Постанова 4801 № 930/2011/22

Справа № 930/2011/22 Провадження № 22-ц/801/2079/2022 Категорія: 55 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т.Є. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2022 рокуСправа № 930/2011/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Берегового О. Ю., Сала Т. Б., за участю секретаря Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , фермерського господарства «Надбужанське-С», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник Інна Анатоліївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ясінський Володимир Євгенович, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук Валентин Васильович, про визнання правочинів недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області про відмову у забезпеченні позову, постановлену у цій справі 24 жовтня 2022 року у м. Немирові суддею цього суду Войницькою Т.Є., В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , фермерського господарства «Надбужанське-С» (далі - ФГ «Надбужанське-С») , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (далі - ТОВ «Суффле Агро Україна»), Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І.А., Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ясінський В.Є., Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук В.В., про визнання правочинів недійсними Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження №69600594, відкритого 09 серпня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В.В. щодо звернення стягнення на грошові кошти та/або майна ФГ «Надбужанське-С» за виконавчим написом №3177, виданим 18 грудня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ясінським В.Є., та про заборону до набрання чинності рішенням у справі будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на грошові кошти та/або майно ФГ «Надбужанське-С» за фінансовими аграрними розписками у кількості 4 штук на загальну суму 18 332 458,40 грн., а саме: від 16 березня 2020 року №1572, зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок за №3449 на суму 3 374 000,00 грн., посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І.А.; від 24 квітня 2020 року №2219, зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок за №4181 на суму 7 015 036,00 грн., посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І.А.; від 02 квітня 2021 року №1959, зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок за №6539 на суму 5 188 982,40 гри., посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І.А.; від 02 квітня 2021 року за реєстром №1960, зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок за №6540 на суму 2 754 440,00 гри., посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І.А. Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «Суффле Агро Україна» зазначило, що оскаржувану ухвалу вважає законною, а тому просить апеляційний суд залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, оскаржувана ухвала суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не наведено обставин, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Також відсутня реальна небезпека, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.2 ст.149 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Види забезпечення позову визначені ст. 150 ЦПК України, зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 756/14940/20 зазначено, що: «Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.». При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При задоволенні заяви про забезпечення позову та при обранні виду такого забезпечення, слід враховувати обраний спосіб судового захисту. Зазначений спосіб забезпечення позову повинен мати належний та дієвий засіб, яким досягається та мета на досягнення якої, такий спосіб був спрямований. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження, оскільки право вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 1323/5992/2012. Статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у її задоволенні, однак помилився щодо мотивів такої відмови. Між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, однак між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позову немає безпосереднього зв`язку, такий захід не є співмірним із заявленими позивачем вимогами. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Заходи забезпечення позову є важливою гарантією захисту і реального поновлення прав учасників судового процесу. Заходи забезпечення позову мають тимчасового характер, гарантують можливість реалізації позовних вимог або сприяють збереженню існуючого положення між сторонами до винесення судового акта. У п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, а не шляхом зупинення виконавчого провадження. У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 колегія суддів дійшла висновку, що застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, яким звернуто стягнення на майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що заявник може звернутись до суду та оскаржити виконавчий напис на підставі якого вже відкрито виконавче провадження та вчиняються виконавчі дії. При цьому, зупинення стягнення на підставі виконавчого напису до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідача, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, але помилився щодо мотивів такої відмови, отже апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О. Ю. Береговий Т. Б. Сало