Постанова 4803 № 201/4364/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1860/20 Справа № 201/4364/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря Лященко С.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Аста, третя особа: приватний нотаріус ДМНО Лещенко Ольга Володимирівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності та поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: 12 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ Аста, третя особа: приватний нотаріус ДМНО Лещенко Ольга Володимирівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності та поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за договором купівлі-продажу від 10.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Русловою Н.Б. за реєстром №7209 він придбав у приватну власність ј квартири АДРЕСА_1 . 08.02.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ «Хоум Кредит Банк» був укладений кредитний договір №10.840.08.40, за яким позивач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в сумі 110 700 доларів США для придбання 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу від 08.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кошляк Н.Є. за реєстром №965, ОСОБА_1 придбав у особисту приватну власність 3/4 частини кв. АДРЕСА_1 . 12.03.2008 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено запис номер 19287067 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на кв. АДРЕСА_1 загальною площею 70,9 кв.м, житловою площею 36,6 кв.м. Таким чином, позивач набув право власності на квартиру в цілому. В подальшому на дану квартиру, як на предмет іпотеки, якою забезпечувалось кредитне зобов`язання позивача, та у зв`язку з невиконанням останнім належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором №10.840.08.40, за яким було відступлено право вимоги, було звернуто стягнення ПАТ «Платинум Банк» за відступленням права вимоги, згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2013 року. Проте рішення суду не було виконане, а виконавчі листи по цій справі були повернуті на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» 10.02.2016 року у зв`язку з набранням 07.06.2014 року чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VII. Позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII встановлена заборона звернення стягнення на належну йому на праві власності кв. АДРЕСА_1 загальною площею 70,9 кв.м. як таку, що є його єдиним житловим нерухомим майном, та має загальну площу 70,9 метрів (том 1 а.с.3-17). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аста» (третя особа: приватний нотаріус ДМНО Лещенко Ольга Володимирівна) про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності та поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно -відмовлено. Заходи забезпечення позовних вимог, які були вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 17.04.2019р. по справі № 201/4364/19 провадження №2/201/2208/2019 шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно реєстраційних записів відносно двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 скасовані (том 1 а.с.247-250). В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том 2 а.с.2-9). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом 1 інстанції встановлено, що 10.07.2007 року між продавцем ОСОБА_2 , яка діяла за себе та як законний представник ОСОБА_3 , та покупцями ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_1 придбав ј частку, а ОСОБА_4 ѕ частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , серія ВЕР номер 769515, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Сусловою Н.Б., з реєстрацією права власності електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.07.2007 року (том 1 а.с.22-23). 08.02.2008 року між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_4 ѕ частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , серія ВКЕ №747259, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кошляк Н.Е., з реєстрацією права власності в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12.03.2008 року (том 1 а.с. 24-25). 08.02.2008 року між ЗАТ «Хоум Кредит Банк», правонаступником усіх прав і обов`язків ЗАТ «Агробанк», та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №10.840.08.40., згідно з яким ОСОБА_1 отримав цільовий кредит на придбання нерухомого майна в розмірі 110 700 доларів США строком до 07.02.2038 року (том 1 а.с. 26-28), та іпотечний договір №10.840.08.40.1, серія та номер: р.№973, виданий 08.02.2008 року, видавник: приватний нотаріус ДМНО Кошляк Н.Е., за яким ОСОБА_1 на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з вказаного вище кредитного договору, передав ЗАТ «Хоум Кредит Банк» квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 29-31). 28.03.2011 року між ПАТ «Хоум Кредит Банк» та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір відступлення права вимоги № 20110328-Г, відповідно до умов якого ПАТ «Хоум Кредит Банк» відступив ПАТ «Платинум Банк» всі свої права вимоги за кредитними договорами згідно переліку, наведеному у додатку № 1 до договору. Також 28.03.2011 року між ПАТ «Хоум Кредит Банк» та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, вказаними у Додатку № 1 до вказаного договору, зокрема, права вимоги за іпотечним договором № 10.840.08.40.1 від 08.02.2008 року. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 не повертав кредит у строки, зазначені в кредитному договорі та додатковій угоді № 1, а також не сплачував відсотки за користування кредитом, у зв`язку з чим ПАТ «Платинум Банк» звернувся до суду. 20.03.2012 року ОСОБА_1 під підпис особисто було отримано листа ПАТ «Платинум Банк» від 13.03.2012 року вих.№60-15/5829 з вимогою протягом 30 днів з дня отримання даної вимоги погасити загальну суму заборгованості за кредитним договором у сумі 153 582,32 дол.США, а також штрафні санкції (том 1 а.с.142). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2013 року у справі №412/15902/2012 (під головуванням судді Демидової С.О.) було задоволено позовну заяву ПАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , та стягнуто з останнього в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Платинум Банк» за договором №10.840.08.40 від 08.02.2008 року в сумі 2 223 176 грн. 39 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , шляхом реалізації з публічних торгів (том 1 а.с.32-35). 17.09.2013 року було відкрито виконавче провадження ВП №39816946 по виконанню рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.04.2018 року у справі №412/15902/2012 за заявою ТОВ «Аста» було замінено сторону виконавчого провадження стягувача по цивільній справі №412/15902/2012 за позовом ПАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_5 (том 1 а.с.43-44). Станом на 10.04.2019 року дане виконавче провадження перебуває в стадії завершення (том 1 а.с. 37-39). 26.12.2017 року між ПАТ «Платинум Банк» та переможцем електронних торгів ТОВ «Аста» було укладено Договір № 15-к про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким відступлені права вимоги за Кредитним договором №10.840.08.40 від 08.02.2008 року, укладеного між ЗАТ «Хоум Кредит Банк» та ОСОБА_1 , права вимоги за договором поруки №10.840.08.40.1 від 08.02.2008 року, укладеного між ЗАТ «Хоум Кредит Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ; а також Договір №15-і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги банком ТОВ «Аста» прав вимоги згідно Іпотечного договору №10.840.08.40.1 від 08.02.2008 року, укладеного між ЗАТ «Хоум Кредит Банк» та ОСОБА_1 Згідно Додатку №1 до Договору №15-к про відступлення (купівлю-продажу) прав вимоги від 26.12.2017 року позивач ТОВ «Аста» набув право вимоги до відповідача на загальну балансову суму заборгованості на день підписання договору 247 418,10 доларів США, що складається з суми заборгованості за кредитом - 107 907 доларів США, та суми заборгованості за нарахованими процентами, за відсотками 139 510,80 доларів США. Таким чином, ТОВ «Аста» набуло прав кредитора (стягувача) до ОСОБА_7 на підставі кредитного договору, договору поруки та іпотечного договору від 08.02.2008 року. Листом вих.№10/10736-Л від 26.12.2017 року ПАТ «Платинум Банк» було повідомлено ОСОБА_1 про відступлення банком прав вимоги за кредитним, іпотечним та договором поруки новому кредитору ТОВ «Аста», з повідомленням реквізитів ТОВ «Аста» для здійснення усіх платежів за кредитним договором №10.840.08.40 від 08.02.2008 року (том 1 а.с.40). 30.07.2018 року приватним нотаріусом ДМНО Лещенко О.В. було проведено державну реєстрацію права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ТОВ «Аста». Також судом 1 інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно був власником також домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , яке він набув на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2007р. внаслідок визнання дійсним договору купівлі-продажу (том 1 а.с. 218-219). Згідно Акту про знесення домоволодіння по АДРЕСА_4 від 27.08.2008 року фахівцем КП «ДМБТІ» ДОР Єременко Ю ОСОБА_8 . згідно замовлення №1/3865 було проведено обстеження домоволодіння, та на момент виходу встановлено, що житловий будинок літ. А-1 із прибудовою літ а-1 знесені (том 1 а.с. 136). Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на домоволодіння по АДРЕСА_4 було зареєстроване 22.01.2018 року, а 16.05.2018 року було проведено реєстрацію знищення об`єкта нерухомого майна (тмо 1 а.с.137-139). Також судом 1 інстанції було досліджено реєстраційну справу, з якої вбачається, що приватному нотаріусу ДМНО Лещенко О.В. для державної реєстрації права власності на підставі Іпотечного договору №10.840.08.40.1, серія та номер: р.№973, виданий 08.02.2008р., видавник: приватний нотаріус ДМНО Кошляк Н.Е., за яким ОСОБА_1 на забезпечення вимог Іпотекодержателя, що випливають з вказаного вище кредитного договору, передав ЗАТ «Хоум Кредит Банк» квартиру по АДРЕСА_2 , були подані всі документи, необхідні для вчинення реєстраційних дій. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не доведеними та не обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, згідно ч.1,3 ст. 626, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до п.3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно п.1. ч. 1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. У відповідності до положень ст.527 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Відповідно до статті 1 цього Закону України «Про іпотеку» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предмет іпотеки, згідно із статтею 5 Законом України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Стаття 33 цього Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Проаналізувавши зміст умов укладених позивачем кредитного та іпотечного договорів, колегія суддів приходить до висновку, що договори містять істотні умови кредитування (суму кредиту, порядок видачі, строк та порядок погашення, розмір, порядок нарахування та сплати відсотків, відповідальність за прострочення строків повернення кредиту та сплати відсотків тощо), в тому числі забезпечення основного кредитного зобов`язання ОСОБА_1 іпотекою за рахунок нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 . Підписуючи іпотечний договір, позивач, як іпотекодавець, за власним волевиявленням надав згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. У разі незгоди позивача з умовами іпотечного договору позивач мав можливість звернутися до банку та до відповідача, як правонаступника, за будь-якими роз`ясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до іпотечного договору. Однак з часу його укладання, а саме з 08.02.2008 року та до часу звернення з позовом до суду позивач своєї незгоди з іпотечним договором не зазначав та не заперечував його чинність. Отже, вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на примусову реалізацію майна. Між тим, стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору від 08.02.2008 року. Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011р. №15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Частинами 2 та 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: -передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; -право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127 (далі - Порядок), передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Судом 1 інстанції встановлено, що приватному нотаріусу ДМНО Лещенко О.В. для державної реєстрації права власності на підставі Іпотечного договору №10.840.08.40.1, серія та номер: р.№973, виданий 08.02.2008р., видавник: приватний нотаріус ДМНО Кошляк Н.Е., за яким ОСОБА_1 на забезпечення вимог Іпотекодержателя, що випливають з вказаного вище кредитного договору, передав ЗАТ «Хоум Кредит Банк» квартиру по АДРЕСА_2 , були подані всі документи, необхідні для вчинення реєстраційних дій. При цьому, на предмет іпотеки було звернуто стягнення у позасудовому порядку, що добровільно було погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору від 08.02.2008 року. Враховуючи вищенаведене, суд 1 інстанції виходив з того, що при розгляді справи підстав для задоволення позовних вимог не знайдено. Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону. Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: