Постанова КЦС ВС № 496/2671/14-ц

Постанова Іменем України 06 травня 2020 року м. Київ справа № 496/2671/14-ц провадження № 61-40007св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., від 22 травня 2018 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладеного кредитний договір № ODB0GK01420549 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 88 375 грн, строком до 26 жовтня 2027 року, зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 26 жовтня 2007 року, відповідно до умов договору іпотеки відповідач ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами договору ціна предмету іпотеки становить 126 250 грн. У порушення вимог статей 526, 527 та 530 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 25 квітня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 285 924, 41 грн, з яких: 85 315, 27 грн - заборгованість за кредитом; 101 240, 65 грн - заборгованість по процентам; 7 449, 85 грн - заборгованість з комісії; 78 065, 10 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 250 грн штраф (фіксована частина); 13 603, 54 грн (процентна складова). З урахуванням того, що договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію в предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії, а іпотекодержатель не надавав своєї згоди на реєстрацію будь-яких осіб за адресою предмету іпотеки, банк вважав, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та вимог статті 629 ЦК Україні і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинно відбуватися на підставі рішення суду. Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням поданих уточнень, позивач просив суд: - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ODB0GK01420549 від 26 жовтня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71, 60 кв. м, шляхом продажу зазначеного предмету іпотеки банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; - виселити ОСОБА_1 , 1969 року народження, ОСОБА_2 , 1974 року народження, ОСОБА_3 , 1995 року народження, ОСОБА_4 , 2001 року народження, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області, у складі судді Дранікова С. М., від 10 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотекодавцем та позичальником, кредитний договір та договір іпотеки не порушено, що свідчить про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом враховано, що процентна ставка банком збільшена вже після вступу в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» та статті 1056-1 ЦК України, а тому дана умова договору є нікчемною. Служба у справах дітей Біляївської районної адміністрації Одеської області заперечувала проти виселення неповнолітнього ОСОБА_4 . Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «Приватбанк». Звернуто стягнення за іпотечним договором, посвідченим 26 жовтня 2007 року державним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Кифоренко Р. Б. між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , зареєстрованим в реєстрі за № 1-6857, на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71, 60 кв. м, в тому числі житловою площею 30, 20 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2007 року, шляхом продажу предмета іпотеки АТ КБ «Приватбанк» будь-якій особі - покупцеві за початковою ціною, рівною 126 250 грн, в рахунок виконання зобов`язань по погашенню за укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 кредитним договором № ODB0GK01420549 від 26 жовтня 2007 року заборгованості станом на 25 квітня 2014 року в розмірі 194 255, 77 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 85 315, 27 грн, заборгованість по процентам - 101 240, 65 грн, заборгованість по комісії за користуванням кредитом - 7 449, 85 грн, штраф (фіксована частина) - 250 грн. Виселено ОСОБА_1 , 1969 року народження, ОСОБА_2 , 1974 року народження, ОСОБА_3 , 1995 року народження, ОСОБА_4 , 2001 року народження, з квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Вирішуючи спір в частині наявності підстав для звернення стягнення на іпотечне майно та визначенні розміру заборгованості за кредитним договором, колегія суддів виходила з того, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що зумовлює право кредитора на звернення стягнення на передане в іпотеку майно в рахунок погашення наявної заборгованості. Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. При цьому, апеляційним судом зазначеного, що законність підвищення процентної ставки за кредитним договором встановлена рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року, яке набрало законної сили. Визначаючи розмір заборгованості в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів враховуючи, що одночасне застосування штрафів (13 603, 54 грн та 250 грн) та пені (78 065, 10 грн) за одне й те саме порушення (порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором) свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, та те що боржник продовжує щомісячно сплачувати заборгованість за кредитом, дійшла до висновку, що розмір кредитної заборгованості станом на 25 квітня 2014 року ОСОБА_1 перед банком складає 194 255, 77 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 85 315, 27 грн, заборгованість по процентам - 101 240, 65 грн, заборгованість з комісії за користуванням кредитом - 7 449, 85 грн та штраф (фіксована частина) - 250 грн. Вимога банку про надання іпотекодержателю права укладати договори і здійснювати всі необхідні дії від імені іпотекодавця не узгоджується з вимогами частини п`ятої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи позовну вимогу про виселення, апеляційний суд виходив з того, що відповідне рішення може бути прийняте судом за заявою іпотекодержателя одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, судом враховано, що іпотечне майно було придбано за рахунок кредитних коштів. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 листопада 2017 року. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У червні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 496/2671/14-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду. В серпні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. 13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 496/2671/14-ц передано судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції. ОСОБА_2 вважала, що рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року по справі № 496/4627/13-ц, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитним договором та визнання недійсним пункту 2.3.1 кредитного договору від 26 жовтня 2007 року, та на яке посилається в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, суперечить рішенню Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2012 року по справі № 2-2660/11, яким відмовлено в задоволені позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, з посиланням на належне виконання сторонами умов кредитного договору. Стверджує, що іпотекодавцем та позичальником умови кредитного та іпотечного договорів не порушено, а отже відповідно до пункту 22 договору іпотеки від 26 жовтня 2007 року та вимог статей 12, 37 Закону України «Про іпотеку» право починати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки на момент пред`явлення цього позову у іпотекодержателя не виникло. Будь-які посилання позивача на наявність заборгованості за користування кредитом безпідставні та необґрунтовані. Крім того, банк не дотримався умов, визначених в пункті 2.3.1 кредитного договору від 26 жовтня 2007 року змінивши в односторонньому порядку процентну ставку на 25, 48 % річних з 01 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», що свідчить про нікчемність такого правочину. Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 26 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ODB0GK01420549, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 88 375 грн на придбання нерухомості, а також в розмірі 21 462, 50 грн на оплату страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 26 жовтня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 26 жовтня 2007 року ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 71, 60 кв. м, в тому числі житловою площею 30, 20 кв. м. Зазначена квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2007 року. У договорі іпотеки від 26 жовтня 2007 року сторони визначили вартість предмета іпотеки в розмірі 126250 грн. (пункт 34.4 кредитного договору від 26 жовтня 2007 року). В іпотеку передано квартиру, яка придбана ОСОБА_1 у власність за рахунок отриманих кредитних коштів. Пунктом 7.1. кредитного договору від 26 жовтня 2007 року передбачений порядок погашення заборгованості, а саме щомісячно в період з 22 по 26 число позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 1 354, 09 грн для погашення заборгованості по кредитному договору, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Відповідно до пункту 2.3.1. кредитного договору від 26 жовтня 2007 року банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору, у разі зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань в страховий (резервний) фонд чи зміни середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому Банк направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в силу зміненої процентної ставки. Листом банку від 31 грудня 2008 року підвищено із з 01 лютого 2009 року розмір процентів за кредитним договором із ОСОБА_1 до 25, 48% річних. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитним договором та визнання недійсною умови пункту 2.3.1. кредитного договору від 26 жовтня 2007 року. При цьому, судом встановлено, що рішення банку про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом було прийнято до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тому підвищення процентної ставки з 15 % до 25, 48 % з 01 лютого 2009 року за кредитним договором № ODB0GK01420549 здійснювалось банком із врахуванням вимог законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, а отже відсутні правові підстави для визнання дій банку щодо підвищення відсоткової ставки незаконними та такими, що порушують права позивача. Апеляційним судом встановлено, що із листопада 2007 року по квітень 2018 рік ОСОБА_1 сплачував заборгованість за кредитним договором, але неналежним чином, а саме: без врахування підвищення відсоткової ставки, не в повному розмірі та іноді не в строк встановлений кредитним договором, а тому відповідно до пунктів 3.2, 3.7 кредитного договору від 26 жовтня 2007 року змінювався порядок зарахування коштів, отриманих від боржника для погашення заборгованості за кредитним договором. 20 березня 2014 року АТ КБ «Приватбанк» надіслало ОСОБА_1 письмову вимогу про наявність простроченої заборгованості в сумі 187 613, 18 грн, дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, а також відсотків, комісії та штрафних санкції, нарахованих на день повернення кредиту, та виселення в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, попередивши про наслідки невиконання цієї вимоги, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 25 квітня 2014 року банком нарахована заборгованість у розмірі 285 924, 41 грн з яких: 85 315, 27 грн - заборгованість за кредитом; 101 240, 65 грн - заборгованість за процентами; 7 449, 85 грн - заборгованість з комісії; 78 065, 10 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн штраф (фіксована частина); 13 603, 54 грн (процентна складова).

Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає з огляду на наступне. Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодавцем та позичальником, кредитний договір та договір іпотеки не порушено, що відповідно до пункту 22 договору іпотеки, а також статей 12, 37 Закону України «Про іпотеку» не дає підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про звернення стягнення за на предмет іпотеки шляхом його продажу АТ КБ «Приватбанк» будь-якій особі - покупцеві, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем ОСОБА_1 порушено взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що зумовлює право кредитора на звернення стягнення на передане в іпотеку майно в рахунок погашення наявної заборгованості. При цьому, апеляційний суд із посиланням на пункт 22 договору іпотеки від 26 жовтня 2007 року, в якому сторони визначили три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, що узгоджується з положеннями Закону України «Про іпотеку», виходив із того, що обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону країни «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). У пункті 27 договору іпотеки від 26 жовтня 2007 рокусторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Зазначений висновок про застосування норм права сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). На зазначене суди належної уваги не звернули та не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за наявності відповідного застереження в іпотечному договорі є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду та відповідає принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України). За таких обставин у розглядуваній справі позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом (частина третя статті 109 ЖК УРСР). Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визначений позивачем, підстави для виселення відповідачів також відсутні. Таким чином, розглядаючи справу суди допустили неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Касаційний суд враховує, що суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк», але допустив помилку при його мотивуванні, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити саме у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального, постанову Апеляційного суду Одеської областівід 22 травня 2018 року необхідно скасувати, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 листопада 2017 року - змінити шляхом зміни його мотивувальної частини з урахуванням висновків, сформульованих в даній постанові Верховного Суду. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року скасувати. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 листопада 2017 року у справі № 496/2671/14-ц змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович