Постанова 4873 № 910/2664/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" травня 2020 р. Справа№ 910/2664/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Козир Т.П. Коробенка Г.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК", м. Львів на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 (повний текст складено 23.12.2019) у справі №910/2664/19 (суддя Борисенко І.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК", м.Львів до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", м.Київ про відшкодування шкоди у розмірі 50 000,00 грн., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК" (далі - ТОВ "ТРОПІК", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", відповідач) про здійснення страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. та до Приватного підприємства "Транс Логістик" (далі - ПП "Транс Логістик") про стягнення майнової шкоди в сумі 466 456,90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 лютого 2016 року з вини водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки MAN TGM 18/240, д.р.н. НОМЕР_1 , власником якого є ПП "Транс Логістик", сталася дорожньо-траспортна пригода (далі - ДТП ), внаслідок якої належний позивачу на праві власності транспортний засіб Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 , зазнав технічних пошкоджень. Розмір спричиненої позивачу майнової шкоди згідно висновку експертного дослідження автотоварознавця № 95/16А від 12.07.2016, підготовленого судовим експертом ОСОБА_2 , становить 516 456,90 грн. Цивільно-правова відповідальність водія ПП "Транс Логістик", який експлуатував автомобіль марки MAN TGM 18/240, д.р.н. НОМЕР_1 , на час скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" з лімітом відповідальності 50 000,00грн. З метою повного відшкодування завданої позивачу майнової шкоди, він звернувся з даним позовом як до особи, яка завдала шкоди, так і до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність. Короткий зміст судових рішень місцевого господарського суду та мотивів їх прийняття. Ухвалою від 17.07.2019 у даній справі Господарським судом міста Києва затверджено укладену 18.06.2019 між ТОВ "ТРОПІК" та ПП "Транс Логістик" мирову угоду в погодженій сторонами редакції та закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ПП "Транс Логістик" на користь ТОВ "ТРОПІК" майнової шкоди в сумі 466 456,90 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у даній справі у задоволенні позовних вимог до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення 50 000,00 грн. відмовлено повністю. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та встановлення обставин неподання позивачем до відповідача в порядку, встановленому ст. 35 цього ж Закону, заяви на виплату страхового відшкодування протягом одного року з моменту скоєння ДТП, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп". Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ТРОПІК" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у даній справі скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з невідповідністю висновків місцевого господарського суду фактичним обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач стверджує, що порушення норм процесуального права судом першої інстанції полягає в не дослідженні належним чином наданих позивачем доказів, а саме: копії заяви від 01.03.2016 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування з поясненнями представника потерпілого-механіка ОСОБА_3 від 25.05.2016, які знаходиться у розпорядженні ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", а також в порушенні порядку їх оцінки, внаслідок чого місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач протягом року з моменту скоєння ДТП не звертався до страховика. Порушення норм матеріального права, на думку скаржника, полягає у неправильному застосуванні місцевим господарським судом положень ст.124 Конституції України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 35, 36, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що призвело до помилкового висновку, що не звернення протягом року потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є безумовною підставою для відмови у виплаті такого відшкодування. Такий висновок суду першої інстанції, стверджує позивач,суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/2664/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А.(доповідач у справі), суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 поновлено ТОВ "ТРОПІК" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/2664/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення суду першої інстанції від 03.12.2019 у даній справі, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Як убачається із матеріалів справи, 27.02.2016 на 263 км автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ на території Олешківськото району Херсонської області, ОСОБА_1 , працюючи водієм ПП "Транс-Логістик" та керуючи технічно-справним транспортним засобом - автомобілем марки MAN TGM 18/240, д.р.н. НОМЕР_1 , власником якого є ПП "Транс-Логістик", рухаючись зі сторони м. Нова Каховка у напрямку м. Олешки, грубо порушуючи п. 2.3 б), п. 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалася в момент прояву небезпеки у вигляді автомобіля з причепом, що перебував нерухомо біля правого краю проїжджої частини, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, в результаті чого здійснив наїзд на автомобіль "КАМАЗ- 53213" д.н.з. НОМЕР_4 з причепом ГКБ8350. Вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16.10.2018 у справі № 664/1798/16-к, який залишений без змін ухвалою Херсонського апеляційного суду від 05.02.2019, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України. Зазначеним вироком на підставі висновку судової автотехнічної експертизи № 3157 від 06.06.2016 встановлено, що у зв`язку зі створенням ОСОБА_1 аварійної обстановки, водій транспортного засобу Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 , що рухався позаду винуватця ДТП, своїми односторонніми діями не мав технічної можливості попередити зіткнення. В діях водія транспортного засобу Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 відсутні будь-які невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку із скоєнням дорожньо-транспортної пригоди. Транспортний засіб Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 на момент вчинення ДТП на праві власності належав ТОВ "Тропік", що підтверджується довідкою територіального сервісного центру МВС № 4641 від 23.02.2018 № 31/13-4641-163. Дані обставини також підтверджуються вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16.10.2018 у справі №664/1798/16-к, залишеним без змін ухвалою Херсонського апеляційного суду від 05.02.2019. Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 , власником якого є позивач та який був застрахований на підставі Договору добровільного страхування від 02.02.2016 №01375/02/222. На час скоєння вищезазначеної ДТП (27.02.2016) цивільно-правова відповідальність будь-яких осіб, які на законних підставах експлуатують автомобіль MAN TGM 18/240, д.р.н. НОМЕР_1 була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) АЕ № 8405750 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн., строк дії полісу з 30.04.2015 до 30.04.2016. Отже відповідач є особою на яку полісом АЕ № 8405750 покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля MAN TGM 18/240, д.р.н. НОМЕР_1 , на час скоєння ДТП. Згідно висновку експертного дослідження автотоварознавця № 95/16А від 12.07.2016, підготовленого судовим експертом ОСОБА_2 , матеріальна шкода, завдана власнику автомобіля Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 внаслідок пошкоджень під час вказаного вище ДТП, становить 516 456,90 грн. Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 3157 від 02.06.2016, проведеної у межах кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, встановлено, що у зв`язку зі створенням останнім аварійної обстановки, водій транспортного засобу Ford Cargo 1824, д.р.н. НОМЕР_3 , що рухався позаду забезпеченого транспортного засобу, своїми односторонніми діями не мав технічної можливості попередити зіткнення. Як стверджує позивач, він звернувся до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" як до страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу, що спричинив ДТП, із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 01.03.2016. На доведення даної обставини позивач надав до суду першої інстанції лист відповідача від 01.03.2019 №1900000198062, в якому останній у відповідь на запит адвоката Шиміна О.П.№2119/19 від 25.02.2019 підтверджує факт наявності у його розпорядженні вказаної заяви. Крім того, із долученого відповідачем до відзиву на позов копії пояснення потерпілого - представника ТОВ "ТРОПІК" механіка ОСОБА_3 від 25.05.2016 по справі № 160000069391 вбачається, що таке є додатком №1 до заяви про виплату страхового відшкодування та є її невід`ємною частиною. Отже, позивач вважає, що вказана заява від 01.03.2016 є достатньою правовою підставою для виплати страхового відшкодування, незважаючи на те, що вона складена на наявній у позивача формі Страхової компанії «Альфа страхування», оскільки це не порушує діюче в Україні законодавство чи права відповідача. Відповідач, не заперечуючи отримання від представника позивача механіка ОСОБА_3 від 25.05.2016 пояснення потерпілого, вказує, що таке пояснення не можна вважати заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки в ньому відсутня інформація про отримувача страхового відшкодування. А зміст заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 01.03.2016 свідчить, що вона фактично є зверненням позивача до іншого страховика - ПрАТ СК "Алфа страхування" за договором КАСКО та ОСЦПВНТЗ і подавалась відповідачу як додаток до пояснення представника позивача від 25.05.2016. Причиною виникнення спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для виплати страхового відшкодування. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Нормою ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, у відповідності до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Пунктом 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди. За змістом ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (п. 35.1. ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Водночас, враховуючи правовий режим регулювання вказаних правовідносин, наявність страхового випадку передбаченого ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не є безумовною підставою для виплати страхового відшкодування, оскільки зазначений Закон містить перелік випадків, коли шкода не відшкодовується (ст. 32) та підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, визначені у ст. 37 цього Закону. Отже, право на отримання страхового відшкодування не є абсолютним, оскільки обмежено як наявністю обставин необхідних для настання страхового випадку, так і відсутністю випадків, визначених у ст. ст. 32, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які унеможливлюють здійснення страхового відшкодування. Згідно з п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Досліджуючи зміст наявної в матеріалах справи копії заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 01.03.2016, апеляційний господарський суд вважає, що вона не може бути належним доказом підтвердження факту звернення саме до відповідача в порядку, передбаченому ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Так, у заяві не зазначено найменування страховика - відповідача, інші відомості суперечать фактичним обставинам справи, оскільки страхувальником в ній зазначено позивача, в той час як страхувальником, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) АЕ№ 8405750 , є ПП "Транс Логістик", додаткова інформація містить відомості щодо поінформованості заявника, що в разі визнання цієї події страховою та після виплати страхового відшкодування страхувальник передає право регресної вимоги ПрАТ СК "Альфа Страхування" до винуватих осіб згідно законодавства України, заява підписана не керівником юридичної особи, а менеджером без зазначення правових підстав для цього і не додано документів на підтвердження таких повноважень. Вищезазначені обставини також спростовують доводи апеляційної скарги, що пояснення потерпілого - представника ТОВ "ТРОПІК" механіка ОСОБА_3 від 25.05.2016, підтверджують факт звернення позивача до відповідача із заявою від 01.03.2016. Крім того, пояснення потерпілого - представника ТОВ "ТРОПІК" механіка ОСОБА_3 від 25.05.2016, не може бути розцінено як самостійний доказ звернення позивача до відповідача, навіть незважаючи на застереження, що містяться в ньому, зокрема, про надання згоди заявником на інформування страховою компанією про стан розгляду страхової справи, погодження такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування як повідомлення заявником недостовірних відомостей по страховому випадку, висловлення згоди на оцінку вартості відновлювального ремонту, оскільки його форма та зміст не відповідають вимогам, передбаченим ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно того, що позивач, будучи потерпілою особою, не скористався своїм правом та не подав відповідачу як страховику, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, заяву про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП. При цьому апеляційний господарський суд враховує посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що визначений Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Зазначене дає підстави потерпілій особі, в тому числі внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, самостійно обирати способи відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Отже, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Інший спосіб надає можливість потерпілому звернутись до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Вказане випливає із змісту норми п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якою передбачено, що рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Проте положення п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Оскільки позивач не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування і за відшкодуванням шкоди звернувся безпосередньо до господарського суду 04.03.2019, тобто, поза межами строку, який визначений п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача про виплату страхового відшкодування необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що твердження позивача щодо неврахування судом першої інстанції при розгляді цієї справи правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, не заслуговує на увагу, оскільки обставини у справі №465/4621/16-к не є подібними обставинам у даній справі, що переглядається апеляційним господарським судом. У постанові від 19.06.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не є обов`язковим. Однак, за встановленими обставинами у зазначеній кримінальній справі позивач звертався до МТСБУ з цивільним позовом про стягнення страхового відшкодування в порядку ст. 128 КПК України у межах передбаченого п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку. У даній господарській справі позивач з вимогою про виплату страхового відшкодування до страховика не звертався, а безпосередньо до суду звернувся з порушенням передбаченого п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Під час розгляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду визнає апеляційну скаргу ТОВ "ТРОПІК" необґрунтованою, а отже такою, що не підлягає задоволенню . Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29). З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, усі інші твердження та доводи позивача не спростовують вищевикладених висновків суду першої інстанції. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на позивача (скаржника) . Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/2664/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/2664/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2664/19 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Т.П. Козир Г.П. Коробенко