Постанова Хмельницький апеляційний суд № 688/4331/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 688/4331/19 Провадження № 22-ц/4820/858/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., секретар судового засідання Шевчук Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа - Акціонерне товариство «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 лютого 2020 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк», банк), третя особа - Акціонерне товариство «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» (далі - АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП») про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним. ОСОБА_1 зазначила, що 4 лютого 2019 року сторони уклали кредитний договір №Z62.00610.004879122, за умовами якого банк надав їй кредит на поточні потреби у розмірі 67 860 грн строком на 60 місяців (до 4 лютого 2024 року). Позивачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за змінюваною ставкою та винагороду за обслуговування кредитної заборгованості. Цей договір включає несправедливі умови в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, позбавлення права позичальника відкликати згоду на обробку своїх персональних даних, обмеження можливості позичальника обрати страховика за договором добровільного страхування життя від нещасних випадків. При укладенні кредитного договору АТ «Ідея Банк» не довело їй інформацію про основні умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Оспорюваний правочин не відповідає вимогам Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ) і Закону України від 1 червня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI), вчинений нею під впливом обману та є недійсним в силу ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України. За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати кредитний договір №Z62.00610.004879122 від 4 лютого 2019 року недійсним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 лютого 2020 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що укладений між АТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 кредитний договір відповідає вимогам закону та внутрішній волі сторін. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що умови кредитного договору не відповідають вимогам закону та є несправедливими, а перед укладенням договору банк не надав позивачці необхідну інформацію для отримання споживчого кредиту. Суд першої інстанції не врахував ці обставини, неправильно застосував норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про безпідставність позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи АТ «Ідея Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість. АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» не висловило своєї позиції щодо апеляційної скарги. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини 4 лютого 2019 року АТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z62.00610.004879122 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позивачці кредит на поточні потреби в сумі 67 860 грн, включаючи витрати на страховий платіж, строком на 60 місяців (до 4 лютого 2024 року), а та, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості). За користуванням кредитом ОСОБА_1 мала сплати АТ «Ідея Банк» річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки (9,5%), збільшена на 5,5% (маржу банку), тобто 15% річних. Пунктом 5.7 кредитного договору передбачено, що реальна річна процентна ставка складає 102,00157167%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладення договору складає 219600,94 гривень. Відповідно до п. 1.10 кредитного договору за обслуговування кредиту, що включає в себе: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника з використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів, які направлені позичальником банку, з використанням різних каналів зв`язку тощо, - позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених у Графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Згідно з п. 5.1 кредитного договору позичальник заявляє та гарантує, що: уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться у договорі та кредитній справі), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними та відповідають дійсності; кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язаний із підприємницькою діяльністю; банк перед укладенням договору повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; примірник оригіналу договору вручено йому банком при його підписанні; умови договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, він надає згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником узятих на себе зобов`язань. За змістом п. 5.11 кредитного договору позичальник надає банку згоду на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні бази персональних даних «Клієнти АТ «Ідея Банк» в межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази. Це право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування. Позичальник звільняє банк від обов`язку повідомлення про передачу його персональних даних пов`язаним товариствам банку, партнерам банку чи іншим розпорядникам бази персональних даних, які є такими відповідно до закону та цього договору. Позичальник підтверджує, що отримав повідомлення про включення інформації про нього до бази персональних даних «Клієнти АТ «Ідея Банк» в межах, визначених чинним законодавством з метою видачі кредиту, а також відомості про права позичальника, визначених Законом України «Про захист персональних даних», і про осіб, яким надаються дані про позичальника, для виконання зазначеної мети. Пунктом 1.12 кредитного договору сторони передбачили, що позичальник надає згоду на укладення за свій рахунок як страхувальника та застрахованої особи договору добровільного страхування життя. При цьому позичальник доручає та дає розпорядження банку переказати належному страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу через транзитний рахунок банку. Позичальник погоджується на страхування своїх, як застрахованої особи, пов`язаних із життям майнових інтересів, які не суперечать чинному законодавству України, згідно договору страхування, вигодонабувачем за яким виступає банк. Такий договір був укладений 4 лютого 2019 року шляхом приєднання ОСОБА_1 до запропонованого АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» договору добровільного страхування життя від нещасних випадків №ДСЖ001 від 4 лютого 2019 року. Застосовані норми права Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Із положень ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України слідує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В силу ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як передбачено ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Преамбулою Закону №1023-ХІІ визначено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону №1023-ХІІ споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. За змістом ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону №1023-ХІІ слідує, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону №1023-ХІІ цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». В силу ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1734-VIII) цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Частиною 2 статті 9 Закону №1734-VIII встановлено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. В силу ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону №1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. За змістом ч. 5 ст. 12 Закону №1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Як передбачено ст. 2 Закону №2297-VI, персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки. Із положень ч. 1 ст. 8 Закону №2297-VI слідує, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними. Суб`єкт персональних даних, у тому числі, має право: знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані; на доступ до своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних; відкликати згоду на обробку персональних даних (ч. 2 ст. 8 Закону №2297-VI). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України). Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін. Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору. Відсутні акти цивільного законодавства, які б імперативно забороняли кредитодавцю отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, в тому числі за інформаційне забезпечення (обслуговування) кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Також закон не встановлює заборону на укладення сторонами договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. При цьому позичальник вправі визначити допустимі межі здійснення своїх цивільних прав, у тому числі реалізації особистих немайнових прав. Правові та організаційні засади споживчого кредитування визначають право споживача перед укладенням договору про споживчий кредит отримати від кредитодавця всю необхідну інформацію щодо умов кредитування. Ця інформація надається кредитодавцем споживачу за спеціальною письмовою чи електронною формою шляхом складання сторонами паспорту споживчого кредиту. За умови дотримання такої форми кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит. Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасника. Якщо правочин суперечить нормам чинного законодавства, то його може бути визнано судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що укладений між АТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 кредитний договір містить істотні умови договору про споживчий кредит, а перед його укладенням банк надав ОСОБА_1 всю інформацію, визначену ст. 12 Закону №1734-VIII, про що свідчить паспорт споживчого кредиту (а.с. 45-47). При цьому у справі відсутні докази про те, що банк включив до кредитного договору несправедливі умови та ввів ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а остання уклала цей правочин під впливом обману. Умови кредитного договору визначають право ОСОБА_1 у будь-який час відкликати свою згоду на обробку персональних даних. Твердження ОСОБА_1 про невідповідність кредитного договору вимогам Закону №1023-ХІІ і Закону №2297-VI, а також про наявність дефекту волі, що мав місце під час укладення нею кредитного договору, не відповідають фактичним обставинам справи. За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків суду першої інстанції. Посилання ОСОБА_1 на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року (справа №6-1746цс16), є безпідставними, оскільки в цій справі та справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини. Так, у справі №6-1746цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Оскільки банк встановив плату за супутню послугу у вигляді щомісячної комісії за обслуговування кредиту та не зазначив, які саме послуги надаються йому за вказану комісію, то в цій частині умови кредитного договору не відповідають вимогам закону та є недійсними. Натомість, у справі, яка переглядається апеляційним судом, умовами договору визначено, що плата за обслуговування кредиту, включає вартість інформаційних послуг, які банк надає ОСОБА_1 у процесі споживчого кредитування. Суд першої інстанції помилково послався на норми ст. 11 Закону №1023-ХІІ (в редакції до 10 червня 2017 року), оскільки на момент укладення сторонами оспорюваного договору ці норми втратили чинність і не регулювали спірних правовідносин. Однак, указана невідповідність не вплинула на правильність вирішення справи та не може бути підставою для скасування судового рішення.

3. Висновки суду апеляційної інстанції Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням вимог закону, внаслідок чого підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 8 травня 2020 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Березюк О.Г. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27