Постанова 4821 № 705/3468/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/638/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/3468/19 Категорія: 304090000 Гудзенко В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2020 року м. Черкаси Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. учасники справи: позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач - ОСОБА_1 ; особа, що подала апеляційну скаргу - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а : В серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовували тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04 квітня 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі - 35758,68 грн., яка складається з наступного: 1763,45 грн. - заборгованість за кредитом; 30116,25 грн. - заборгованість за процентами; 1700 грн.- заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1678,98 грн. - штраф (процентна складова). Просив суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 35758,68 грн. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг у розмірі 1763,45 грн. Вирішено питання судових витрат. Рішення мотивоване тим, що без надання підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Не погоджуючись з рішенням суду представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, просив заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилався на те, що про всі умови та правила надання банківських послуг відповідач під розписку була ознайомлена, в тому числі і з усіма істотними умовами договору. Відповідач особисто поставила підпис про отримання договору, а відповідно і про всі відомі йому умови. Суд зробив вірний висновок про отримання кредитних коштів та встановив наявність кредитних правовідносин проте відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі, і за тілом кредиту. Розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Вважає, що суд безпідставно, без наведення належного обґрунтування та норм права, якими він керувався, відмовив у стягненні частини заборгованості за наданим кредитом. Позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі №342/180/17 не може бути вз`ята до уваги, оскільки висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Крім того, скаржник зазначає, що місцевий суд оскарженим рішенням призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що 04 квітня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. В наданій позивачем анкеті-заяві зазначені лише анкетні відомості ОСОБА_1 . Будь-якої іншої інформації, з якої можливо встановити, що ОСОБА_1 виявила бажання оформити саме кредитний договір або просила видати кредитну карту «Універсальна», ця анкета не містить. В ній відсутні відомості про номер карткового рахунку, який було відкрито відповідачу та на який було перераховано кредитні кошти, суми цих коштів та повідомлення їй пін-коду. Як доказ банком надано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не підписані позичальником. Відповідно до вказаного витягу з Тарифів банк пропонує кредитування за чотирма схемами. Визначити, яку конкретну схему кредитування обрано відповідачем, з наданих документів встановити неможливо. В обґрунтування доводів щодо укладення договору АТ "КБ "ПриватБанк" надав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: архів умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті http://privatbank.ua/terms. Наданий банком витяг з Умов та правил не підписані відповідачем. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 30 червня 2019 року сума заборгованості становить - 35758,68 грн., яка складається з наступного: 1763,45 грн. - заборгованість за кредитом; 30116,25 грн. - заборгованість за процентами; 1700 грн.- заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1678,98 грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути відсотки, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 квітня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (без уточнення обраного виду карти) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов узгоджені з відповідачем при підписанні анкети-заяви від 04 квітня 2013 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, розмір і порядок їх нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Такі висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що анкета-заява від 04 квітня 2013 року, крім анкетних даних ОСОБА_1 не містить жодних відомостей, на підставі яких можна встановити волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору на умовах, що заявлені позивачем. В анкеті-заяві відсутні відомості щодо обрання типу кредитної картки, схеми погашення кредиту, нарахування відсотків, пені, штрафів та міра відповідальності за порушення зобов`язань по кредиту. До позовної заяви не додані документи, які підтверджують, що на момент підписання заяви, відповідач була ознайомлена саме з заявленими позивачем умовами кредитування з використанням кредитки. Надані Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна» не підтверджують узгодження з позичальником конкретних умов кредитування. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не підписувала надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, то такі докази є неналежними і не беруться до уваги судом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за користування кредитними коштами, надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких міркувань, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. Однак, враховуючи, що розрахунком заборгованості підтверджено факт отримання та використання ОСОБА_1 кредитних коштів, то у зв`язку з тим, що такі кошти добровільно не повернуті АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь Банку лише тіла кредиту, оскільки позивачем доведено використання позичальником кредитних коштів та невиконання обов`язку щодо їх повернення кредитору. Інші доводи наведені в обгрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- залишити без задоволення. Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України. Судді Н.І. Гончар Ю.В. Сіренко Т.Л. Фетісова