Постанова 4819 № 666/6191/15

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И «07» травня 2020 року м. Херсон Справа № 666/6191/15-ц Провадження № 22-ц/819/577/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя - доповідач)Воронцової Л. П. суддів:Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М. секретарСікора О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О. В. від 31 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У липні 2015 року ПАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ROHPGR00000305, яка утворилася станом на 02 жовтня 2015 році в розмірі 96 962,55 доларів США, що станом на день подання позовної заяви складало 2 050 757, 97 грн. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 16 грудня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ROHPGR00000305 станом на 02 жовтня 2015 році в розмірі 96 962,55 доларів США, що станом на день подання позовної заяви складало 2 050 757, 97 грн та 30 761,37 грн судових витрат. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задовлено, заочне рішення від 16 грудня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду. У лютому 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду уточнену позовну заяву, у якій зазначило, що 05 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ROHPGK00000305, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 22 500 дол. США на термін до 05 березня 2018 року та зобов`язувався його повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені договором. Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконевав, тому у нього, станом на 08 лютого 2019 року, виникла заборгованість у сумі 119 597,07 дол. США, яка складається з: 10 547,42 дол. США - заборгованості за кредитом; 13 738,71 дол. США - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 549,02 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 94 761,86 дол. США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Позивач зазначав, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, тому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 24 835,15 дол. США, яка складається з: 10 547,42 дол. США заборгованості за кредитом (тілом кредиту); 13 738,71 дол. США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 549,02 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом та судові витрати у справі. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 31 січня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № ROHPGR00000305 від 05 березня 2008 року у вигляді тіла кредиту в розмірі 10 547,42 доларів США. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що у 2009 році ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення, тобто такими діями позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії кредитного договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом; з часу першого звернення з позовом до суду у 2009 році до 06 листопада 2015 року (дня звернення до суду з даним позовом) пройшло більше 5 років, тобто позивач пропустив строк позовної давності, а тому суд першої інстанції повинен був у задоволенні даного позову відмовити. АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права в частині відмовлених позовних вимог, просило рішення суду у зазначеній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що від реєстрації за банком предмету іпотеки відбулося погашення лише тіла кредиту, а визначені в судовому рішенні Сарненського районного суду Рівненської області від 01 березня 2011 року інші складові заборгованості залишилися непогашеними, вказані кошти позичальником повернуті не були; враховуючи встановлений вказаним рішенням суду розмір заборгованості - 30 733,23 дол. США, суд повинен був стягнути з відповідача 20 832,01 дол. США - суму боргу за вирахуванням погашеної від реалізації предмета іпотеки суми - 9 901,22 дол. США; звернення стягнення на предмет іпотеки, яке відбулося у 2011 році не є прямою вимогою повернення всієї суми позики та не може бути підставою для припинення нарахування відсотків, якщо сума, що отримана від реалізації предмета іпотеки повністю не покриває заборгованість, а відповідач продовжує користуватися кредитними коштами. В судове засідання представник позивача не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, тому колегія суддів вважає можливим справу розглянути у його відсутність в порядку ч. 2 ст. 372 ЦК України. Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 підлягаючою задоволенню частково, а апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» не підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що Банк предмет іпотеки не продав, а зареєстрував за собою право власності на нього у 2016 році, здійснивши оцінку предмету іпотеки та на вказану суму зменшив заборгованість; з розрахунку вбачається, що банком зменшено залишок простроченої суми заборгованості 07 листопада 2016 року, тобто, після реєстрації права власності на предмет іпотеки за собою, залишилася непогашеною сума за тілом кредиту - 10547,42 доларів США (залишок поточної заборгованості 4745,38 + прострочена заборгованість 5802,04 доларів США), тому суд вважав обґрунтованою вимогу банку про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту саме на таку суму; право на нарахування відсотків і комісії у банку припинилося 16 листопада 2010 р. Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, 05 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ROHPGR00000305, за умовами якого Банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 22 500,00 доларів США на строк до 05 березня 2018 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки та в порядку, встановленому кредитним договором; сторони погодили строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, пені, відсотків, винагороди, неустойки, штрафів - 5 років (п. 5.5) /а. с. 10-12/. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ROHPGK00000305, відповідно до якого останній, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 41,60 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 152-158/. Заочним рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 20 липня 2009 року по справі №2-19/2009 р. за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення, позовні вимоги Банку задоволено /а. с. 83-84/. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 04 лютого 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення скасовано. В задоволенні позову ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення відмовлено. Судове рішення набрало законної сили 04 лютого 2010 року /а. с. 85-86/. Заочним рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 01 березня 2011 року по справі №1718/2-173/11 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за кредитом, позовні вимоги задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2008 року № ROHPGR00000305 в розмірі 30 733,32 доларів США, звернуто стягнення на будинок, належний ОСОБА_1 загальною площею 68,80 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Виселено відповідача ОСОБА_1 з вищевказаного будинку із зняттям з реєстраційного обліку. Рішення вступило в законну силу 14 квітня 2011 року /а. с. 44-45/. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек ,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 15 вересня 2016 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 05 березня 2008 року /а. с. 76-79/. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, 07 листопада 2016 року Банк зменшив борг ОСОБА_1 за кредитним договором по простроченому тілу кредиту на 9 901 дол. США /а. с. 128/. Вважаючи основне зобов`язання не виконаним, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом про стягнення з ОСОБА_1 неповернутої суми тіла кредиту та передбачених кредитним договором процентів за користування коштами, комісії, визначивши їх розмір станом на 08 лютого 2019 року /а. с. 126-128/. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно п. 8.3 кредитного договору від 05 березня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним кредитним договором виступає іпотека будинку, загальною площею 68,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 10-12/. Пунктом 1, 2 договору іпотеки від 05 березня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 передбачено, що предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 35.3 цього Договору, в забезпечення виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця; за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем. Згідно п. 18 пп. 18.8.1, п. п. 18.10, 18.13 договору, іпотекодержатель має право: доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому п. 22 цього договору: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані; у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п. 18.8 цього договору, іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог; звернення стягнення на предмет застави у випадках, передбачених п. п. 18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору, здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору. Якщо іпотекодержатель у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки, він може використати таке право у випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш ніж на 10 % або несплати іпотекодавцем більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту, або іншого істотного порушення умов кредитного договору. Пунктами 24 - 26 договору іпотеки передбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення ,іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмету іпотеки у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів № 1448 від 22 грудня 1997 року, якщо інше не передбачене законодавством, на день реалізації предмету іпотеки. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі, зазначеному в п. 35.5 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті. Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. У випадку, коли суми, вирученої від продажу предмету іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна іпотекодавця, у першу чергу перед іншими кредиторами. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Згідно пункту 29 Розділу IV договору іпотеки «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку»», звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі, отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Згідно положень ч. ч. 1-3 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на ухвалене Сарненським районним судом Рівненської області 01 березня 2011 року у справі № 1718/2-173/11 рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу та наявності такого способу звернення стягнення в іпотечному договорі, який передбачає право іпотекодержателя у випадку недостатності суми вирученої від продажу предмету іпотеки, одержати суму, якої не вистачає для задоволення його вимог, позивач (іпотекодержатель) обрав інший спосіб задоволення своїх вимог - переходу права власності на предмет іпотеки до нього в позасудовому порядку на підставі застереження у договорі іпотеки, зареєструвавши своє право власності на іпотечне майно в Реєстрі 15 вересня 2016 року. Даний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не передбачає після його реалізації - ні відповідно до закону № 898-IV, ні кредитного договору, ні іпотечного договору його права на задоволення вимог щодо основного зобов`язання, які не покриті вартістю іпотечного майна. З огляду на зазначене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18, оскільки обставини у справах, що переглядав Верховний Суд і у даній справі відмінні; вони стосуються обставин, за яких здійснено реалізацію шляхом продажу іпотечного майна і вирученої від реалізації цього майна суми недостатньо для задоволення вимог кредитора, та безпідставно частково задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» не ґрунтуються на законі та обставинах, встановлених у даній справі, тому є юридично неспроможними і підлягають відхиленню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про пропуск позивачем строку позовної давності також не мають правового значення у даній справі, тому підлягають відхиленню. Згідно п. 4 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з постановленням нового про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». Керуючись ст. ст. 367, 374 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 січня 2020 року скасувати, постановити нове. У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах - Верховного Суду. Дата складання повного судового рішення 08 травня 2020 року. Головуючий Л. П. Воронцова Судді: П. Я. Ігнатенко О. М. Полікарпова