Постанова 4855 № 640/17944/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17944/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Парінова А. Б., Собківа Я. М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у справі № 640/17944/19 (розглянуто у порядку спрощеному позовному провадженні) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), в якому просив суд: - визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України и Києві щодо врахування величини оцінки одного року страхового стажу 1% при перерахунку пенсії з 01.10.2017 ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2017, обрахувавши її розмір за показниками середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що дії відповідача є такими, що порушують його право на соціальний захист у законних розмірах та, як наслідок, розмір встановленої пенсії є заниженим, оскільки невірно було застосовано коефіцієнт страхового стажу 1%, а не 1,35%. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачем (надалі - апелянт ) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", якими внесено зміни в частині перерахування з 01.10.2017 року пенсії із застосування величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% не визначено його зворотню дію в часі, у зв`язку з чим відповідачем протиправно зменшено оцінку одного року страхового стажу з 1,35% до 1%. Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 03.03.2017 року, з застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. Позивач 04.04.2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, із письмовою заявою про застосування для його пенсії величини оцінки одного року страхового стажу 1.35%. Відповідач листом від 09.07.2019 року № 148132/02 повідомив позивача, що відповідно до пункту 4-4 розділу XV Закону №1058 з 01.10.2017 по 31.12.2017 при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %. Відтак, у разі дотриманні умов, передбачених Законом №2148 при перерахунку пенсії позивача з 01.10.2017 застосовується величина оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. Таким чином, провадити перерахунок пенсії з 01.10.2017 на умовах викладених в даній заяві в Головному управлінні відсутні законні підстави. Позивач вважає, що таке обмеження його пенсії є незаконним та суперечить чинному законодавству, а тому звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія призначена позивачу відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії", а тому підлягала перерахунку з 01.10.2017 року з урахуванням п. 43 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до положень статті 25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір коефіцієнту страхового стажу, станом на час призначення позивачу пенсії, обраховувався виходячи з показників суми місяців страхового стажу, а також величини оцінки 1 року страхового стажу (1,35%) за формулою наведеною в статті. Законом України №2148-VIII від 03.10.2017року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у частину 1 статті 25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 2-е речення абзацу 5-го викладено в такій редакції: «За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%». Відповідно до приписів частини 43 Прикінцевих положень вказаного Закону №1058, пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01.10.2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу 1 цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 01.12.2017 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшений на 79 грн. У відповідності до частини 44 Прикінцевих положень цього ж Закону №1058, з 01.10.2017 року по 31.12.2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %. Закон України №2148-VIII від 03.10.2017 року набрав законної сили 11.10.2017 року, а отже, з 01.10.2017 року пенсії, призначені відповідно до Закону №1058 до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %, тоді як при призначенні вперше пенсії в період з 01.10.2017 року по 31.12.2017 року, зокрема, застосовується величина оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що останньому пенсія призначена за віком відповідно до Закону №1058, з 03 березня 2017 року, тобто до набрання чинності Закон України №2148-VIII від 03.10.2017 року. Враховуючи, що пенсія призначена позивачу відповідно до норм Закону №1058 до набрання чинності Законом №2148-VIII, остання підлягала перерахунку з 01.10.2017 року з урахуванням п. 43 Прикінцевих положень Закону №1058 та застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. При цьому, згідно із положеннями абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закон України №2148-VIII від 03.10.2017 року, у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Колегія суддів звертає увагу, що при зменшенні величини оцінки одного року страхового стажу з 1,35 % до 1% одночасно було підвищено розмір середньої заробітної плати, який використовується при обчисленні пенсій. Так, як вбачається з матеріалів справи, розмір пенсії позивача станом на 01.03.2019 року становив - 3784,11грн., а після оскаржуваного ним перерахунку, тобто з липня 2019 року загальний розмір його пенсії залишився незмінним та також становив 3784,11грн, що, в свою чергу, не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист. При цьому, також слід зазначити й про те, що позивачем не надано до суду будь-яких доказів того, що внаслідок проведеного відповідачем перерахунку пенсії із застосуванням величини оцінки 1-го року страхового стажу у розмірі 1 % відбулось зменшення розміру виплачуваної пенсії. Тобто, доводи апелянта про те, що застосування відповідачем при обчисленні пенсії позивача величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1 % в порівнянні із 1,35% призвело до звуження вже набутих позивачем прав та рівня соціальної захищеності, є необґрунтованими, безпідставними та спростовуються вищевикладеним. Сама ж по собі зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 по справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12.10.2004 у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії"). Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. З аналізу норм права та матеріалів справи колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано обґрунтований висновок, що відповідач діяв відповідно до законодавства, чинного на час виникнення у позивача права на перерахунок пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. До того ж такий підхід до застосування вказаних правових норм не є дискримінаційним та не порушує принцип рівності перед законом. Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на порушення відповідачем його конституційного права, передбаченого статтею 22 Конституції України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи пенсія позивача не зменшилася. Таким чином, безпідставними є доводи апелянта щодо погіршення умов його пенсійного забезпечення, позаяк відповідачем не вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром. Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в ухвалах від 12.07.2019року по справі №120/705/19-а, від 25.04.2019 року по справі № 0840/3529/18, від 05.02.2020 року по справі №822/3781/17. Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява №33202/96, п.120, ЕСНR 2000-1, «Онерллдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, п.128, ЕСНR 2004-ХП, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року та «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року та «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128 та «Беєлер проти Італії», п. 119) (п. 70). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, - санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97, п.58, ЕСНR 2002-VIII) (п. 71). У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2015р. №8-рп/2005 зазначено, що звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірювальних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: А. Б. Парінов Я. М. Собків