Постанова 4851 № 587/290/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 р.Справа № 587/290/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Ільїна О.О. на рішення Сумського районного суду Сумської області від 24.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Черних О.М., м. Суми, повний текст складено 24.03.20 року по справі № 587/290/20 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Ільїна О.О. про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до поліцейського інспектора 1 батальйону 4 роти в м. Бориспіль УПП в Київській області Ільїна Олега Ігоровича з позовом про скасування постанови серії ЕАК № 2041027 від 08.02.2020 року, за якою його за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП було притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Рішенням Сумський районний суду Сумської області від 24 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП серії ЕАК № 2041027, прийняту стосовно ОСОБА_1 29 січня 2020 року поліцейським інспектором 1 батальйону 4 роти в м. Бориспіль УПП в Київській області Ільїним Олегом Ігоровичем і провадження по цій справі про адміністративне правопорушення - закрито. Відповідач , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу вважає, що рішення Сумського районного суду Сумської області від 24.03.2020 р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Вказує , що інспектор Ільїн О.І., розглядаючи вказану адміністративну справу та винесенні постанови, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Судом першої інстанції не враховано обґрунтувань та доказів Відповідача, які свідчать, що Постанова прийнята на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На відео з нагрудної камери Інспектора, зафіксований порядок розгляду оскаржуваної постанови, поліцейським не було порушено процедуру розгляду справи, справа розглядалась у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, позивача було ознайомлено з вчиненим цим правопорушенням. Звертає увагу на те , що позивач у своєму позові неодноразово підтверджує ту обставину, що дійсно у нього не працювала ліва фара в режимі ближнього світла , також з цією обставиною Позивач погоджувався і під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським. Натомість переконував Відповідача, що ця технічна несправність не є порушенням. Вважає , що судом першої не враховано доводів Відповідача, зокрема відео з нагрудної камери інспектора, на якому зафіксовано порядок розгляду оскаржуваної постанови та сам факт правопорушення, а саме - непрацююча лампа лівої фари. Вказує , що суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Так, повноваженнями щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності за .порушення приписів ст. 178 КпАП України, як і закриття провадження у такій адміністративній справі, наділені виключно посадові особи - працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання, а тому закриття судом провадження у адміністративній справі, порушеній відповідачем відносно позивача, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 24.03.2020 , прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову . За правилами ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивача повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмою. Відповідач повідомлявся на електронні адреси, які містяться в матеріалах справи. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 2041027 від 29.01.2020 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП. Зазначено, що ОСОБА_1 29 січня 2020 року о 17 год. 28 хв. на 76 км Київ-Харків, керував транспортним засобом 8.163 д.н.з. НОМЕР_1 , з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив вимоги п. 31.4.3в Правил дорожнього руху. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2041027 від 29.01.2020 року складена із порушенням порядку розгляду адміністративної справи, а саме не надано позивачу достатньо часу для підготовки до розгляду справи, що унеможливило реалізацію ним прав, передбачених законодавством. Крім того, в постанові серії ЕАК № 2041027 навіть не зазначено транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), Законом України "Про автомобільні дороги", який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 9 КупАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 222 КупАП органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно п. 1.1. ПДР ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. У п. 1.9. ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Порядок дорожнього руху на території України встановлюють ПДР України. Згідно з підпунктом 31.4.3 «в» пункту 31.4 розділу 31 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, коли не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла. Підпунктом «а» пункту 2.3 розділу 2 ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу. У разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил (пункт 31.5 розділу 31 ПДР). За змістом частини 1 статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, темна пора доби - це частина доби від заходу до сходу сонця. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Пунктом 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 визначено, що в разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. (далі - Інструкція № 1395) Згідно з п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції № 1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема частиною шостою статті 121 КУпАП. Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступень його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). При цьому, виявлене правопорушення має бути зафіксовано у будь-який спосіб передбачений статтею 251 КУпАУ, зокрема відеозаписом. Відсутність відеозапису або будь-якого іншого доказу не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення. Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. В підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем наданий відео запис. Диск з даним відеозаписом надано відповідачем до суду першої інстанції. Дослідивши надай відеозапис, колегія суддів зазначає, що з нього не вбачається факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення - керування транспортним засобом з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби. Відеозапис , наданий суду , містить лише частину відео процедури розгляду справи про адміністративні правопорушення. Інших доказів (аудіо- чи відео фіксації), які б підтверджували факт здійснення позивачем адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять. Разом з тим, позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, про що ним зазначено у позові та наполягає на тому, що на момент початку руху автомобіль був у справному стані. Також, позивач вказує на недотримання інспектором процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, стверджуючи, що фактично самого розгляду справи з дотриманням вимог КУпАП не було, що інспектор обмежився механічним винесенням постанови без всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 р. у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав належні і допустимі докази на підтвердження факту вчинення позивачем проступку. Тобто, доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім. Доказів вчинення правопорушення (обґрунтовані пояснення, пояснення свідків тощо) відповідачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції, тобто в матеріалах справи відсутні дані, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач вчинив порушення за яке передбачена відповідальність згідно ст.121 КУпАП. Тобто, доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17. Отже, в ході судового розгляду справи відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення та правомірності прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення, а також доказів на спростування тверджень позивача щодо недотримання інспектором поліції процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та під час накладення на позивача адміністративного стягнення. Колегія суддів зазначає, що у вищенаведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні. Також, колегія суддів наголошує, що зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Разом з тим, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис, не містить взагалі інформацію про будь-яку фіксацію правопорушення. Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 24.01.2019р. у справі № 428/2769/17, від 30.05.2018 р. у справі № 337/3389/16-а та від 15.11.2018 року у справі № 524/7184/16-а, які в розумінні вимог ч.1 , ч. 2 та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повинні враховуватися судом при застосуванні таких норм права. Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування. Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач по справі до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З урахуванням вищезазначеного, відсутності доказі вчинення позивачем адміністративного правопорушення, доводи апеляційної скарги стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим. Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності закриття справи про адміністративне правопорушення, оскільки це є втручання суду в дискреційні повноваження відповідача при розгляді справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів вважає помилковими з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу. В даному випадку відповідачем відповідно до вимог ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, яка і є предметом судового розгляду. Відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені ст. 286 КАС України. Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Оскільки у справі немає доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 121 КУпАП у зв`язку з порушенням п.31.4.3 ПДР, то склад цього правопорушення відсутній. Виходячи з вищевказаного, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до вимог 293 КУпАП та ч. 3 ст. 286 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 354/512/16-а, від 22 липня 2019 року у справі №757/2757/16-а. Таким чином, враховуючи встановлені обставини та приписи чинного законодавства, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правомірними, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 24.03.2020 року по справі № 587/290/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров