Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.006414

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006414 пров. № А/857/3797/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року (рішення ухвалене у м. Львів судом у складі головуючого судді Кравців О.Р., в порядку загального позовного провадження, повний текст рішення суду складено 27.02.2020 року) у справі №1.380.2019.006414 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення середнього заробітку у зв`язку з невиплатою усіх належних сум при звільненні з роботи, суд, - В С Т А Н О В И В : І. ОПИСОВА ЧАСТИНА До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 23.01.2019 до 20.10.2019 у зв`язку з невиплатою належних сум заробітної плати при звільненні з роботи в сумі 68953,20 грн., без урахування податків, зборів та інших платежів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, він працював в Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 25.05.1993 по 22.01.2019 року. 22.01.2019 його звільнено з роботи з посади завідувача сектору фінансування бухгалтерського обліку та звітності. При звільненні позивачу підлягали до виплати грошова компенсація за невикористану основну та додаткову щорічні відпустки; вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Оскільки остаточна виплата належної при звільненні суми здійснена лише 30.10.2019, позивач вважає, що в період з 23.01.2019 по 20.10.2019 існувала затримка у розрахунку, у зв`язку із звільненням з роботи. Тому позивач має право на відшкодування середнього заробітку за увесь період затримки відповідних виплат, що за його підрахунками становить 68953,20 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 23.01.2019 до 20.10.2019 у зв`язку з невиплатою належних сум заробітної плати при звільненні з роботи в сумі 68953,20 грн., з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039) судові витрати у виді судового збору 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права. На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 року у справі №813/2837/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, зобов`язання вчинити дії, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДФС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 року залишено без змін. Вказану постанову Головним управлінням ДФС у Львівській області отримано 11.10.2019 року, повний розрахунок проведено 21.10.2019 року, а тому вважає, що ГУ ДФС у Львівській області було здійснено розрахунок з ОСОБА_1 без затримки та відповідно до чинного законодавства. Окрім того, відповідач подав клопотання про заміну неналежного відповідача Головне управління ДПС у Львівській області на належного - Головне управління ДФС у Львівській області, вказуючи на обставини що проходження позивачем служби саме в Дрогобицькій об`єднаній державній податковій інспекції яка підвідомча Головному управлінню ДФС у Львівській області. При цьому, відповідач вказує, що вказаний суб`єкт владних повноважень за даними Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій діяльності не припинив, а відтак саме вказаний суб`єкт є належним відповідачем у даній справі. Також вказує, що позивач не проходив служби у Головному управління ДПС у Львівській області, а відтак названий відповідач не повинен нести відповідальність за протиправні дії іншого суб`єкта владних повноважень (Головного управління ДФС у Львівській області), діяльність якого на час розгляду справи не є припиненою. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Просив врахувати при прийнятті рішення постанову ВП Верховного Суду від 26.02.2020року по справі №821/1083/17. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача, просив розгляд справи не відкладати. Відповідач подав клопотання про відкладення слухання справи. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року статтю 195 КАС України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: "4. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України". На виконання вимог приведеного закону Восьмим апеляційним адміністративним судом (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) забезпечено доступ сторін та учасників справи до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції (згідно ч.4 ст. 195 КАС України) зі всіма учасниками справи, які виявили таке бажання та повідомили про нього суд в тому рахунку і поза межами суду. Окрім того, судом забезпечено можливість надіслання на адресу суду процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами як поштового так і електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції у період дії карантинних заходів забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції (в тому числі і поза межами суду) та надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги. При цьому колегією суддів враховано, що діяльність органу податкової служби на період проведення карантинних заходів припинена не була, а відтак у відповідача була процесуальна можливість прийняти участь у розгляді даної справи шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції (в тому числі і поза межами суду) та висловлення своєї позиції як в усній так і у письмовій формі, шляхом надіслання на поштову чи електронну адресу суду. Проте, відповідач не зважаючи на широкий обсяг прав, наданих йому щодо забезпечення його процесуальні можливості доступу до суду таким правом не скористався без поважних причин. З огляду на приведені обставини справи, колегія суддів вважає, що відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до свідомого затягування відповідачем (який є суб`єктом владних повноважень) розгляду справи, порушення права інших осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. Відтак, розгляд апеляційної скарги здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень представників сторін, як усних так і письмових та додаткових доказів наявних у матеріалах справи та таких, що надійшли на адресу суду від сторін та учасників засобами як засобами поштового так і електронного зв`язку. За наведених обставин, колегія суддів відмовляє представнику відповідача у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що Наказом начальника Дрогобицької ОДПІ від 01.07.2016 №48-0 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади завідувача сектору інфраструктури згідно з п. 4 ч.1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку з скорочення штатної чисельності). Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 у справі №813/2634/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Дрогобицької ОДПІ від 01.07.2016 № 48-0 «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 в Дрогобицькій ОДПІ на посаді завідувача сектору інфраструктури з 02.07.2016. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Дрогобицькій ОДПІ на посаді завідувача сектору інфраструктури підлягала до негайного виконання. Фактично рішення суду про поновлення позивача на роботі в Дрогобицькій ОДПІ виконано лише 21.06.2019, оскільки 21.06.2019 його ознайомлено з наказом «Про поновлення на роботі» №9-о від 19.02.2018, а працівниками кадрової служби здійснено запис в трудовій книжці позивача про поновлення його на роботі. У зв`язку із затримкою виконання судового рішення від 31.01.2017 у справі №813/2634/16, позивач вимушений був звернутися до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі №813/2837/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позов задоволено частково; стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 01.02.2020 до 20.06.2018 в сумі 73591,93 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у справі №857/7908/19 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі №813/2837/18 залишене без змін. Наказом Дрогобицької об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №1-о від 22.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_2 », звільнено 22.01.2019 завідувача сектору фінансування бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_1 з роботи згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, п. 1 ст. 40 КЗпП України. У вказаному наказі вказано про необхідність проведення при звільненні позивачу виплат: грошової компенсації за невикористану основну та додаткову щорічні відпустки: за період роботи з 02.07.2017 по 01.07.2018 за 30 календарних днів; за період роботи з 02.07.2018 по 22.01.2019 за 16 календарних днів; за період роботи з 25.05.2017 по 24.05.2018 за 15 календарних днів; за період роботи з 25.05.2018 по 24.05.2019 за 15 календарних днів; вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України. Разом з тим, сума 73591,93 грн. за рішенням суду від 20.06.2019 у справі №813/2837/18 виплачена позивачу на картковий рахунок лише 21.10.2019. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням від 20.06.2019 у справі №813/2837/18 підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем через затримку виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі в сумі 73591,93 грн. виникла станом на дату поновлення позивача на роботі - 21.06.2018, тобто до дати звільнення позивача з роботи - 22.01.2019. Таким чином відповідач при звільненні з роботи 22.01.2019 зобов`язаний був виплатити йому заробітну плату в розмірі 73591,93 грн., оскільки він її не виплатив ні на дату поновлення позивача на роботі 21.06.2018, ані протягом роботи позивача в період з 22.06.2018 по 22.01.2019. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до висновку, що у період з 23.01.2019 до 20.10.2019 існувала затримка у розрахунку з позивачем через його звільнення з роботи, а тому за приписами ст. 117 КЗпП України на його користь слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів встановила таке. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби утворено, як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (серед яких і Головне управління ДПС у Львівській області). Згідно з пунктом 2 названої постанови деякі територіальні органи Державної фіскальної служби реорганізовано шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2 (а зокрема реорганізований орган - Головного управління ДФС у Львівській області приєднано до новоутвореного органу - Головного управління ДПС у Львівській області. Водночас, пунктом 4 зазначеної Постанови КМ України №537 визначено, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Таким чином, Головне управління ДФС у Львівській області приєднано до новоутвореного органу - Головного управління ДПС у Львівській області, а відтак в силу приписів названого нормативного акту Головне управління ДПС у Львівській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДФС у Львівській області. Як наслідок такого правонаступництва Головне управління ДПС у Львівській області є належним відповідачем у даній справі, а тому в задоволенні клопотання відповідача про заміну сторони у справі відмовити. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Згідно частини 2 статті 372 судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Як встановлено судом та підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/2837/18 станом на день звільнення позивача існувала заборгованість за час затримки виконання рішення суду за період з 01.02.2020 до 20.06.2018 в сумі 73591,93 грн. Вказана заборгованість виникла станом на дату поновлення позивача на роботі - 21.06.2018, тобто до дати звільнення позивача з роботи - 22.01.2019. Факт проведення розрахунку підтверджується випискою АКТБ «Приватбанк» за період з 22.01.2019 року по 30.10.2019 року. Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність юридично значимих обставин, що встановлюють обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. До такого правового висновку дійшов Верховний суд України у рішенні від 29 січня 2014 у справі 6-144ц13, аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі 825/1026/13-а. Статтею 124 Конституції України установлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судовим рішенням від 20.06.2019 у справі №813/2837/18 підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем через затримку виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі в сумі 73591,93 грн. виникла станом на дату поновлення позивача на роботі - 21.06.2018. Тобто на дату звільнення позивача з роботи - 22.01.2019 існувала заборгованість через затримку виконання судового рішення. З огляду на це колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач при звільненні з роботи 22.01.2019 зобов`язаний був виплатити йому заробітну плату в розмірі 73591,93 грн., оскільки він її не виплатив ні на дату поновлення позивача на роботі 21.06.2018, ані протягом роботи позивача в період з 22.06.2018 по 22.01.2019. Оскільки існувала затримка розрахунку при звільненні, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач в силу положень статтей 116, 117 КЗпП України зобов`язаний здійснити виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Твердження скаржника про те, що постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідачем отримано 11.10.2019 року а розрахунок проведено 21.10.2019 року, а тому його здійснено без затримки, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Стаття 116 КЗпП пов`язує виплату сум, що належать звільненому працівнику від підприємства, установи, організації із днем звільнення такого працівника. А тому посилання відповідача на дату отримання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими. У Постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 316/2896/14-а Верховний Суд дійшов до висновку, що період за який слід розраховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу слід визначати з дня затримки фактичного розрахунку по день розрахунку по заробітній платі. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Враховуючи встановлені судом обставини справи апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.006414 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 07 травня 2020 року.