Постанова 4851 № 520/13520/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 р. Справа № 520/13520/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків по справі № 520/13520/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУПФУ в Харківській області, відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, прийнятих судом, просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення № 533 відділу з питань призначення та перерахування пенсій № 26 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Харківській області від 02.10.2019 про відмову ОСОБА_1 у виплаті пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України у зв`язку з її виїздом за кордон - Ізраїль; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області сплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України з дати припинення виплати та в подальшому сплачувати ОСОБА_1 зазначену пенсію. В обґрунтування позовних вимог пояснила, що з 15.01.2005 по 27.12.2011 перебувала на пенсійному обліку в Індустріальному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова (далі по тексту - Індустріальне об`єднане УПФУ) та отримувала пенсію за віком. У зв`язку з виїздом на постійне проживання за кордон - в Ізраїль - виплата пенсії позивачці була припинена з 01.01.2012. У 2019 році позивачка через свого представника звернулась до Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова із заявою про поновлення виплати пенсії, однак, 02.10.2019 отримала письмову відмову, вмотивовану тим, що між Україною та Ізраїлем не укладено міжнародної угоди про соціальне забезпечення. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» вважає вказану відмову протиправною, та вказує, що з дня набрання чинності зазначеним рішенням Конституційного Суду України виникли підстави для поновлення виплати пенсії позивачці. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 по справі № 520/13520/19, прийнятим в порядку письмового провадження, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 по справі № 520/13520/19 скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що в силу рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» відмова відповідача у поновленні пенсії, вмотивована посиланням на відсутність Міжнародної Угоди між Україною та Державою Ізраїль, є протиправною. Вважає, що з дня набрання чинності зазначеним рішенням Конституційного Суду виникли підстави для поновлення виплати пенсії позивачці. Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки вищенаведеним доводам позивачки, не проаналізовано позовної заяви та не наведено мотивів свого рішення. Відповідач в надісланому до суду письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), необхідною умовою для виплати пенсії є приналежність особи до громадянства України. Вказує, що всупереч п.2.22, п.2.9 Порядку № 22-1 позивачкою не було подано паспорту громадянина України та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні в м. Харкові. В ГУПФУ в Харківській області позивачка не перебуває і не перебувала на обліку. З посиланням на п.1 постанови правління Пенсійного фонду України «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» від 14.12.2015 № 25-1 зазначив, що позивачка не може звертатися до жодного з управлінь Пенсійного фонду України, оскільки не зареєстрована на жодній з адміністративно-територіальних одиниць України, вказаних у цій постанові. Вказує, що позивачкою та її представником не було надано жодних уточнюючих документів про підтвердження наявного трудового стажу та довідок про заробітну плату. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно з паспортом громадянина держави Ізраїль, копія якого наявна в матеріалах справи, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.39-40). З 2012 року позивач на території України не проживає, мешкаючи на території Держави Ізраїль. 22.08.2019 позивачкою, як громадянкою Ізраїлю, у м. Харкові була видана нотаріально посвідчена довіреність на представництво власних інтересів у справах пенсійного забезпечення на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.12). 25.09.2019 позивач через свого представника за довіреністю від імені громадянки Ізраїлю ОСОБА_1 звернулась до Індустріального об`єднаного управління ПФУ м. Харкова (правонаступником якого є відповідач по справі) із заявою про призначення/перерахунок пенсії, вказавши місцем реєстрації - АДРЕСА_1 , та місце проживання - АДРЕСА_2 . У цій заяві позивачка вказала на те, що раніше їй призначалась пенсія (а.с.36). До звернення були долучені копія паспорту громадянина Ізраїлю, виданого 16.08.2017, та заява довільної форми, в якій ОСОБА_1 просила призначити пенсію за віком за матеріалами архівної пенсійної справи, зазначивши, що до 2011 року отримувала пенсію в Україні. Рішенням № 533 від 02.10.2019 Головного управління ПФУ в Харківській області в особі відділу з питань перерахунків пенсій № 26 ОСОБА_1 було відмовлено у поновленні пенсії, з посиланням на те, що позивачкою не надано паспорту громадянина України або документу про реєстрацію в Україні, а також з посиланням на відсутність Міжнародної Угоди про соціальне забезпечення, укладеної між Україною та Державою Ізраїль (а.с.10). Не погодившись із рішенням відповідача № 533 від 02.10.2019, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування вказаного рішення, зобов`язання виплатити позивачці заборгованість по пенсії та в подальшому виплачувати пенсію ОСОБА_1 .. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного рішення про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 , оскільки позивачкою не було подано документу про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, трудової книжки, діючого паспорту громадянина України (тобто, документів про вік, стаж та заробітну плату ОСОБА_1 ), а також копії посвідчення особи із зазначенням дошлюбного прізвища позивачки - ОСОБА_1 , та посвідчення пенсіонера за раніше призначеною пенсією. З огляду на викладене, судом першої інстанції зроблено висновок, що надані позивачкою документи не давали змогу прийняти рішення про призначення пенсії або про поновлення пенсії. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, з наступних підстав. Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення від 02.10.2019 № 533, відповідачем заява ОСОБА_1 від 25.09.2019 була розцінена та розглянута як заява про поновлення виплати пенсії, незважаючи на те, що вказана заява має назву «заява про призначення/перерахунок пенсії». Як у заяві, поданій за встановленою формою, так і у заяві від 25.09.2019, поданій у довільній формі, ОСОБА_1 просить саме призначити пенсію (за матеріалами пенсійної справи), а не поновити виплату пенсії. Рішення про призначення позивачці пенсії або про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідачем не приймалось. Разом з тим, в позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення відповідача від 02.10.2019 № 533 про відмову в призначенні пенсії, та одночасно просить зобов`язати відповідача сплатити їй заборгованість з дати припинення виплати пенсії (27.12.2011). Судом першої інстанції не було взято до уваги вказані вище обставини, не встановлено, з якою саме заявою зверталась ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду, які саме документи повинні надаватися для призначення та для поновлення виплати пенсії, та помилково визнано правомірним рішення ГУПФУ в Харківській області від 02.10.2019 № 533 про відмову в поновленні виплати пенсії, яке було прийняте за відсутності відповідної заяви пенсіонера. Колегією суддів встановлено, що як в заяві на бланку Пенсійного фонду України від 25.09.2019 (а.с.36) так і в заяві в довільній формі від 25.09.2019 (а.с.38), питань щодо поновлення їй пенсії не ставилося. Щодо наявності підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.4 ст.8 Закону № 1058-IV). Як встановлено частиною 2 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Зі змісту наведених норм вбачається, що іноземці мають право на отримання пенсії в Україні в тому випадку, якщо вони проживають або перебувають в Україні на законних підставах. Громадяни України мають право на отримання пенсії в Україні незалежно від того, на території якої держави вони фактично проживають. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Виходячи з наведених законодавчих норм громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Частиною 5 статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок № 22-1). Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначений перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком, зокрема : 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи. Згідно з п.2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. За правилами пунктів 2.23 Порядку № 22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1). Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку). Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку). Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV та затвердженого на виконання його положень Порядку № 22-1. При цьому, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи визначені п. 2.1 Порядку, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Одночасно, орган, що призначає пенсію може здійснювати перевірку достовірності таких документів і зазначених у них відомостей, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку № 22-1. При цьому, згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі по тексту - Закон № 2235-III), якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Як вбачається з матеріалів справи, представником ОСОБА_1 при зверненні 25.09.2019 до Індустріального об`єднаного УПФУ надавались наступні документи : паспорт громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 з перекладом, копія довіреності на представлення інтересів позивачки від 22.08.2019, копія паспорту представника за довіреністю, а також заява в довільній формі, в якій позивачка просила призначити пенсію за віком за матеріалами архівної пенсійної справи (а.с.36-40). З наявних в матеріалах справи копії паспорту громадянина Ізраїлю номер НОМЕР_1 , виданого 16.08.2017, який надавався відповідачу із заявою про призначення пенсії, а також копії довіреності від 22.08.2019, ОСОБА_1 з 16.08.2017 є громадянкою Держави Ізраїль. Слід зазначити, що вказаний паспорт громадянина Ізраїлю, виданий Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України «Про громадянство України» та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Колегія суддів зауважує, що інших документів на підтвердження наявності у позивача громадянства України (зокрема дійсного паспорту громадянина України або паспорту громадянина України для виїзду за кордон) станом на момент звернення з заявою до органу ПФУ позивачем не надано. Так само не надано таких документів ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції. Отже, представником позивача до Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова не було надано належного документу у розумінні наведених норм, що підтверджує громадянство України. За таких обставин, ненадання позивачем документу, передбаченого п. 2.9 Порядку № 22-1, унеможливлює призначення пенсії за віком, з огляду на відсутність можливості ідентифікувати особу заявника та визначити її належність до громадянства України. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.09.2018 р. у справі № 805/465/18-а. Крім того, колегія суддів відмічає, що позивачкою при зверненні 25.09.2019 до органу Пенсійного фонду не було надано ані документу про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, ані документів про стаж, ані документів про місце проживання (реєстрації) позивачки, як це передбачено пунктом 2.1 Порядку № 22-1. Призначення пенсії за матеріалами архівної пенсійної справи ані Законом № 1058-IV, ані Порядком № 22-1 не передбачено. З огляду на викладене, підстави для призначення ОСОБА_1 за її заявою від 25.09.2019 у відповідача були відсутні. Разом з тим, слід відмітити, що відповідачем не було прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.09.2019 саме з питань призначення пенсії (про призначення позивачці пенсії або про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ), та відповідно не надано позивачу і відповіді з цьго приводу. Колегія суддів зауважує, що позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду її заяви про призначення пенсії позивач не заявляла ані в первісному ані в подальшому в уточненому позові. При цьому, незаконним позивач вбачає саме рішеня від 02.10.2019 року № 533, яким ОСОБА_1 відмовлено не в призначенні, а в поновленні виплати пенсії. Надаючи оцінку рішенню відповідача № 533 від 02.10.2019, колегія суддів зазначає наступне. Виходячи зі змісту цього рішення, підставою для відмови в поновленні пенсії слугувала відсутність паспорту громадянина України або довідки про місце реєстрації в Україні, та відсутність укладеної між Україною та Державою Ізраїль Міжнародної угоди про соціальне забезпечення. При цьому, в обґрунтування відмови відповідач послався на п.2 ч.1 ст.49 та ст.51 Закону № 1058-IV. Розглядаючи питання про можливість поновлення позивачці виплати пенсії, яка призначалась їй до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, колегія суддів зазначає наступне. Припинення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції, чинній до 07.10.2009. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній до 07.10.2009), виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Статтею 51 вказаного Закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003. Відповідно до статті 152 частини другої Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058-IV втратили чинність з 07.10.2009, тобто, з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009. Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права пенсіонерів на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV. Як зазначив Конституційний Суд України, конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року. Враховуючи викладене, рішення, обґрунтоване з посиланням на норми закону, які визнані неконституційними, та на відсутність Міжнародної Угоди між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення, не може вважатися правомірним. Крім того, колегія суддів зауважує, що позивачка із заявою про поновлення виплати пенсії до ГУПФУ в Харківській області не зверталась, а отже, у відповідача була відсутня фактична підстава для прийняття цього рішення, передбачена п.1.5 Порядку № 22-1 - заява пенсіонера про поновлення виплати пенсії. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті рішення від 02.10.2019 № 533 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому вказане рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Згідно із пунктом 1.5 Порядку № 22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. За приписами п.2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Як зазначалось вище, згідно з пунктом 2.9 Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку № 22-1). Враховуючи викладене, відповідачем у рішенні від 02.10.2019 № 553 обґрунтовано вказано, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно надати паспорт громадянина України або довідку про місце реєстрації в Україні. Однак, позивачкою при зверненні до Індустріального УПФУ м. Харкова не було надано ані паспорту громадянина України, ані іншого документу, який засвідчує місце проживання позивачки, ані копії посвідки на постійне проживання. Крім того, колегія суддів відмічає, що відповідно до довідки Індустріального відділу обслуговування громадян у м. Харкові від 03.10.2019 № 4465/02.1120-03, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка мешкала за адресою : АДРЕСА_3 , на обліку не перебуває і пенсію не отримує. Згідно з довідкою Індустріального відділу обслуговування громадян у м. Харкові від 03.10.2019 № 4465/02 1120-03, в архівних справах, переданих управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району, пенсійна справа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не значиться. Враховуючи викладене, наразі у відповідача відсутні підстави та можливість поновити виплату пенсії позивачці, з огляду на ненадання позивачем документів, передбачених п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1 та в зв`язку з відсутністю пенсійної справи, наявність якої є обов`язковою для поновлення виплати пенсії в розумінні п.2.8 Порядку № 22-1. Беручи до уваги, що позивачці пенсія не призначена і не поновлена, наразі відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання ГУПФУ в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з дати припинення її виплати та в подальшому виплачувати позивачці зазначену пенсію. Відповідно до п. 1, п. 4 ч.1 ст.317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Оскільки рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 по справі № 520/13520/19 ухвалене з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, наявні підстави для його скасування з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Керуючись ч.4 ст.229, п.8 ч.1 ст.240, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 по справі № 520/13520/19 - скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 26 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.10.2019 №

533. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова