Постанова 4824 № 761/44113/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4282/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року м. Київ Справа № 761/44113/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року, постановлене у складі судді Мальцева Д.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, встановив: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Служби безпеки України, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь шляхом списання з відповідного казначейського рахунку грошові кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами відповідача в розмірі 98 316 грн. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 17.07.2017 року, 21.08.2017 року, 18.10.2017 року та 13.10.2017 року позивач зверталась до СБУ із заявами про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ч. 3 ст. 382 КК України, ст. 111 КК України групою службових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Києва, працівників національної поліції відносно позивача. Однак слідчий СБУ всупереч вимог чинного законодавства, не вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У зв`язку з викладеним позивач зверталась до суду із відповідними скаргами на дії слідчого СБУ, за результатами розгляду яких слідчого СБУ було зобов`язано внести відповідні відомості до ЄРДР за вказаними заявами позивача. Вказаними діями позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки з вини відповідача остання протягом тривалого часу змушена була звертатись до суду та інших інстанцій для захисту своїх прав. Крім того, була позбавлена відчуття безпеки, зазнала порушення психологічного благополуччя та постійно перебувала в стані емоційної психологічної напруженості, страху, відчаю та безпорадності, через що зазнавала глибоких психологічних та душевних страждань. Моральну шкоду позивач оцінила в розмірі 98 316 грн., в основу розрахунку якої позивач поклала висновок спеціаліста в галузі права, психолога Карачевцева Я.В. , який було зроблено на підставі наукової статті «Визначення розміру презюмованої моральної шкоди у світлі адаптації методики О.М. Ерделевського до законодавства України». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд не визначився з мотивами, з яких була подана позовна заява до суду, та не взяв до уваги: системне невиконання СБУ покладених обов`язків та невнесення відомостей про злочини до ЄРДР, не вчинення жодних дій (слідчих та інших), після того, як суди зобов`язали внести відомості про злочин до ЄРДР та провести перевірку, що в сукупності призвело до завдання позивачу моральної шкоди. Звертає увагу на те, що захисту своїх прав вона не отримала, оскільки внесені до ЄРДР кримінальні провадження СБУ не розслідує, винних осіб не притягує до відповідальності. Саме внаслідок протиправної та системної бездіяльності відповідача, вона була позбавлена відчуття безпеки, зазнала порушення психологічного благополуччя та постійно перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, страху, відчаю та безпорадності, через що постійно зазнає глибоких психологічних та душевних страждань, які вона оцінює в 98 316 грн. Стверджує, що суд безпідставно не прийняв до уваги Науковий висновок, складений 01.06.2018 року спеціалістом у галузі психології, юриспруденції та математики Карачевцевим Я.М. та відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи. Крім того, звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, а саме: відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження. Також вказує, що всупереч вимогам чинного законодавства України, суд не застосував практику Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо спричинення та розміру моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Служби безпеки України вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V (перегляд судових рішень) ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України, не надано доказів на підтвердження протиправності дій відповідача, наявності моральних страждань та переживань, відповідного обґрунтування розміру завданої моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач. Також суд не прийняв до уваги посилання позивача на ту обставину, що протиправність дій відповідача встановлена ухвалами слідчих суддів, оскільки сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені. При цьому, сама лише незгода позивача з прийнятими відповідачем процесуальними рішеннями, які були нею оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди (статті 1173, 1174 ЦК України). Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України, Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17 липня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Служби безпеки України із заявою про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення відносно позивача групою службових осіб, що складається з службових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Києва, Київської міської прокуратури № 3, службовими особами національної поліції та, можливо, Міністерства внутрішніх справ України, які активно перешкоджають розкриттю, в тому числі злочинів, вчинених громадянином ОСОБА_4 , з метою сприяння уникненню притягнення до кримінальної відповідальності громадянина ОСОБА_4 , а також інших злочинно налаштованих осіб, з можливим отриманням корупційним шляхом від ОСОБА_4 , та інших осіб, що вчинили злочини, неправомірної вигоди, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ч. 3 ст. 382 КК України, ст. 111 КК України. У відповідь на вказану заяву позивачу заступником начальника Головного слідчого управління СБУ було направлено лист від 25.07.2017 за № 6/Г-1350/2, відповідно до якого позивачу повідомлено про відсутність законних підстав для внесення відомостей до ЄРДР та про направлення позивачу листа з відповідними роз`ясненнями ( а.с. 33, т. 1). Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року скаргу позивача на бездіяльність уповноважених осіб ГСУ СБ України, яка полягає у невнесенні відомостей в ЄРДР за заявою про злочин, задоволено та зобов`язано слідчого СБ України внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за заявою про злочин, поданою 17.07.2017 року ОСОБА_1 за вхідним № Г-4024-СГ від 17.07.2017 року (а.с. 34, т. 1). 21 серпня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Служби безпеки України із заявою про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення групою службових осіб прокуратури міста Києва відносно позивача, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України, ст. 382 КК України, ст. 396 КК України, що полягає, у тому числі, в багаторічному та явному саботажу слідства у кримінальному провадженні, розпочатому з лютого 2014 року за заявою ОСОБА_1 про невиконання судового рішення від 2012 року про повернення грошових коштів, отриманих ОСОБА_4 шахрайським способом, зі зловживанням довірою потерпілої ( а.с. 35-35, т. 1). Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2017 року скаргу позивача на бездіяльність уповноважених осіб ГСУ СБ України, яка полягає у невнесенні відомостей в ЄРДР за заявою про злочин, задоволено та зобов`язано слідчого СБ України внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за заявою № 2 про злочин, поданою 21 серпня 2017 року ОСОБА_1 за вхідним № Г-4491 ( а.с. 39-40, т. 1). 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Служби безпеки України із заявою про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення слідчим СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві, прокурором, що здійснює процесуальне керівництво в кримінальному проваджені № 12014100030002035, в якому позивач є потерпілою, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 364, 366 КК України, оскільки вказані службові особи, зловживаючи владою та службовим становищем, активно перешкоджають розкриттю злочинів, вчинених громадянином Азербайджану ОСОБА_4 , систематично відмовляються виконувати ухвали слідчих суддів та проводити досудове розслідування за вказаним кримінальним провадженням ( а.с. 50-59, т. 1). Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2017 року скаргу позивача на бездіяльність уповноважених осіб ГСУ СБ України, яка полягає у невнесенні відомостей в ЄРДР за заявою про злочин, задоволено та зобов`язано слідчого СБ України внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за заявою про злочин, поданою 13.10.2017 року ОСОБА_1 за вхідним № Г-4913-СГ від 13.10.2017 року ( а.с. 60-61, т. 1). 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Служби безпеки України із заявою про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення групою службових осіб з Київської міської прокуратури № 3, службовими особами національної поліції відносно позивача, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ч. 3 ст. 382 КК України, що полягає, зокрема, у систематичному злісному невиконанні ухвал слідчих суддів Деснянського районного суду м. Києва. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року скаргу позивача на бездіяльність уповноважених осіб ГСУ СБ України, яка полягає у невнесенні відомостей в ЄРДР за заявою про злочин, задоволено та зобов`язано слідчого СБ України внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за заявою про злочин, поданою 18.10.2017 року ОСОБА_1 за вхідним № 4926 від 18.10.2017 року. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України в досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які полягають у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 з аналогічних правовідносин, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Права ОСОБА_1 , на порушення яких вона посилалась з підстав невнесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінальних правопорушень за її заявами, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності слідчого в порядку, визначеному КПК України, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Отже, сам факт винесення ухвал слідчими суддями, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальні правопорушення до ЄРДР, не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що дії та бездіяльність посадових осіб СБУ заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчими суддями, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Оскільки, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій/бездіяльності, позивачем не доведено факту спричинення їй вказаними діями моральної шкоди, то наявність ухвал слідчих суддів про зобов`язання внести відповідні відомості до ЄРДР не встановлює безумовну доведеність обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, а отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2019 року в справі № 554/7971/18, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18, від 22 січня 2020 року у справі № 454/1403/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19. Доводи апеляційної скарги про те, що саме внаслідок протиправної та системної бездіяльності відповідача вона була позбавлена відчуття безпеки, зазнала порушення психологічного благополуччя та постійно перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, страху, відчаю та безпорадності, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не надано доказів відповідно до статей 77-78 ЦПК України на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю працівників Служби безпеки України та погіршенням стану здоров`я позивача. Встановивши, що позивач не довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між діями посадових осіб Служби безпеки України та настанням тих негативних наслідків, про які вказує позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з його недоведеністю. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не визначився з мотивами, з яких була подана позовна заява до суду, спростовуються змістом оскаржуваного рішенням суду, з якого вбачається, що судом належним чином встановлені фактичні обставини та надана мотивована оцінка кожного аргументу щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного неприйняття судом першої інстанції до уваги Наукового висновку, складеного 01.06.2018 року спеціалістом у галузі психології, юриспруденції та математики Карачевцевим Я.М. , колегія суддів відхиляє, оскільки науковий висновок спеціаліста не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю працівників Служби безпеки України, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинені кримінальні правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди. Посилання позивача в апеляційній скарзі про те, що суд не прийняв до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказана постанова прийнята у справі з інших правовідносин та за інших фактичних обставин - за адміністративним позовом особи до інспекціїдержавного архітектурно-будівельного контролю про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, скасування припису та постанови, відшкодування моральної шкоди. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих сторонами письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.