Постанова 4854 № 420/6462/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6462/19 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кравця О.О. судді -Домусчі С. Д. судді -Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року по справі № 420/6462/19, прийнятого у порядку письмового провадження у складі судді Бойко О.Я. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання зняти арешт з рахунку на який надходить заробітна плата,- ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ : 01 листопада 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просив визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Подільського ВДВС Дорогова О.Б. про накладення арешту від 14.03.2019 ВП №57443719 та від 21.06.2019 ВП №57443719, визнати протиправною бездіяльність начальника Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо не зняття арешту з рахунку № НОМЕР_2( НОМЕР_2 ),зняти арешт з рахунку № НОМЕР_2( НОМЕР_2 ) /Приватбанк/, на який надходить заробітна плата позивача ОСОБА_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року адміністративний позов був задоволений . II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив його скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що позивач не надав жодного належного доказу, якій би зазначав спеціальний режим рахунку або рахунків, на які накладено арешт банківськими установами, при повідомленні рахунків органи доходів і зборів не повідомляють статус цього рахунку, а отже виконавець не володіє інформацією щодо статусу рахунку при винесенні постанови про арешт коштів боржника,також апелянт вважає що судом не залучено до справи у якості третьої особи АТ КБ «Приватбанк». В якому накладено арешт на рахунок, що є порушенням ст.49-50 КАС України. 10.03.2020 року до апеляційного суду надійшов відзив позивача в якому він зазначає, що соціального рахунку № НОМЕР_3 , який відкритий для зарахування заробітної плати Позивача немає (в матеріалах справи присутня довідка за реквізитами). Стверджувати, що на момент арешту його не було, немає сенсу, бо угода з банком від 18.06.2013 року (надаю суду довідку). Тоді слід вважати, що не ДФС в своїй заяві, як стягувач, не органи доходів і зборів цього рахунку не надають, бо він є соціальним, тоді виходить, що державний виконавець самоправно арештував соціальний рахунок, на який надходить заробітна плата Позивача, що заборонено законом України, тим самим грубо порушив мої права, позбавив мене головного - засобів існування. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.04.2020 року о 13:30 год. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, сторони до судового засідання не з`явились, враховуючи вимоги постанов КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 та від 22.04.2020 року № 291 , якими введено карантин на усій території України з 12 березня до 11 травня 2020 р., відповідно до ст.311 КАС України апеляційний суд продовжує розгляд справи у письмовому провадженні Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 01.08.2017 р. ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Через нестабільне фінансове становище внески позивач платила частково, з`явився борг в розмірі 8699,74 грн. Наказом №116-к від 18.04.2019 р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу ТОВ "Тімдресс Дебетекс" на виконання функціональних обов`язків технолога. 03.05.2019 р. ОСОБА_1 на банківську картку надійшла заробітна плата в сумі 1900,83 грн., що підтверджується випискою про надходження по картці НОМЕР_4 (р/р НОМЕР_3 ), але отримати вона їх не змогла. ОСОБА_1 звернулася до банку 03.05.2019 р. та дізналася, що всі її рахунки арештовані Державною виконавчою службою. 22.05.2019 р. ОСОБА_1 сплатила 3000,00 грн. про що повідомила державного виконавця ОСОБА_2 про часткову оплату, а також про відсутність можливості в подальшому сплачувати борг готівкою, в той час як надходження по заробітній платі заблоковано. 20.06.2019 р. згідно з випискою по картці № НОМЕР_2 сума вже сягала 16774,01 грн., про що було повідомлено державного виконавця ОСОБА_2 з наданням даної виписки, але дій зі сторони державного виконавця ні щодо перерахування коштів ПФУ, ні зняття арешту з рахунку знову ніяких не було. Постановою державного виконавця Подільського ВДВС Дорогова О.Б. про арешт коштів боржника від 21.06.2019 по ВП №57443719 сума звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів становила 11 415,09 грн.(а/с 84). Листом від 29.07.2019 року АТКБ "ПриватБанк" повідомив Котовський ВДВС МРЮ в Одеській області про накладення арешту у сумі 11 415,09 грн.,на рахунку НОМЕР_2 (а/с 85). 02.07.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача із листом, в якому просила надіслати її документи на підставі яких арештовано її рахунки, але відповідь не отримала. 18.07.2019 р. ОСОБА_1 в письмовій формі звернулася до відповідача. 24.07.2019 р. відповідач надав ОСОБА_1 копію постанови про арешт коштів боржника від 21.06.2019 р. по ВП №57443719 на суму 11 415,09 грн., де зазначена вимога від 03.03.2018 р. на суму 4224 грн., яка відкликана ще 12.12.2018 р. в зв`язку погашенням боргу, що підтверджується повідомленням про сплату боргу (а.с.22). ОСОБА_1 звернулася до АККБ «ПриватБанк» , який надав письмову відповідь в якій зазначено, що по першій постанові від 14.03.2019 р. ВП №57443719, де сума стягнення складала 2971,90 грн. позивач сплатила 22.05.2019 р. 3000,00 грн.; по другій постанові від 21.06.2019 р. ВП №57443719 сума стягнення складала 11415,09 грн. У зв`язку з накладенням арешту на кошти боржника, позивачу фактично здійснено заборону видаткових операцій за рахунком № НОМЕР_2( НОМЕР_2 ), з якого має перераховуватись заробітна плата. За довідкою АТКБ "ПриватБанк" за період з 01.05.2019 р. по 07.10.2019 р. на картку позивача № НОМЕР_2 (НОМЕР_2) надходила зарплата, та стан рахунку обмежений (а.с.30). Станом на 20.06.2019 р. на рахунку арештованого рахунку із заробітною платою була сума 16 774,01 грн., що підтверджується випискою по картці НОМЕР_2 (а/с17-18). Станом на 30.10.2019 р. у ОСОБА_1 на картці № НОМЕР_2 ( НОМЕР_2 ) сума залишків у валютному еквіваленті становила 52 565,89 грн., що підтверджується довідкою банку (а.с.31-32). V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ОЦІНКА ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ: Згідно зі статтею 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно з вимогами ч.2 ст.17 КАС України ,особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову. Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ). Згідно ст. 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Відповідно до частин першої-четвертої статті 48 Закону №1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Згідно ст.52 Закону № 1404-VIII виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно з ч. 1-3 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Відповідно до ч. 1-3 ст. 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону № 1404-VIII підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. За змістом частини першої статті 5 Закону України від 02.06.2016 №1403-VІІІ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74). Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). Згідно вимогами ч.3 ст.7 КАС України та ст.3 Закону України, від 23.06.2005, № 2709-IV "Про міжнародне приватне право", якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору, а у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Згідно з приписами частини першої статті 2, статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 №95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата; заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством; заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Враховуючи , що судом 1-ої інстанції було встановлено, що станом на 20.06.2019 р. на рахунку арештованого рахунку (кратка № НОМЕР_2) позивача із заробітною платою була сума 16 774,01 грн., а згідно постанови від 21.06.2019 по ВП №57443719 сума звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів становила 11415,09 грн., апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову , так як виконавець лише наклав арешт на грошові кошти позивача та не вжив жодних дій щодо списання спірної суми з рахунку позивача та в подальшому зняття арешту, накладення арешту на майно (кошти) боржника, що є надходженням від заробітної плати, не може бути виправданим та обґрунтованим, так як унеможливлює розпорядження ним коштами не лише в розмірі 20%, а у повному розмірі, що порушує обмеження розміру стягнення, зазначеного у постанові від 21.06.2019 р., по ВП №57443719 також порушує право позивача розпоряджатися рештою надходжень на рахунок, що перевищує 20% заробітної плати. Процедура, встановлена ст.52 Закону № 1404-VIII, має застосовуватись виконавцем із врахуванням вимог , встановлених ст. 68-70 Закону № 1404-VIII, якщо звернення стягнення відбувається за рахунок з коштів банківського рахунку, відкритим для надходження заробітної плати. Невиконання АТКБ "ПриватБанк" зобов`язання про повідомлення виконавця про цільове призначення рахунку та повернення постанови виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках не може бути свідченням правомірності дій виконавця щодо арешту коштів на рахунку позивача із заробітною платою, так як ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Крім того, прийняте судом 1-ої інстанції судове рішення у цій справі, на переконання апеляційного суду , не може вплинути на права, обов`язки та інтереси АТКБ "ПриватБанк", тому відсутні правові підстави для його залучення в порядку ст.49 КАС України до участі у справі , у якості третьої особи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. (2) Висновки апеляційного суду: Апеляційний суд вважає , що судове рішення суду 1-ої інстанції є законним та обґрунтованим , судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею , який зазначений у судовому рішенні Апеляційний суд доходить до висновку відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції та про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду 1-ої інстанції та також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.8,19,43,55 Конституції України, ст.6,13 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 №95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292,311, 308,311,п.1 ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області - залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів Повне рішення складене та підписане 06.05.2020 року Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.