Постанова 4857 № 813/4333/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/4333/16 пров. № А/857/2057/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В., суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 813/4333/16 (головуючий суддя Клименко О.М., час ухвалення 12:40 год., м. Львів, повний текст рішення складений 11 листопада 2019 року) за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,Мобіжук" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю ( ТзОВ) ,,Мобіжук" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 07.16.2016 року №0001121401 форми ,,Р". Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, позовні вимоги задоволенні повністю. Постановою від 23 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. За наслідками нового розгляду справи Львівський окружний адміністративний суд 31 жовтня 2019 року ухвалив рішення, яким адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0001121401 від 07.16.2016 року. Також суд стягнув з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю ,,Мобіжук" 113234,10 грн. 82 коп. сплаченого судового збору. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи контролюючого органу щодо неможливості здійснення господарських операцій товариства позивача з контрагентами-покупцями із-за відсутності в останніх трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень, іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутності ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності. Таким чином, на думку відповідача контрагенти позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. До перевірки підприємством ТзОВ „Мобіжук" не надало замовлення на продаж товару, ще передбачено п. 1.3 договорів, не надало товарно-транспортні накладні, доручення на отримання продукції. У наданих до перевірки видаткових накладних відсутні прізвища та ініціали осіб, що отримували продукцію, що унеможливлює встановлення посадових осіб підприємств-покупців. З аналізу наданих ТзОВ „Мобіжук" до перевірки документів та наявної в інформаційних базах інформації, податкової інформації встановлено: реалізацію товарів та послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів та послуг наявним трудовим ресурсом; відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень, угоди зберігання ТМЦ, відомості про місцезнаходження складів, їх площі, власника складських приміщень/орендодавця; відсутність інформації про транспортування (наявність власних або орендованих транспортних засобів, посередників у транспортуванні); відсутність інформації про власні або орендовані фонди, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; відсутність інформації про залучення сторонніх організацій для оренди складських приміщень, транспортування товарів За таких обставин, Головне управлінням ДФС у Львівській області дійшло обґрунтованого висновку про нереальність здійснення господарської операції за перевірений період між товариством позивача та його контрагентами. З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. ТзОВ ,, Мобіжук " подало відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що за наслідками проведеної посадовими особами контролюючого органу планової виїзної документальної перевірки ТзОВ ,,Мобіжук" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2016 року, оформленої актом від 06 грудня 2016 року №2209/13-03-14-01/37741113, Залізнична ОДПІ ГУ ДФС у Львівській 07 грудня 2016 року прийняла податкове повідомлення- рішення за №0001121401, яким товариству позивача збільшене грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 7548999,00 грн., в тому числі 5032666,00 грн. за основним платежем та 2516333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Висновки контролюючого органу базуються на тому, що ТзОВ ,,Мобіжук" допустило порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у період, який підлягав перевірці, на загальну суму 5032666,00 грн., у тому числі за травень 2016 року на суму 1808220,00 грн., за червень 2016 року на суму 3224446,00 грн. Зафіксовані в акті перевірки порушення мотивовані заниженням позивачем зобов`язань з ПДВ у травні та червні 2016 року, внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з придбання товарів (мобільні телефони, ноутбуки, планшети, аксесуари до них та продукцію операторів мобільного зв`язку), які в подальшому використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, оскільки перевіркою документально не підтверджені факти реальності здійснення господарських відносин позивача із ТзОВ ,,Промостар Україна", ТзОВ ,,Вальтерія", ТзОВ ,,Хіт Лайн", ТзОВ ,,Сілезія", ТзОВ ,,Делівері Групп" щодо реалізації таких товарів і останні відсутні на залишку у ТзОВ ,, Мобіжук ". Не погодившись з висновками та рішеннями контролюючого органу, ТзОВ ,,Мобіжук" звернулось до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а відтак є реальними та підлягали включенню до бухгалтерської та податкової звітності. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними. Так, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що 14.1.178. податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (підпункт 14.1.178); податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (підпункт 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181). Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2). Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6). Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності. Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки, акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення. У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит та формування витрат не можна вважати законним. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що у даній справі дослідженню підлягає чи була узгодженість дій між платником та його контрагентами, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду для самого платника та можливість контрагентів ухилитись від виконання своїх податкових зобов`язань. Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що ТзОВ ,,Мобіжук" уклав договори поставки з ТзОВ ,,Астеліт" від 01.07.2012 року та з ПАТ ,,Київстар" за №69 від 01.02.2015 року, відповідно до умов яких позивач придбавав стартові пакети, стретч-картки та обладнання для доступу у мережу Інтернет. Крім того згідно договорів та видаткових накладних товариство позивача придбало у іноземного підприємства ,,Логін" та ,,І-АР-СІ", ТзОВ ,,Кенексі", ТзОВ ,,Самсунг Електронікс", ТзОВ ,,ASBIS-Україна", ТзОВ ,,Ель-Сістем", ТзОВ ,,Елко-Україна", ТзОВ ,,ДФ Плюс", іноземного підприємства ,,Матрікс-Про", ТзОВ ,,Єврокоммерз Юкрейн", ТзОВ ,,Навігатор Корпорейшн", ПП ,,Софія і К", ТзОВ ,,СВП Плюс", ТзОВ ,,МТІ", ТзОВ ,,Група Юг Львів" та інших продавців - мобільні телефони, смартфони та аксесуари. Придбаний товар товариство позивача в подальшому реалізувало покупцям - ТзОВ ,,Промостар Україна", ТзОВ ,,Вальтерія", ТзОВ ,,Хіт Лайн", ТзОВ ,,Сілезія", ТзОВ ,,Делівері Групп" на підставі укладених договорів купівлі-продажу від 20 квітня 2016 року №20.04/16, від 31 травня 2016 року №31.05/16, від 20 травня 2016 року №20.05/16-01, від 25 травня 2016 року №25.05/16. Згідно умов зазначених договорів ТзОВ ,,Мобіжук" зобов`язалось поставити покупцям товар, а саме мобільні телефони, ноутбуки, планшети, аксесуари до них та продукцію операторів мобільного зв`язку на умовах безготівкової оплати та базису поставки самовивіз зі складу продавця. На підтвердження реальності операцій за цими договорами позивач надав видаткові накладні, податкові накладні, на підтвердження оплати проданого товару позивач долучив банківські виписки, транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними. Суми ПДВ по взаємовідносинах з контрагентами товариство позивача відобразило у податковій звітності, про що свідчать копії додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ. На час здійснення господарських операцій товариство позивача та його контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ. На виконання вимог Верховного Суду суд першої інстанції дослідив умови передачі товарно-матеріальних цінностей позивачем контрагентам та встановив, що пунктом 1.5. Договорів та додатковими угодами до договорів визначено, що базис поставки само вивіз зі складу Продавця: м. Львів, вул. Кульпарківська,59, а у випадку наявності товару на складі у м. Києві, за окремим повідомленням постачальника, відвантаження товару проводиться за адресою: м. Київ, вул. Гродненська, 32-А. Базис поставки може здійснюватись за погодженням сторін для кожної окремої поставки за згодою обох сторін. Згідно матеріалів справи ТзОВ ,,Мобіжук" має в оренді офісні та складські приміщення у м. Львові та м. Києві, що підтверджується договорами оренди та актами приймання передачі, в тому числі у м. Львів, вул. Кульпарківська,

59. Пропуск автотранспорту з номерними знаками, що вказані у товарно-транспортних накладних на територію офісних приміщень за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, б.59, 61, 63 підтверджено і листом охоронної фірми №147 від 05.08.2019 року (т.6 а.с.12) Також, транспортування товару підтверджено товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи. Суд першої інстанції також дослідив товарно-транспортні накладні та встановив, що у них зазначені відомості щодо автомобільного перевізника, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, вказаний пункт навантаження: м. Львів, вул. Кульпарківська, б.59, та пункт розвантаження, а також наявні відомості про вантаж, зокрема, одиницю виміру, масу нетто, ціну без ПДВ за одиницю, а також загальну суму з ПДВ. Такі товарно-транспортні накладні належним чином підписані та скріплені печатками вантажовідправника та вантажоодержувача. Також суд встановив, що усі документи від імені ТзОВ ,,Промостар Україна", ТзОВ ,,Вальтерія", ТзОВ ,,Хіт Лайн", ТзОВ ,,Сілезія", ТзОВ ,,Делівері Групп" підписані директорами вказаних підприємств, а саме: Хміль Я.О., Крюковим М.О., Солохою А.В., Набойченком Д.Ю., Будником О.С.. Відповідно до долучених до матеріалів справи Виписок з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань саме вказані особи на момент здійснення реалізації позивачем товарів були директорами цих товариств. Господарські операції товариства позивача з контрагентами викликали зміни в структурі активів ТзОВ ,,Мобіжук" та спричинили реальні зміни його майнового стану внаслідок їх відображенням в складі доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 2016 рік, що підтверджується податковими деклараціями з податку на прибуток за 2016 рік. Суми ПДВ також відображені у податковій звітності ТзОВ ,,Мобіжук", про що свідчать копії додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ за серпень, липень, червень, травень, квітень 2016 року. Розрахунки із підприємствами покупцями відображено у бухгалтерського обліку ТзОВ ,,Мобіжук", що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361, актами звірок взаєморозрахунків з ТзОВ ,,Промостар Україна", ТзОВ ,,Вальтерія", ТзОВ ,,Хіт Лайн", ТзОВ ,,Сілезія", ТзОВ ,,Делівері Групп", які долучені до матеріалів справи. Підсумовуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи представника контролюючого органу щодо безтоварності господарських операцій товариства позивача з його контрагентами, оскільки такі висновки відповідача базуються в основному на дослідженні інформації баз даних ДФС. При цьому колегія суддів зазначає, що інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Таким чином, бази даних ДФС не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування. Також суд апеляційної інстанції вважає, що обґрунтованість оскарженого податкового повідомлення-рішення обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а контрагентами є неприпустимим, оскільки негативні наслідки настають лише до особи, яка допустила порушення податкового законодавства, а не до його контрагентів. За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій з поставки товарів, а тому оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 813/4333/16 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 06.05.2020.