 025 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 768,40 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зауважує на тому, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником Треста «Кривбасшахтобуд», яке було самостійним госпрозрахунковим підприємством. Вважає, що матеріали справи не містять належних доказів щодо спричинення моральної шкоди позивачу, а визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на засадах верховенства права, визначений без врахування засад розумності, виваженості та справедливості. На думку представника відповідача, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин норми законодавства в редакції, що не була чинною на момент їх виникнення, оскільки судом не враховано, що позивачу первинно встановлено втрату працездатності внаслідок отриманої виробничої травми у 1993 році та суд не застосував до спірних правовідносин ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до якої розмір відшкодування моральної шкоди обмежувався п`ятьма мінімальними розмірами заробітної плати. Вважає, що судом не враховано, що нещасний випадок стався, зокрема, з вини позивача, який порушив положення про СУОП. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач працював з 29 вересня 1989 року по 01 січня 1990 року підземним гірничим робочим, з 01 січня 1990 року по 09 грудня 1993 року - підземним гірничим майстром на ш. «Октябрська» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 09 грудня 1993 року звільнений за станом здоров`я (а.с. 11-12). Відповідно до п. 11.2 Акту про нещасний випадок на виробництві № 17 від 20 серпня 1993 року, причиною нещасного випадку, який стався з позивачем є незадовільна організація виконання робіт та експлуатація електровоза з несправними гальмами (а.с.17-зворот). Відповідно до п. 13 Акту, особами, які допустили порушення вимог законодавства про працює позивач, який порушив Положення СУОТ, прохідник ОСОБА_2 , який порушив п. 2.8 «Інструкції з охорони праці для машиністів електровозу» та механік ОСОБА_3 (а.с.17-зворот). Висновком МСЕК від 09 грудня 1993 року позивачу первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву, ІІ група інвалідності (а.с. 19). При наступних переоглядах висновками МСЕК від 09 березня та 13 лютого 1996 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву, ІІ група інвалідності (а.с. 19-зворот). При наступному переогляді висновком МСЕК від 13 лютого 1997 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву (а.с. 20). Висновками МСЕК від 09 березня 1998 року та 20 січня 1999 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву та третя група інвалідності (а.с. 20-зворот). При наступному переогляді висновком МСЕК від 01 лютого 2000 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву (а.с. 21). Висновками МСЕК від 20 березня 2002 року, 01 квітня 2004 року, 07 лютого 2006 року, 29 травня 2007 року, 25 березня 2008 року, 27 січня 2009 року, 02 лютого 2010 року, 25 січня 2011 року, 07 лютого 2012 року, 17 грудня 2013 року та 02 лютого 2016 року позивачу повторно встановлено 25 % втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву (а.с. 21 26). Висновком МСЕК від 05 грудня 2017 року позивачу повторно встановлено 25 % втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву(а.с. 26). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки виробничу травму позивачем отримано під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та розміром відшкодування моральної шкоди, однак вважає, що з мотивувальної частини рішення суду підлягає виключення посилання на ст. 23, 1168, 1172 ЦК України та ст.. 237-1 КЗпП України, з наступних підстав. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності, у 1993 році по трудовому каліцтву, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем виробничої травми первинний відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 80%, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності. При цьому, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 48 025 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з виробничою травмою правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №

4. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником Треста «Кривбасшахтобуд», яке було самостійним госпрозрахунковим підприємством, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач з 29 вересня 1989 року по 09 грудня 1993 року працював гірничим робочим та підземним гірничим майстром на ш. «Октябрська» ВО «Кривбасруда». Згідно Акту про нещасний випадок на виробництві № 17 від 20 серпня 1993 року з позивачем стався нещасний випадок при виконанні ним трудових обов`язків, який завірений відтиском печатки тресту «Кривбасшахтобуд ВО «Кривбасруда» (а.с. 17). Наведене свідчить про те, що відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» був правонаступником ш. «Октябрська» ВО «Кривбасруда» та тресту «Кривбасшахтострой ВО «Кривбасруда» на якому під час нещасного випадку працював позивач, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником ш. «Октябрська» ВО «Кривбасруда» та тресту «Кривбасшахтострой ВО «Кривбасруда» та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що судом не враховано, що нещасний випадок стався, зокрема, з вини позивача, який порушив положення про СУОП, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Крім того, відповідно до п. 13 Акту про нещасний випадок на виробництві № 17 від 20 серпня 1993 року, особами, які допустили порушення вимог законодавства про працює є також прохідник ОСОБА_2 , який порушив п. 2.8 «Інструкції з охорони праці для машиністів електровозу» та механік ОСОБА_3 . Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом, оскільки розмір моральної шкоди визначено з урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що при виконанні трудових обов`язків здоров`ю позивача була заподіяна шкода, судом враховано характер виробничої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, стан здоров`я позивача, період роботи на підприємстві відповідача, тяжкість вимушених змін його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 48 025 гривень. Однак, при розгляді справи суд першої інстанції послався на норми матеріального права ст.ст. 23, 1168, 1172 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України, які не були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, при цьому колегія суддів вважає що вони на правильність судового рішення не впливають, оскільки суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, так як виробничу травму позивачем отримано під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди . У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ПАТ «Кривбасзалізрудком» в частині застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норми законодавства в редакції, що не була чинною на момент їх виникнення заслуговують на увагу, а рішення суду в цій частині повинно бути змінено та виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на ст.ст. 23, 1168, 1172 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України, як на підставу для задоволення позову. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ПАТ «Кривбасзалізрудком», рішення суду першої інстанції зміні та виключення з мотивувальної частини рішення суду посилання на норми матеріального права - ст.ст. 23, 1166 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України, як на підставу для задоволення позову. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2020 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на норми матеріального права - ст.ст. 23, 1166 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України, як на підставу для задоволення позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 12 травня 2020 року. Головуючий: Судді: