Постанова Одеський апеляційний суд № 495/10264/18

Номер провадження: 22-ц/813/2689/20 Номер справи місцевого суду: 495/10264/18 Головуючий у першій інстанції Заверюха В. О. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 липня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Заверюха В.О., - встановив: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Федоренко О.І. про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, в якому просила визнати застереження зазначене у п.5.3. та п.5.4. ст.5 договору іпотеки від 12.03.2008 року, укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» (відділення №16 філії ВАТ КБ «Надра» Одеське РУ) на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, де вказано, що: «звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін на передачу іпотекодердателю права власності на предмет іпотеки за рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.38 ЗУ України «Про іпотеку» та «іпотекодержатель має право на свій розсуд вибирати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п.5.3. цього договору» - недійсним. В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 12.03.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» було укладено іпотечний договір №ОД16032008840-К22. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку», однак відповідно до чинного законодавства застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинно відповідати загальним положенням про договір та тільки при дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень». Позивачка вважає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, не відповідає загальним положенням про договір, також спірний договір не містить всіх обов`язкових умов, договір іпотеки щодо «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір іпотеки без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з викладеним, позивачка вважає дії банку неправомірними, оскільки на момент підписання договору іпотеки згода на укладення самого договору іпотеки надавалася, а от додаткова згода на включення вказаного виду застереження до договору іпотеки взагалі не надавалася, відсутність якої і спричиняє недійсність застереження. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 липня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 подала апеляційну скарги, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не відповідає вимогам закону. Відзиву до суду надано не було. Сторони про розгляд справи на 29 квітня 2020 року були сповіщені. Від ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за відсутністю апелянта та її представника (а.с. 135-136). Справа перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції з вересня 2019 року. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 12.03.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» (відділення №16 філії ВАТ КБ «Надра» Одське РУ) було укладено іпотечний договір №ОД16032008840-К22 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №ОД16032008840-К22 від 12.03.2008 року. Договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Федоренко О.І. На підставі договору іпотеки, ОСОБА_2 передала ВАТ КБ «Надра» в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 83,9 кв.м., житловою площею - 17,2 кв.м. Відповідно до пункту 5.3 ст.5 договору іпотеки №ОД16032008840-К22 від 12.03.2008 року, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом - домовленості сторін на передачу іпотекодердателю права власності на предмет іпотеки за рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 38 ЗУ України «Про іпотеку». Відповідно до п.5.4 ст.5 договору іпотеки №ОД16032008840-К22 від 12.03.2008 року, «іпотекодержатель має право на свій розсуд вибирати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п.5.3. цього договору». При засвідчені приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області договору іпотеки №ОД16032008840-К22 від 12.03.2008 року особи, які підписали договір встановлені, встановлена їх дієздатність, договір підписаний особисто, добровільно, не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, насильства (морального або фізичного). Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до положень ст.ст. 202, 203, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. За змістом ст.ст. 6, 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно ст.ст. 628, 638 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень ст.ст. 1, 18, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладення спірного договору), іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Судом вірно встановлено, що розділ іпотечного договору «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку»» ст.5 п.5.3, 5.4 в повній мірі відповідає загальним положенням про договір, адже у разі, якщо застереження про задоволення вимог іпотекодержателя міститься в іпотечному договорі, а не оформлене окремим договором, аналіз відповідності застереження загальним положенням про договір має здійснюватися з урахуванням всіх інших умов та реквізитів договору іпотеки, і при здійсненні відповідного аналізу судом не встановлено фактичних обставин, що могли би свідчити про недійсність застереження у зв`язку з його невідповідністю загальним положенням про договір, що передбачені нормами ЦК України. Зі змісту ст.ст.33, 36 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може укладатись як окремий документ, а також може міститися у змісті іпотечного договору у вигляді застереження. Підписанням договору іпотеки сторони погодили договір про задоволення вимог іпотекодержателя у формі застереження в іпотечному договорі і предметом цієї домовленості є погоджені сторонами способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Жодних посилань на те, що визначені способи звернення стягнення в позасудовому порядку є передумовою для укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя умови договору іпотеки не містять. Судом вірно встановлено, що законодавством, як і умовами договору іпотеки, не передбачено необхідності окремого надання нотаріально посвідченої згоди на договір про задоволення вимог іпотекодержателя у формі застереження в іпотечному договорі, при цьому сам договір іпотеки є нотаріально посвідченим та підписаним його сторонами, а п.5.3. та п.5.4. є однією з умов договору іпотеки, підписуючи який позивач погоджується зі всіма його умовами, у тому числі і умовами, передбаченими п.5.3. та п.5.4. ст.5 договору іпотеки. Посиланням позивача на відсутність особистого підпису іпотекодавця безпосередньо під застереженням у п.5.3. та п.5.4. договору іпотеки надана вірна оцінка судом, оскільки підписуючи договір в цілому позивач погодилась в тому числі і з умовами п.5.3. та п.5.4. договору іпотеки. На підставі з`ясованих обставин справи, наданих доказів, суд у відповідності до норм чинного законодавства, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не відповідає вимогам закону,колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, однак доказів про те, що при укладені договору були порушені вимоги закони позивачем до суду надано не було, договір підписаний іпотекодавцем добровільно - не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, морального або фізичного насильства. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 липня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 05 травня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Т.В. Цюра