Постанова 4857 № 260/453/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/453/19 пров. № А/857/4010/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Суботи М.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- суддя (судді) в суді першої інстанції - Дору Ю.Ю., час ухвалення рішення - 10:05:02, місце ухвалення рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення - 12 березня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Закарпатської митниці ДФС, в якому просив скасувати наказ Чопської митниці Міндоходів №50-о від 16 квітня 2015 року; поновити позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного посту "Тиса" Закарпатської митниці ДФС; стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 139397,16 грн; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу 5100,00 грн та судовий збір. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі №260/453/19 скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано протиправним та скасовано наказ Чопської митниці Міндоходів №50-о від 16 квітня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного посту "Тиса" Закарпатської митниці ДФС з 18 квітня 2015 року. Стягнено з Закарпатської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 208170,27 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи від 13 лютого 2020 року № 260/453/19/2020 та від 28 січня 2020 року № 260/453/19/2020. 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в якій просив замінити боржника - Закарпатську митницю ДФС у виконавчих листах від 13 лютого 2020 року № 260/453/19/2020 та від 28 січня 2020 року № 260/453/19/2020 на його правонаступника - Закарпатську митницю Держмитслужби. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено у виконавчому листі від 13 лютого 2020 року № 260/453/19/2020 боржника - Закарпатську митницю ДФС на її правонаступника - Закарпатську митницю Держмитслужби. Замінено у виконавчому листі від 28 січня 2020 року № 260/453/19/2020 боржника - Закарпатську митницю ДФС на її правонаступника - Закарпатську митницю Держмитслужби. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Закарпатська митниця Держмитслужби 08 грудня 2019 року почала свою діяльність як орган виконавчої влади та є правонаступником Закарпатської митниці ДФС України. Не погодившись з постановленою ухвалою, Закарпатська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що сторона виконавчого провадження - боржник Закарпатська митниця ДФС не є такою, що вибула, а тому відповідно до ст. 379 КАС України це вказує на відсутність підстав для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником. На дату винесення оскаржуваної ухвали та на дату подання апеляційної скарги Закарпатська митниця ДФС як юридична особа перебуває в стані припинення, запис про її припинення як юридичної особи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб не внесений. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що Закарпатська митниця ДФС не надала доказів того, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2020 року є виконаною, хоча з часу її прийняття минуло більше трьох місяців, тому поновлення на посаді та виплата заробітної плати згідно вказаного рішення є неможливим без заміни сторони виконавчого провадження. У даному випадку відбувся перехід всіх функцій від Закарпатської митниці ДФС до її правонаступника Закарпатської митниці Держмитслужби. 24 квітня 2020 року на адресу суду електронними засобами зв`язку надійшло клопотання від Закарпатської митниці ДФС про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представників митниці в судове засідання через дію карантину на території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для захисту життя та здоров`я людей, зокрема учасників справи та працівників суду. 28 квітня 2020 року та 29 квітня 2020 року на адресу суду від Закарпатської митниці ДФС надійшли копії вищевказаного клопотання. Частиною 2 ст. 313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, ч. 3 цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Отже, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду, їх участь у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Колегія суддів зазначає, шо у відповідача була процесуальна можливість додатково висловити свою позицію, шляхом надіслання на поштову чи електронну адресу суду заперечення на відзив на апеляційну скаргу. Проте, відповідач не скористався правом подання заперечення на відзив на апеляційну скаргу. Також відповідач не скористався правом брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. В судовому засіданні позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечили, в своїх поясненнях покликалися на доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 52 КАС України процесуальним правонаступництвом в адміністративному судочинстві є вибуття або заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір. Згідно із ч. 1 ст. 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Частиною 4 ст. 379 КАС України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок). Згідно з пунктом 5, 6 вказаного Порядку, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Пунктом 8 Порядку встановлено, що внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Отже, процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб`єкта владних повноважень), прав і обов`язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір. Підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони суб`єкта владних повноважень, можуть бути припинення суб`єкта владних повноважень в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації, повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Таким чином, приписи адміністративного судочинства, на відміну, зокрема від господарського (ст. 52 ГПК України) чи цивільного (ст. 55 ЦПК України) не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи, а пов`язують такі процесуальні дії (заміну сторони) з вибуттям особи саме з відносин, щодо яких виник спір. Такі правила КАС України встановлені виходячи із специфіки публічно-правових відносин, а саме, з тією обставиною, що повноваження відповідних державних органів, зокрема і контролюючих, не є статичними, а можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому момент переходу таких повноважень від одного органу до іншого відбувається не після припинення певного органу, який втрачає повноваження, а за наслідками видання відповідного розпорядчого акту Кабінетом Міністрів України. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15). Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників. У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16. У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта - Закарпатської митниці ДФС, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Закарпатської митниці Держмитслужби. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Установлено, що Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) державна митна служба, її територіальні органи виконують встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами функції та повноваження органів доходів і зборів до внесення до таких актів відповідних змін у частині, що стосується повноважень Державної митної служби, її територіальних органів. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема Закарпатську митницю ДФС у Закарпатську митницю Держмитслужби. Відповідно до вимог наказу Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» 27 листопада 2019 року розпочато процедуру припинення юридичної особи - Закарпатської митниці ДФС (код ЄДРПОУ - 39515893) шляхом її приєднання до Закарпатської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ - 43337207). Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1217-р «Питання Державної митної служби» погоджена пропозиція Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Тобто, перехід функцій і повноважень від ДФС України до Держмитслужби України відбувся. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Закарпатську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337207) створено як юридичну особу, про що 07 листопада 2019 року внесено запис № 1 324 102 0000 011802. Відтак, в розумінні наведених вище положень, колегія суддів дійшла висновку, що перехід функцій від Закарпатської митниці ДФС до Закарпатської митниці Держмитслужби є фактом публічного правонаступництва, а Закарпатська митниця ДФС відповідає ознакам вибулої сторони виконавчого провадження. Отже, Закарпатська митниця Держмитслужби 08 грудня 2019 року почала свою діяльність як орган виконавчої влади, та є правонаступником Закарпатської митниці ДФС України. Крім цього, згідно листа-відповіді Закарпатської митниці ДФС від 06 грудня 2019 року № 1081/29/07-70-10/190/АДВ на запит представника ОСОБА_1 адвоката Суботи М.І. від 05 грудня 2019 року про надання інформації, відповідно до вимог наказу Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року № 30-РГ «Про реорганізацію митниць ДФС» 27 листопада 2019 року було розпочато процедуру припинення юридичної особи - Закарпатської митниці ДФС шляхом її приєднання до Закарпатської митниці Держмитслужби. Правонаступником Закарпатської митниці ДФС є Закарпатська митниця Держмитслужби України. Відповідно до Організаційної структури Закарпатської митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженої Головою Державної митної служби України від 29 листопада 2019 року до митного посту «Тиса» входять п`ять відділів митного оформлення, загальна чисельність яких складає 138 осіб(а.с.24). Також, з матеріалів справи слідує, що 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області виконавчий лист про стягнення з боржника середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте, рішення суду не виконане, а згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області № 13.2-20-10/837 від 26 лютого 2020 року, станом на 26 лютого 2020 року кошти на рахунки Закарпатської митниці ДФС по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не надходили(а.с.26-27). Таким чином, враховуючи, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2020 року не виконана, а реорганізація боржника - Закарпатської митниці ДФС унеможливлює її виконання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні правові підстави для заміни сторони виконавчого провадження, а саме боржника - Закарпатську митницю ДФС на її правонаступника - Закарпатську митницю Держмитслужби. Інша правова позиція суду не може бути прийнятна, оскільки така фактично призводить до невиконання рішення, що набрало законної сили, та може бути розцінена як порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 зазначив, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абз. 8 підп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (абз. 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абз. 5 підп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Також Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Крім того, колегія суддів звертає увагу на Рекомендації № Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій «Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів» зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання даного рішення (пункт b). Пунктом 54 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, зафіксоване в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту. Колегія суддів також враховує положення пунктів 32-41 того ж Висновку, в яких, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 312, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 260/453/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 08 травня 2020 року.