Постанова 4857 № 140/3484/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3484/19 пров. № А/857/2494/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року, ухвалене головуючим суддею Андрусенко О. О. у м. Луцьку, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача нараховувати та виплачувати йому надбавку до пенсії як інваліду війни 2-ої групи в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому надбавку до пенсії як інваліду війни 2-ої групи в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком, яка застосовується відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 06 січня 2004 року по дату набрання рішенням суду законної сили. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що він, як інвалід війни ІІ групи, має право на отримання встановленої йому при призначенні пенсії надбавки в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак відповідач здійснює виплату підвищення до пенсії в меншому розмірі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує обставинами, викладеними у позовній заяві. Крім того, з огляду на встановлення нормами Конституції України заборони зниження призначених пенсій, зазначає, що відповідач, здійснюючи виплату йому надбавки до пенсії в меншому розмірі, порушив його право на виплату пенсію в належному розмірі. Також вказує, що оскільки при призначенні пенсії він набув право на надбавку до пенсії як інвалід війни II групи в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком, Закон України «Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV не може застосовуватись з тих підстав, що статтею 58 Конституції України передбачено принцип незворотної дії законів в часі. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 24 грудня 1999 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії по інвалідності згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату йому надбавки до пенсії як інваліду війни ІІ групи в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з січня 2000 року. Листом від 11 листопада 2019 року №1187/М-01 відповідач повідомив позивача про те, що розмір його пенсії обчислено з дотриманням чинного законодавства. Зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №831 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 року, та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року» було визначено мінімальний розмір пенсії за віком з 01 серпня 1996 року - 16,62 грн. Враховуючи зазначене, при призначенні пенсії позивачу було встановлено підвищення як інваліду війни ІІ групи у розмірі 58,17 грн. (16,62 х 350%). В подальшому, розмір вказаного підвищення підлягав перерахунку відповідно до змін у чинному законодавстві. Крім того, відповідач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №2939-ІV від 05 жовтня 2005 року внесено зміни до статті 13 та викладено в новій редакції: інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються, зокрема, інвалідам ІІ групи - у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також у даному листі зазначено, що основний розмір пенсії 80% грошового забезпечення від 14451,94 грн. становить 11561,55 грн., з урахуванням підвищення по постанові Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 (підвищено на 25%) - 2890,39 грн. До основного розміру пенсії встановлено підвищення: відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як інваліду війни ІІ групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в сумі 625, 60 грн.; відповідно до Закону України «Про поліпшення матеріального становища інвалідів війни» від 16.03.2004 року №1603- ІV як інваліду 2 групи - цільова грошова допомога на прожиття в сумі 50 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що починаючи з 1 січня 2006 року у органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії) було встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком, II групи - 350% мінімальної пенсії за віком, III групи - 200% мінімальної пенсії за віком. Законом України «Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV, який набрав чинності 01 січня 2006 року, зазначена норма викладена в новій редакції, згідно з якою інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, з 1 січня 2006 року змінено розмір підвищення до пенсії, щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, які виплачуються інвалідам війни замість пенсії. Вказана норма неконституційною у встановленому законом порядку не визнавалася, відтак, є чинною. Отже, положення частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у вищезазначеній редакції, яка діє починаючи з 01 січня 2006 року, передбачають підвищення до пенсії інвалідам війни II групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Як зазначив суд першої інстанції та підтверджується таблицями про перерахунок пенсії, ОСОБА_1 надбавка до пенсії як інваліду війни II групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком виплачувалась до 31 грудня 2005 року. При цьому, з 06 січня 2004 року розрахунок такої надбавки обчислювався виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком - 19,91 грн, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1, відповідно, така становила 69, 69 грн (19,91 x 350%). З 01 січня 2006 року і на даний час Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області виплачується підвищення до пенсії як інваліду війни ІІ групи в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно зі статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV та збільшення розміру пенсії на 25% як інваліду війни та цільова грошова допомога на прожиття в сумі 50,00 грн., що підтверджується перерахунком пенсії від 01 травня 2018 року. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії у розмірі 40% прожиткового мінімуму як інваліду війни ІІ групи відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснена відповідачем в межах його повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Покликання скаржника на законодавчу заборону зниження призначених пенсій не може бути взяте до уваги апеляційним судом, оскільки розмір його пенсії не знизився. Крім того, вищенаведені правові норми не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» ЄСПЛ констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»). За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 140/3484/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 07.05.2020