Постанова 4852 № 280/395/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/395/20 Суддя 1-ї інстанції - Татаринов Д.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кіорпе А.О. від 18 грудня 2019 року у виконавчому провадженні №49632590 про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 1700 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця від 18 грудня 2019 року у виконавчому провадженні №49632590 про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 1700 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду вважаючи його незаконним та необґрунтованим. Просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи. Вказує на правомірність винесеної державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 18 грудня 2019 року ВП№49632590 у розмірі 1700 грн. Зазначає, що ОСОБА_2 не виконує рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі №336/1427/15-ц. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі №336/1427/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ., третя особа без самостійних вимог на предмет спору районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення порядку спілкування та участі у вихованні дитини задоволено частково. Визначено час спілкування та способи виховання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши для позивача ОСОБА_1 періодичні побачення з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожні перші та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10.00 години до 19.00 години за місце проживання ОСОБА_1 з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень. Час для спільного відпочинку ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме протягом двадцяти календарних днів в період з 01 червня по 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_2 . Рішення суду набуло законної чинності 16 листопада 2015 року . 08 грудня 2015 року виданий виконавчий лист, в якому визначено час спілкування та способи виховання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши для позивача ОСОБА_1 : - періодичні побачення з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10.00 години до 19.00 години за місцем проживання ОСОБА_1 з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень; - час для спільного відпочинку ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме протягом двадцяти календарних днів в період з 01 червня по 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_2 . 28 листопада 2019 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) складено вимогу №42449, якою з метою виконання виконавчого листа № 336/1427/15-ц виданого 08 грудня 2015 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, 08 грудня 2019 року надати ОСОБА_1 можливість зустрічі із сином ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_1 з 10:00 до 11:00 год. Разом з тим, повідомлено про відповідальність за невиконання вимоги державного виконавця. 08 грудня 2019 року державним виконавцем складено акт, яким встановлено, що боржник - ОСОБА_2 зобов`язана надати можливість ОСОБА_1 побачитись із дитиною ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_1 з 10 год. 00 хв. по 11 год. 00 хв. Встановлено, що за місцем проживання ОСОБА_1 а саме: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не надала можливість побачення із ОСОБА_5 . На телефонний дзвінок за номером НОМЕР_1 о 10 год. 08 хв. не відповіла та о 10 год. 25 хв. теж не відповіла. 18 грудня 2019 року державними виконавцем винесено постанову про накладення на ОСОБА_2 штрафу у сумі 1700,00 грн. за ненадання можливості побачення з дитиною ОСОБА_5 стягувачу, батьку ОСОБА_1 . Не погоджуючись з винесеною постановою від 18 грудня 2019 року ВП№49632590 про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з даним позовом. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частин 5, 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до ст. 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. Частиною 1 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. З аналізу змісту зазначених правових норм видно, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, здійснюється у випадку відсутності поважних причин такого невиконання. При цьому, для умов застосування штрафних санкцій обов`язковим є факт з`ясування державним виконавцем в чому саме полягає невиконання рішення, яке виконується в примусовому порядку, та з яких причин відбулось таке невиконання вимог виконавчого документу. Встановлені обставини справи свідчать, що підставою для прийняття спірної постанови було те, що за місцем проживання ОСОБА_1 а саме: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не надала можливості побачення ОСОБА_1 з ОСОБА_5 . На телефонний дзвінок за номером НОМЕР_1 о 10 год. 08 хв. не відповіла та о 10 год. 25 хв. теж не відповіла. Зазначене зафіксовано актом державного виконавця від 08 грудня 2019 року. У зв`язку з цим, 18 грудня 2019 року державними виконавцем винесено постанову про накладення на ОСОБА_2 штрафу у сумі 1700,00 грн. за невиконання рішення суду. Як вже зазначалось, виконавчим листом від 08 грудня 2015 року визначено час спілкування та способи виховання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши для позивача ОСОБА_1 : - періодичні побачення з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10.00 години до 19.00 години за місцем проживання ОСОБА_1 з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень; - час для спільного відпочинку ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме протягом двадцяти календарних днів в період з 01 червня по 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_2 . Тобто, вказаним виконавчим документом на позивача як боржника покладено низку обов`язків, пов`язаних з забезпеченням права ОСОБА_1 на спілкування з сином - ОСОБА_5 , кожен з яких їй необхідно здійснювати з настанням певної календарної дати або події, зокрема побачення ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_1 . Водночас, зі спірної постанови не вбачається невиконання ОСОБА_2 рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі №336/1427/15-ц, оскільки місце мешкання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є АДРЕСА_2 а не АДРЕСА_1 . При цьому, колегія суддів звертає увагу на тому, що обов`язок, визначений рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі №336/1427/15-ц, щодо надання побачень ОСОБА_1 із неповнолітнім ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_1 не супроводжується обов`язком ОСОБА_2 щодо привезення дитини до місця мешкання батька - ОСОБА_1 . Щодо посилання заявника апеляційної скарги на те, що ОСОБА_2 на те, що остання не відповідача на дзвінки державного виконавця, суд апеляційної інстанції зазначає, про відсутність такого обов`язку у ОСОБА_2 відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі №336/1427/15-ц. При цьому, щодо вимоги державного виконавця від 28 листопада 2019 року №42443, якою на ОСОБА_2 покладено обов`язок 08 грудня 2019 року надати ОСОБА_1 можливість зустрічі з сином ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_1 з 10:00 год. по 11:00 год., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Втім, з матеріалів справи вбачається, що вимогу від 28 листопада 2019 року №42443, якою на ОСОБА_2 покладено обов`язок 08 грудня 2019 року надати ОСОБА_1 можливість зустрічі з сином ОСОБА_5 за місцем проживання ОСОБА_1 з 10:00 год. по 11:00 год. направлено на адресу ОСОБА_2 лише 03 грудня 2019 року, а отримано нею 03 січня 2020 року, тобто вже після дати, визначеної такою вимогою. З огляду на викладене, відсутність ОСОБА_2 із сином - ОСОБА_5 08 грудня 2019 року з 10:00 год по 11:00 год. за місцем мешкання ОСОБА_1 , не може вважатися невиконанням ані вимоги державного виконавця від 28 листопада 2019 року №42443, ані рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі №336/1427/15-ц. Суд апеляційної інстанції зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Оскільки державним виконавцем при накладенні на позивача штрафу постановою від 27.04.2019 року не з`ясовано належним чином обставин відсутності ОСОБА_2 із сином - ОСОБА_5 08 грудня 2019 року з 10:00 год по 11:00 год. за місцем мешкання ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що накладення на ОСОБА_2 штрафу за невиконання рішення суду в даному випадку відбулось без визначених на те законних підстав, що свідчить про необхідність скасування постанови про накладення штрафу від 18 грудня 2019 року ВП№49632590. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які привели до неправильного вирішення спору по суті не знайшли свого підтвердження, фактично зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили. В повному обсязі постанова складена 28 квітня 2020 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова