Постанова КЦС ВС № 211/3988/16-ц

Постанова Іменем України 05 травня 2020 року м. Київ справа № 211/3988/16-ц провадження № 61-36481св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради в особі управління праці соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П.,Бондар Я. М., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради в особі управління праці соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації та департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністраціїпро визнання права власності на автомобіль за набувальною давністю. Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2004 року його батько, ОСОБА_2 , як особа з І групою інвалідності, у відповідності до норм «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», був забезпечений автомобілем з ручним керуванням НОМЕР_1 , 2004 року випуску, тип комбі, реєстраційний номер НОМЕР_2 , безкоштовно. Вищезазначений порядок передбачав повернення автомобіля власнику, зокрема, управлінню соціального захисту населення, у разі смерті отримувача. При реєстрації вказаного автомобіля, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 13 липня 2004 року, було зроблено відмітку про надання йому дозволу керувати вказаним автомобілем. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_2 помер. З моменту смерті батька він відкрито одноособово користувався вищезазначеним автомобілем, їздив на ньому, ремонтував його, робив періодичні техогляди, міняв резину, про що, як він зазначав, було відомо відповідачу. Проте, останній не пред`являв ніяких претензій відносно необхідності повернення автомобіля чи неможливості користування та володіння спірним автомобілем. Зазначав, що він та його батько були зареєстровані за різними адресами проживання, проте фактично проживали разом за його місцем реєстрації. У 2016 році він звертався до управління соціального захисту населення із заявою про передачу йому вказаного автомобіля, як члену родини померлого інваліда. Проте у такій передачі спірного автомобіля йому було відмовлено. Посилався на те, що він фактично користувався автомобілем з моменту його отримання, що за часом більше 5 років. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов та визнати за ним право власності на указаний автомобіль за набувальною давністю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2017 року у складі судді Ткаченко С. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_1 право власності на автомобіль ЗАЗ 110270, 2004 року випуску, тип комбі, реєстраціний номер НОМЕР_2 , що раніше належав ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з 14 вересня 2009 року добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним автомобілем, яким раніше володів ОСОБА_2 , тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на вказаний автомобіль. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації задоволено. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради в особі управління праці та соціального захисту населення та департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання права власності на автомобіль за набувальною давністю - відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний автомобіль не належав померлому батькові позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а був державною власністю. Позивачу було відомо про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірний автомобіль за набувальною давністю, а тому його володіння спірним автомобілем не є добросовісним і правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений статті 344 ЦК України, у цьому випадку не застосовується. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив із того, що підстав для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю на спірний автомобіль не вбачається. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що він із 14 вересня 2009 року добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним автомобілем, яким раніше володів його батько ОСОБА_2 , тому вважав, що наявні правові підстави для визнання за ним права власності на вказаний автомобіль. Вважав, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із районного суду указану цивільну справу. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано суді-доповідачу. Відзив на касаційну скаргу У липні 2018 року департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації у якому просив залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами 13 липня 2004 року батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відповідності до норм «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» був забезпечений автомобілем з ручним керуванням ЗАЗ НОМЕР_4 , 2004 року випуску, тип комбі, реєстраційний номер НОМЕР_2 , безкоштовно. Вищезазначений Порядок передбачає повернення автомобіля власнику управлінню соціального захисту населення, у разі смерті отримувача. При реєстрації вказаного автомобіля, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 13 липня 2004 року, було зроблено відмітку про дозвіл керувати вказаним автомобілем позивачу ОСОБА_1 (а. с. 8). ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 помер. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам закону. Частиною першою статті 41 Конституції Українивизначено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Глава 24 ЦК України регламентує набуття права власності. Згідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи є: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в частині першій статі 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника, При цьому, добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов`язковій сукупності обставин, передбачених частини першої статті 344 ЦК України, до яких насамперед відносяться законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння). Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі. Як встановлено судом спірний автомобіль був наданий ОСОБА_2 , у відповідності до норм Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, у користування. Згідно пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» (зі змінами, станом на 26 квітня 2007 року) інвалід, законний представник недієздатного інваліда, дитини-інваліда отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Після закінчення зазначеного строку інвалід може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його структурному підрозділу соціального захисту населення чи управлінню виконавчої дирекції на умовах згідно з пунктом 14 цього Порядку. Датою забезпечення автомобілем вважається день отримання його особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини-інваліда на підставі акта приймання-передачі, виданого дилером підприємства - постачальником автомобілів для осіб з інвалідністю. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний автомобіль не належав померлому батькові позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а є державною власністю. При цьому правильно виходив із того, що позивачу було відомо про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірний автомобіль за набувальною давністю, а тому його володіння спірним автомобілем не є добросовісним і правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений статті 344 ЦК України, у цьому випадку не застосовується, а тому підстав для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю на спірний автомобіль не вбачається. Посилання касаційної скарги на те, що позивач добросовісно, відкрито і безперервно володів спірним автомобілем, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, яким була надана належна правова оцінка й не спростовують зазначених його висновків про відсутність підстав для застосування положень статті 344 ЦК України та для задоволення позову. Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого судового рішення та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення. При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ф. Хопта Є. В. Синельников В. В. Шипович