Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4697/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 р. Справа № 440/4697/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Старосуда М.І., Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, ппо справі № 440/4697/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, а саме просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.2019, викладене у формі висновку, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн; - стягнути з Міністерства внутрішніх справ за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. В решті позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 звільнений зі служби 29.09.1998 року у званні - "капітан внутрішньої служби", а не "капітан міліції", тому права на одноразову грошову допомогу відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" в редакції від 13.02.2015 не має. Крім цього, зазначив, що на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби - 29.09.1998 Державний департамент України з питань виконання покарань був центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та не підпорядковувся МВС України. Наголошено на тому, що ОСОБА_1 звільнився у 1998 році, тобто до прийняття законодавчих актів, якими запроваджена виплата одноразової грошової допомоги, а тому підстави для призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні. Вважає, що при вирішенні питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги Міністерство внутрішніх справ України діяло виключно в межах закону та на підставі встановлених ним повноважень та в даному випадку відносно позивача не вчинялось неправомірних дій. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що з 01.07.1994 по 29.09.1998 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом Управління МВС України у Полтавській області від 29.09.1998 №68о/с згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. "б" (через хворобу в запас) капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника загону установи ОП 317/69 УМВС, з 29 вересня 1998 року. Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0495830 від 06.12.2017 - ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС. Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0005319 від 06.12.2017 позивач втратив 70% професійної працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС. У грудні 2017 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. До заяви додано пакет документів, передбачених Порядком №

850. Згідно з висновком УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1 призначено одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1999 № 565-ХІІ в сумі 336800 грн., який був направлений до Департаменту МВС України. Листом від 22.02.2018 №15/2-617 Департамент МВС України повідомив Ліквідаційну комісію УМВС України у Полтавській області про те, що у Департаменті фінансово-облікової політики МВС України розглянуто матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Матеріали позивача повернуто, як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Не погодившись з діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18, що набрало законної сили 03.04.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Полтавській області, Міністерство юстиції України, про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду заяви (рапорту) ОСОБА_1 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 29.12.2017 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та прийняти рішення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції". В іншій частині позовних вимог відмовлено. На виконання вимог рішення суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18 ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області складено висновок від 11.06.2019 року, яким призначено одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1999 № 565-ХІІ в сумі 336800 грн. та направлено до Департаменту МВС України. Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №15/2-2787 від 19.07.2019 ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області повідомлено про надіслання затвердженого на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18 висновку та матеріалів про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 мав звання капітана внутрішньої служби, а не міліції, тому до категорії працівників міліції не належав. Зазначено, що на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби - 29.09.1998 Державний департамент України з питань виконання покарань був центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та не підпорядковувся МВС України. Наголошено на тому, що ОСОБА_1 звільнився у 1998 році, тобто до прийняття законодавчих актів, якими запроваджена виплата одноразової грошової допомоги, а тому підстави для призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні. Про прийняте рішення УМВС України в Полтавській області повідомлено ОСОБА_1 листом №4/2651 від 24.07.2019. Не погодившись з діями суб`єкта владних повноважень щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України) щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 та зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, виходячи з наступного. Станом на час звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у 1998 році були чинними норми Закону України від 20.12.1990 року №565-XII "Про міліцію", який втратив чинність на підставі Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07.11.2015 року. Однак, положеннями абз.2 та 3 п.15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції /надалі - Порядок №850/. Пунктом 2 Порядку №850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 7 Порядку № 850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Пунктом 8 Порядку № 850 встановлено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Відповідно до пункту 9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Отже, питання про призначення одноразової грошової допомоги належить до компетенції Міністерства внутрішніх справ України, водночас обов`язок щодо складення та подання висновку на виплату грошової допомоги покладається на керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції. Твердження апелянта, що ОСОБА_1 звільнений зі служби 29.09.1998 року у званні - "капітан внутрішньої служби", а не "капітан міліції", тому права на одноразову грошову допомогу відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" в редакції від 13.02.2015 він не має, колегія суддів вважає помилковими з наступних підстав. Позивач звільнений 29.09.1998 року з органів внутрішніх справ і на день його звільнення зі служби були чинними норми Закону України від 20.12.1990 року №565-XII "Про міліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення №114). Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 2 Розділу 1 Положення № 114 особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання, в тому числі, середній начальницький склад "капітан міліції" - "капітан внутрішньої служби". Отже, звання капітан внутрішньої служби є рівнозначним званню капітан міліції. Посилання апелянта, що на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби - 29.09.1998 Державний департамент України з питань виконання покарань був центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та згідно Указу Президента України №248/99 від 12.03.1998 не підпорядковувся МВС України, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав. Указом Президента України №344/98 від 22.04.1998 утворено на базі Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, що ліквідується, Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади з тимчасовим підпорядкуванням його цьому Міністерству. Указом Президента України №248/99 від 12.03.1999, а не від 12.03.1998 як помилково зазначає апелянт, виведено Державний департамент України з питань виконання покарань з тимчасового підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України. Отже, Державний департамент України з питань виконання покарань виведено з тимчасового підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України у 1999 році, тоді як позивач звільнився з органів внутрішніх справ 29.09.1998 року. Таким чином, доводи апелянта щодо відсутності у МВС України обов`язку приймати рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 з огляду на створення вищенаведеного Департаменту, є безпідставними. Твердження апелянта, що ОСОБА_1 звільнився у 1998 році, тобто до прийняття законодавчих актів, якими запроваджена виплата одноразової грошової допомоги, а тому підстави для призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки положеннями абз.2 та 3 п.15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збережено за колишніми працівниками міліції право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", та здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Таким чином, обов`язок щодо складання та подання висновку до МВС покладається на УМВС України в Полтавській області, оскільки саме у цьому органі внутрішніх справ проходив службу позивач та саме наказом Управління МВС України у Полтавській області від 29.09.1998 №68о/с він був звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. "б" (через хворобу в запас), а рішення про виплату одноразової грошової допомоги повинно прийматися МВС України, що узгоджується з приписами пункту 9 Порядку №

850. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні заяви позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, а тому дії МВС України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, є протиправними. Посилання апелянта, що суд першої інстанції, зобов`язуючи МВС України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, допустив втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав. Як підтверджено матеріалами справи, висновком УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1 призначено одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1999 № 565-ХІІ, однак листом від 22.02.2018 №15/2-617 матеріали позивача повернуто, як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №816/2107/18 визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду заяви (рапорту) ОСОБА_1 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 29.12.2017 з приводу призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції". На виконання вимог рішення суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18 ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області складено висновок від 11.06.2019 року, яким позивачу призначено одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1999 № 565-ХІІ та направлено до Департаменту МВС України. Однак, відповідач листом №15/2-2787 від 19.07.2019, без прийняття відповідного рішення, передбаченого пунктом 9 Порядку №850, відмовив в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Отже, в порушення вимог пункту 9 Порядку №850, згідно з яким МВС приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги, відповідач відповідне рішення щодо попереднього висновку по заяві позивача від 29.12.2017 не прийняв та не прийняв таке рішення щодо останнього висновку від 11.06.2019 року, також ігноруючи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №816/2107/18. Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги, регламентовано Порядком №850, яким передбачено лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - прийняти рішення про призначення грошової допомоги або про відмову в призначені такої допомоги, а тому у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. За таких обставин, колегія суддів вважає зазначені повноваження не є дискреційними, а тому відхиляє ці доводи апеляційної скарги. Окрім того, колегія суддів зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Оскільки в порушення вимог пункту 9 Порядку №850 відповідач не прийняв відповідні рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Колегія суддів зазначає, що задоволення позову в цій частині не є втручанням суду в повноваження відповідача, оскільки відповідач не був позбавлений права здійснити свої повноваження у спосіб та в межах, передбачених чинним законодавством, проте в порушення вимог пункту 9 Порядку №850 він відповідне рішення щодо попереднього висновку по заяві позивача від 29.12.2017 та останнього висновку від 11.06.2019 року не прийняв. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає. Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення даного адміністративного позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року по справі № 440/4697/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М.І. Старосуд Судді Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва