Постанова 4824 № 761/31188/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/1904/2020 справа №761/31188/19 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Кондратенко О.О. 23 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсними пунктів кредитних договорів, визнання недійсними кредитних договорів, зобов`язання вчинити дії,- встановив: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "Ідея Банк" та просив ухвалити рішення, яким: - визнати недійсною з моменту укладення договору умову пункту 1.5 кредитного договору №Z37.519.70042 від 27 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк", якою передбачено здійснення позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором; - визнати недійсною з моменту укладення договору умову пункту 2.1 кредитного договору №Z37.519.70042 від 27 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк", в частині визначення у графіку щомісячних платежів за кредитним договором комісії, що підлягає сплаті за період з 01 січня 2016 року по 27 листопада 2019 року в розмірі 22685,72 грн.; - визнати недійсною з моменту укладення договору умову пункту 2.4 кредитного договору №Z37.519.70042 від 27 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк"; - визнати недійсним договір №Z37.519.70042 від 27 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк", через визнання окремих положень договору несправедливими та через істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, визнати факт нечесної підприємницької практики з боку АТ "Ідея Банк" при його виконанні; - визнати недійсними з моменту укладення договору умови пунктів 1.10, 2.1 кредитного договору №Z62.196.73437 від 31 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк"; - визнати факти порушення прав ОСОБА_1 як споживача з боку ПАТ "Ідея Банк" та факт нечесної підприємницької практики при оформленні кредитного договору №Z62.196.73437 від 31 серпня 2017 року та його виконанні, встановити нікчемність правочину між позивачем та ПАТ "Ідея Банк" і визнати недійсним кредитний договір №Z62.196.73437 від 31 серпня 2017 року; - зобов`язати ПАТ "Ідея Банк" здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору №Z37.519.70042 від 27 листопада 2015 року платежів, зарахувавши переплачені позивачем кошти за цим договором у рахунок отриманих кредитних коштів за договором №Z62.196.73437 від 31 серпня 2017 року; - стягнути з ПАТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 суму переплачених ним коштів за двома кредитними зов`язаннями при остаточному розрахунку у розмірі 619 грн. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити стягнення на підставі виконавчого документа №2430, вчиненого приватним нотаріусом Гуревічовим О.М. 22 квітня 2019 року на підставі договору №Z62.196.73437 від 31 серпня 2019 року, який оскаржується. Заява мотивована положеннями цивільного процесуального закону, що регулює питання заходів забезпечення позову та постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову". Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року заяву залишено без задоволення. Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд не перевірив доводів заяви про забезпечення позову. Зазначає про помилковість висновків суду про невідповідність виду забезпечення позову заявленим вимогам. Вказує на порушення строків розгляду заяви та провадження у справі в цілому. В судове засідання учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб забезпечення позову, який просить вжити позивач, не співвідноситься із заявленими позовними вимогами. З таким висновком суд апеляційної інстанції погоджується. Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно статті 150 ЦПК України:

1. Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Як роз`яснено у пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2009 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. З матеріалів справи убачається, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Яцишина А.М. знаходиться виконавче провадження №59406147 з виконання виконавчого напису №2430 від 22 квітня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Ідея Банк" суму боргу за кредитним договором №Z62.196.73437 від 31 серпня 2017 року. 24 червня 2019 року у цьому виконавчому провадженні прийнято постанову про арешт коштів боржника. Такий захід як зупинення стягнення за виконавчим документом, що просить вжити позивач, виділено окремо в пункт 6 частини 1 статті 150 ЦПК України, згідно із яким такий вид забезпечення позову допускається у справах, в яких оскаржується виконавчий документ, разом з тим, звертаючись із такою заявою про забезпечення позову, позивач не заявляв у позовній заяві вимог про оскарження виконавчого документа. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що визначений позивачем захід забезпечення позову не співвідноситься із заявленими вимогами, та правомірно залишив заяву без задоволення. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд не перевірив доводів заяви про забезпечення позову, колегія суддів уважає безпідставними. Ухвала суду ґрунтується на змісті заяви про забезпечення позову в тій мірі, в якій ця заява обґрунтована. Доводи апеляційної скарги в частині порушення строків заяви ґрунтуються на законі. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову має бути розглянута не пізніше двох днів з дня її надходження до суду, проте заява, що зареєстрована судом 06 вересня 2019 року, розглянута лише 23 вересня 2019 року. Поряд з цим, закон не розглядає такі обставини як підставу для скасування ухвали та задоволення заяви. Щодо порушення процесуальних строків в цілому у зв`язку із провадженням по цій справі, то такі доводи знаходяться поза межами вирішення питання, яке передано на вирішення суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які давали б підставу для скасування ухвали суду, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова