Постанова 4801 № 127/31600/19

Справа № 127/31600/19 Провадження № 22-ц/801/947/2020 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 рокуСправа № 127/31600/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М, розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького міського центру зайнятості про стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 15 січня 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Медяною Ю. В., дата складання повного тексту не відома, В С Т А Н О В И В: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького міського центру зайнятості про стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що поставою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2016 року у справі № 120/1513/19-а визнано дії директора Вінницького міського центру зайнятості Лутохіної Олени Миколаївни відносно неналежного розгляду скарги від 18 березня 2019 року без участі ОСОБА_1 протиправними. Отже, відповідачем порушено права позивача, чим завдано йому моральної шкоди, яка полягає у марнуванні його дорогоцінного часу, з якого складається його життя, часу, який він змушений був витрачати на оскарження дій директора Вінницького міського центру зайнятості, докладати додаткові зусилля для організації життя. Завдана моральна шкода викликала постійне відчуття психоемоційної напруги, підвищення пітливості, відчуття незахищеності, втраченої надії на справедливість, розпачу через відчуття власної нікчемності перед суб`єктом владних повноважень. Пославшись на викладене та на те, що факт вчинення протиправних дій суб`єктом владних повноважень встановлений рішенням суду, тому обов`язок щодо доведення відсутності вини відповідача покладається саме на нього, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Вінницького міського центру зайнятості на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 120/1513/19-а визнано дії директора Вінницького міського центру зайнятості Лутохіної Олени Миколаївни відносно неналежного розгляду скарги від 18 березня 2019 року без участі ОСОБА_1 протиправними (а. с. 40-41). У цій постанові встановлено, що 18 березня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я директора Вінницького міського центру зайнятості Лутохіної Олени Миколаївни подав скаргу, в якій вказав, що їх працівник ОСОБА_3 відмовила йому у наданні інформації про робочий телефон завідуючого сектору рекрутингу обласного центру зайнятості. Також, начальник відділу взаємодії з працедавцями Бойко Л. А. відмовила в наданні такої ж інформації та в грубій формі спілкувалась з ним. На підставі чого ОСОБА_1 просив притягти вказаних осіб до відповідальності, ознайомити його з матеріалами перевірки скарги та розгляд вказаної скарги провести за його участю. Листом № 01-22/1092-19 від 01 квітня 2019 року, за підписом Лутохіної Олени Миколаївни , ОСОБА_1 було повідомлено про розгляд його скарги та про те, що працівники Вінницького міського центру зайнятості діяли відповідно до вимог чинного законодавства та своїх посадових інструкцій, тому підстав для притягнення їх до відповідальності немає. Вважаючи, що протиправними діями директора Вінницького міського центру зайнятості порушені права ОСОБА_1 , передбачені ст. ст. 18, 19 України «Про звернення громадян», він звернувся до суду з адмістративним позовом. Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За змістом статті 23 ЦК України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди. Так, необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). За таких обставин, з урахуванням наведених вище норм права та висновків Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між моральною шкодою, про наявність якої він стверджує, та протиправними діями директора Вінницького міського центру зайнятості Лутохіної О.М. щодо розгляду скарги ОСОБА_1 у його відсутність. Водночас, місцевим судом залишено поза увагою, що статтею 1174 ЦК України передбачено відшкодування саме державою шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, отже відшкодування шкоди повинно здійснюватися державою за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2019 року № 945, Державна служба зайнятості є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України. Пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Вирішуючи питання про можливість стягнення коштів з Вінницького міського центру зайнятості, суд першої інстанції не врахував, що шкода, завдана цим органом, компенсується державою за рахунок коштів державного бюджету. Боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження 12-110гс18. Таким чином органом державної влади, який уповноважений представляти державу у правовідносинах з відшкодування державою шкоди, завданої цим органом, є, наряду з таким органом державної влади, Державна казначейська служба України (її територіальне управління). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. ч. 1, 3 статті 51 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Відповідно до статті 175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд, згідно вимог статті 197 ЦПК України - вирішити питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача. Згідно з частинами першою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті. Отже, апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. У цій справі орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не приймав участь в якості відповідача. Отже, суд першої інстанції не звернув належної уваги на склад учасників у справі, не роз`яснив позивачу право на залучення співвідповідача та уточнення позовних вимог. За таких обставин рішення суду першої інстанції, без урахування зазначеного вище, не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного вище, оскільки суд першої інстанції за результатом розгляду позовних вимог дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, проте не звернув належної уваги на склад учасників у справі, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало М. М. Якименко Текст постанови виготовлено 12 травня 2020 року.