Постанова 4802 № 161/9651/19

Справа № 161/9651/19 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/285/20 Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів - Бовчалюк З.А., Шевчук Л.Я., секретар Галицька І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання дій протиправними та стягнення грошової компенсації за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 поданою його представником ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2019 року, в с т а н о в и в: У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 , ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист авторського права. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу та третім особам належать авторські права на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_1», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». На підставі матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про захист патентного права, виплату компенсації та стягнення моральної шкоди, яка перебувала у провадженні Подільського районного суду міста Києва, їм стало відомо, що відповідачі, на їхню думку, порушили авторські права позивача та третіх осіб. В позовній заяві, обумовлюючи наступний текст вставним словом «ніби то», зазначали, що на виконання договору про надання інформаційних послуг, укладеного 26.01.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останньою було надано ОСОБА_2 , «інформаційний продукт №1», а ОСОБА_2 сплачено на користь ОСОБА_3 кошти на загальну суму 21 000 грн. трьома платежами по 7000 гривень. До цього «інформаційного продукту» додано офіційний аудіодиск гурту « Антитіла » із записом музичного альбому « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». При виконанні цього договору ОСОБА_3 не тільки придбала офіційний ліцензований диск із застереженням про несанкціоноване копіювання та розповсюдження контенту з даного диску, а ще й ніби то здобула документи про організацію концерту гурту « Антитіла » невідомому суб`єкту господарювання. ОСОБА_2 використав незаконно здобуту не перевірену інформацію для її подальшої легалізації шляхом отримання висновків так званого «спеціаліста», та уклав договір з ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_4 організовує проведення незалежного дослідження наданих ОСОБА_2 музичних композицій на предмет параметрів та видає висновок, призначений для використання, як доказ, в суді. Для цього ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 ліцензійний диск СД, придбаний ОСОБА_3 . Вважають, що відповідачі, знаючи, що ліцензійний диск можна використовувати лише для власного прослуховування, про що містилися застереження на диску, порушили авторське право шляхом незаконного копіювання та розповсюдження диска. ОСОБА_4 аналізував композиції музичного гурту «Антитіла» з використанням записів скопійованих ним музичних творів з ліцензійного диску. У липні 2019 року діючи на підставі ордерів на надання правової допомоги серії КВ № 354684, від 05.02.2018, серії КВ № 354890 від 26.02.2018, серії КВ № 354918 від 23.04 2018 в інтересах позивача ОСОБА_1 та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , представник ОСОБА_7 подав уточнену позовну заяву, у якій зазначив, що розмір витрат позивача та третіх осіб на сплату судового збору становить 4610 грн. 04 копійки (замість 768 грн. 40 коп., як зазначалось в позовній заяві) (а.с. 80 - 162). Позивач та треті особи на стороні позивача, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, просили суд (з урахуванням уточненої позовної заяви): 1) визнати дії відповідачів, які виразилися у незаконному копіюванні та використанні музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_1», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в комерційних цілях протиправними та такими, що порушують авторські права позивача та третіх осіб; 2) стягнути солідарно з відповідачів разове грошове стягнення (компенсацію) у розмірі 1,00 грн. 3) стягнути солідарно з відповідачів витрати на правову допомогу у розмірі 66 148,00 грн., судовий збір, сплачений позивачем ОСОБА_1 у розмірі 1536 грн. 80 коп., та третіми особами ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , кожним зокрема, по 1536 грн. 80 . 30.09.2019 представник ОСОБА_7 в інтересах позивача ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, у якій від імені позивача просив задовольнити позовні вимоги, залучити ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та стягнути понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 66 148 грн. та 1536 грн. 80 коп. судового збору. Належить відмітити, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, не подавали заяви про відмову від позову( т. І а.с. 160-167). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.12.2019 у задоволенні позову відмовлено. Позивач ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в апеляційній скарзі, поданій представником ОСОБА_11 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити його позовні вимоги, стягнути понесені судові витрати. Зазначає, що висновок суду про використання творів "ІНФОРМАЦІЯ_1", "ІНФОРМАЦІЯ_2", "ІНФОРМАЦІЯ_3" виключно для мети судового провадження зроблено без врахування дати відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 . Судом неправильно застосовано пункт 7 ч.3 ст. 21 Закону України "Про авторське право та суміжні права", оцінку доказів зроблено з порушенням ст. 89 ЦПК України, не дотримано вимог закону про повне та всебічне з`ясування обставин справи. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, рішення суду не оскаржували. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 зазначає, що твори, авторство на які належать позивачам, були використані виключно для мети судового провадження, а тому позовні вимоги є безпідставними. Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_12 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує не безпідставність та надуманість доводів апеляційної скарги. У судове засідання апеляційного суду, призначене на 05.05.2020, учасники справи та їх представники не з`явились, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що вбачається з повідомлень про вручення рекомендованого поштового відправлення. У клопотанні від 10.03.2020 ОСОБА_3 просила розглядати справу у її відсутності (т.2 а.с. 216). Відповідач ОСОБА_2 25.03.2020, 08.04.2020, подав до суду заяви «дебати», у яких просив закінчити розгляд справи у його відсутності (т.2 а.с. 231, т.3 а.с. 1). Копія ухвали Волинського апеляційного суду від 08.04.2020, якою задоволено клопотання представника позивача та третіх осіб на стороні позивача, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_7 про проведення судового засідання в режимі відео конференції з Подільським районним судом м. Києва, вручено представнику завчасно ( т.2 а.с.248, 250,т.3 а.с. 2, 3, 43-44, 46). Ухвала Волинського апеляційного суду від 04.05.2020, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_7 про проведення судового засідання в режимі відео конференції поза межами приміщення з підстав недодержанням останнім порядку подання такої заяви, надіслана 04.05.2020 на електронну адресу представника, зазначену ним у заяві (т.2 а.с. 251, т.3 а.с.48-50). Від учасників справи не надходило заяв, клопотань про відкладення розгляду справи у зв`язку із оголошеним на території України карантином. Відповідно до положень частини І статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Згідно з частиною 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. Оскільки всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка у дане судове засідання не перешкоджає розгляду справи. При цьому апеляційний суд ураховує, що у попередньому судовому засіданні учасники справи та їх представники надали суду пояснення, скористались правом задати запитання. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 07.05.2020, тобто, дата складення повного судового рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Подільського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа №758/15844/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про захист патентного права, виплату компенсації та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 11.02.2019, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2019, позовну заяву у вказаній цивільній справі залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України. Як слідує з матеріалів справи та сторонами не заперечується, у позовній заяві (цивільна справа №758/15844/17 підставою позову ОСОБА_2 вказував порушення свого патентного права у музичних творах «ІНФОРМАЦІЯ_1», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », авторські права на які належать позивачу та третім особам у справі. Під час провадження у цивільній справі №758/15844/17, в обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 надав Договір №Е-01.03.17 про проведення дослідження спеціаліста від 01.03.2017, укладений між ОСОБА_4 (виконавцем) та ОСОБА_13 (замовником)(Далі- Договір). У пункті 1.1 Договору його сторони передбачили, що виконавець організовує проведення незалежного дослідження щодо наданої замовником музичної композиції на предмет параметрів і видає письмовий висновок спеціаліста за його результатами, призначений для використання як доказ у суді, а замовник оплачує зазначені роботи відповідно до умов цього договору (а.с.12). Згідно з наданими актами прийому передачі, ОСОБА_4 16.05.2017 передав, а ОСОБА_13 прийняв в межах вищенаведеного договору висновки спеціаліста щодо музичних композицій «ІНФОРМАЦІЯ_1», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ІНФОРМАЦІЯ_3 » (а.с.13-15). З умов Договору та актів слідує, що ОСОБА_4 отримав за надання цих послуг 21 000,00 грн. Апеляційним судом на підставі долученого до позовної заяви Договору від 26.01.2017,(далі- Договір-1), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , встановлено, що предметом цього договору є виявлення музичної композиції, виготовленої починаючи з 18.06.2012, з музичними параметрами, зазначеними у договорі, встановлення автора такої композиції, адреси та доказів використання такої композиції. На виконання цього Договору-1, ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 диск гурту « Антитіла » з композиціями « ІНФОРМАЦІЯ_1» , « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами однієї сім`ї - матір`ю і сином. В матеріалах справи відсутні докази, яким способом ОСОБА_14 виявила наявність певних параметрів звучання у зазначених творах. У суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 пояснив, що це виявлено шляхом вибіркового прослуховування невизначеної кількості музичних композицій. Зазначив, що він є власником патенту на корисну модель № 74, зокрема, на певний спосіб налаштування музичних композицій. Як власник патенту, він вирішив перевірити, чи не порушується його право на патент. Тому і уклав з ОСОБА_3 , яка, на його переконання розуміється у цьому, Договір-1 від 26.01.2017 року. Оскільки ОСОБА_3 виявила композиції з визначеними у Договорі-1 параметрами, ОСОБА_2 , як власник патенту, вважав свої права порушеним і вирішив звернутися до суду. З метою одержати доказ для подання до суду, звернувся до ОСОБА_4 , який є спеціалістом у галузі музики, композитором, для складання висновку спеціаліста. Із змісту позовної заяви ОСОБА_1 , третіх осіб на стороні позивача, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета справи вбачається, що висновок спеціаліста ОСОБА_4 на предмет дослідження композицій «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3» дійсно був долучений відповідачем ОСОБА_2 до позовної заяви, поданої ним до Подільського районного суду міста Києва. ОСОБА_2 також пояснив, що на даний час у судовому порядку оспорюється виданий йому патент на корисну модель, тому він залежно від наслідків розгляду цієї справи, вирішить про повторне звернення з позовом (який був залишений без розгляду) до ОСОБА_1 та інших про захист своїх порушених прав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 використали музичні композиції, авторське право на які належать позивачу та третім особам, виключно для судового провадження, і таке використання дозволено без згоди автора відповідно до положень пункту 7 частини першої статті 21 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та грунтується на законі у зв`язку з таким. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 8 Закону, об`єктами авторських прав є музичні твори з текстом і без тексту. Музичний твір може існувати у вигляді нотного запису, виконання, звукозапису (цифрового чи аналогового) та відеозапису. Відповідачами не заперечується та обставинами, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є авторами музичних композицій « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », які були розповсюджені авторами у вигляді звукозапису на ліцензійному компакт диску. Частиною першою статті 15 Закону визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Частинами другою та третьою статті 15 Закону встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом, а виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема відтворення творів, а також їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни (пункти 1, 6 частини третьої статті 15 Закону). Відповідно до пункту "а" статті 50 Закону порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб`єктів авторського права, визначені статтею 15 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25 цього Закону обмежень майнових прав. Позивач та треті особи у позовній заяві вказували, що відповідачі незаконно використали музичні композиції, записані на ліцензійному диску. В апеляційній скарзі (т.2 а.с. 13) зазначено, що відповідачі порушили майнові права авторів, шляхом копіювання та використання зазначених вище музичних творів у своїх, та ОСОБА_2 , особистих цілях. У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_7 , пояснив, що порушення відповідачами авторських прав виразилось у тому, що ОСОБА_4 , під час проведення експертизи, здійснив копіювання музичних творів з ліцензійного диску на комп`ютер, ОСОБА_2 - замовив експертизу, ОСОБА_3 здійснювала пошук і придбання музичних творів. Поняття використання твору визначено у частині першій статті 441 ЦК України, згідно з якою, використанням твору, серед іншого, є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі. Частиною другою цієї статті визначено, що використанням твору є також інші дії, встановлені законом. Відповідно до статті 1 розділу І Закону, відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер. У суді першої інстанції ОСОБА_4 не заперечував тієї обставини, що він, при дослідженні музичних творів на предмет параметрів, відповідно до укладеного з ОСОБА_2 . Договором, використав, зокрема, скопіював музичні твори з СД -диску на комп`ютер, конвертував з формату МРЗ у формат WAV з єдиною метою - провести дослідження на предмет параметрів, для цілей судового провадження, як це передбачалося у Договорі. Пунктом 7 частини першої статті 21 Закону України «Про авторське право та суміжні права» передбачено, що без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою. Встановивши, що ОСОБА_13 вважав порушеним своє патентне право та замовив дослідження музичних композицій, авторами яких є позивачі, це дослідження було проведене ОСОБА_4 і долучене до позовної заяви, поданої ОСОБА_2 до Подільського районного суду м. Київ (справа № 758/15844/17) суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке використання музичних творів було здійснене для судового провадження, що допускається без згоди автора відповідно до положень пункту 7 частини першої статті 21 Закону. При цьому ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зазначалося і імена авторів - їх псевдонім гурт « Антитіла », що відповідає частині 1 статті 1 Закону, і джерело запозичення - компакт диск з композиціями творів. Використання цих творів відбулося в обсязі, виправданому метою використання для судового провадження, не завдало шкоди вільному використанню творів в порядку, встановленому законом, іншими особами, а також авторами. На спростування доводів позивача відповідачі обґрунтовано посилались на належні докази використання творів для судового провадження, зокрема, на Договір, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у якому в пункті 1.1. передбачено, що цей висновок призначений для використання як доказ у суді, висновок спеціаліста (т.2 а.с. 106-111). Також позивачі не заперечували, що цей висновок, як доказ був долучений до матеріалів позовної заяви ОСОБА_13 , та згодом був використаний позивачами для звернення з даним позовом. Щодо позовних вимог про порушення авторських прав ОСОБА_3 , то жодного доказу про вчинення останньою дій, які можна було б кваліфікувати, як використання музичних композицій, відповідно до положень Закону та статті 441 ЦК України, судом не встановлено. Придбання ОСОБА_3 ліцензійного дику для прослуховування, передача його члену своєї сім`ї - синові ОСОБА_2 не заборонено Законом та не передбачено як спосіб порушення авторських прав. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При розгляді справи не встановлено про порушення прав позивача, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до положень частини 3 статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть всі обов`язки позивача. Треті особи на стороні позивача, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 набули такого процесуального статусу при зверненні до суду. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору користуються правами позивача, то відповідно вибути із справи або ж змінити свій процесуальний статус вони можуть у порядку, встановленому процесуальним законом, на підставі ухвали суду. Ні безпосередньо треті особи, ні їх представник ОСОБА_15 не звертався до суду з заявами про відмову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, від позовних вимог, або ж про залишення їх позовних вимог без розгляду, тому суд вирішував позовні вимоги позивача і третіх осіб. У зв`язку з наведеним зазначення представником ОСОБА_7 в уточненій позовній заяві від 30.09.2019, в апеляційній скарзі та у поданих після цього заявах, адресованих апеляційному суду, про те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_5 є третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору не змінює процесуального статусу цих осіб та не має правового значення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 вдається до тлумачення приписів пункту 7 частини 3 статті 21 Закону, зазначаючи, що на час виготовлення експертного дослідження судового провадження за позовом ОСОБА_2 відкрито не було, тому положення цієї норми судом застосовано безпідставно. На думку апеляційного суду такі аргументи є помилковими та спростовуються змістом зазначеної норми, яка не містить застережень про можливість відтворення твору після відкриття провадження, або ж виключно судом. Викладаючи в апеляційній скарзі доводи про ухвалення рішення без повного і всебічного з`ясування обставин справи, представник позивача не зазначає, у тому числі при наданні пояснень у суді апеляційної інстанції, які ж нез`ясовані обставини належало з`ясувати у даній справі. Доводи представника позивача та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_7 про комерційне використання творів є безпідставними, оскільки одержання ОСОБА_4 , коштів за Договором у зв`язку з виконаною роботою по дослідженню музичних творів, а ОСОБА_3 за Договром-1 по виявленню музичних творів, не охоплюється поняттям комерційного використання твору, яке передбачає публічне виконання,публічне сповіщення, кабельну ретрансляцію, публічну демонстрацію, тощо. Також відповідачі не відносяться до суб`єктів комерційної діяльності. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Керуючись статтями 367,368, 372, 375, 382, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_7 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови. Головуючий Судді: