Постанова 4820 № 686/18161/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/18161/18 Провадження № 22-ц/4820/952/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В.,Талалай О.І. розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №686/18161/18 за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року (суддя Бондарчук В.В., повне судове рішення складено 09 березня 2020 року) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) вказувало, що 29.10.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, оформивши Заяву №б/н. від 29.10.2013 року та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначав, що ним були виконанні усі взяті на себе зобов`язання за Договором, тоді як відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями у зв`язку із чим виникла заборгованість станом на 31.05.2018 року у розмірі 116482,89 грн. з яких: 5999,87 грн. - заборгованість за кредитом та 110483,02 грн. - заборгованість за відсотками за період з 29.10.2013 року по 30.10.2017 року. Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 116482,89 грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 29.10.2013 року та судові витрати. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором від 29.10.2013 року в сумі 5999,87 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить скасувати його як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким вимоги банку в частині стягнення відсотків задоволити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем не спростовані, а судом першої інстанції не прийняті до уваги докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, зокрема розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків та пені. Апелянт вказує, що ОСОБА_1 підписуючи анкету - заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, розумів їх зміст, зобов`язувався неухильно дотримуватися їх положень та в подальшому самостійно знайомитися з їх змінами на банківському сайті www.privatbank.ua. Апелянт також вважає, що суд безпідставно не врахував висновки Верховного Суду, що викладені в постановах Верховного Суду по справах №755/2720/16-ц від 06.02.2018 року, №755/18246/15-ц від 07.03.2018 року, №441/569/17 від 21.03.2018 року, відповідно до яких відсутність підпису боржника на відповідних Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки в даному випадку фактично укладено договір приєднання і жодного підпису відповідача під Умовами та правилами, які були чинними під час укладення договору - закон не вимагає. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Встановлено, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» оскаржує зазначене рішення в частині відмови у позові. В решті рішення сторонами не оскаржується. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В силу ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні відсотків відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Так, судом першої інстанції встановлено, що факт укладення між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») і ОСОБА_1 кредитного договору від 29 жовтня 2013 року підтверджується письмовою Анкетою - заявою позичальника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаною уповноваженою банком особою та відповідачем, відповідно до якої ОСОБА_1 погоджується, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. Також відповідач засвідчив, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті Приватбанку - www.privatbank.ua) та погоджується з ними і взяв на себе зобов`язання виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку (а.с. 12). Звертаючись до суду позивач посилався на те, що відповідач користувався картковим рахунком і використовував кредитні кошти, цим самим прийняв пропозицію Банку та уклав кредитний договір, що узгоджується із ч. 2 ст. 642 ЦПК України. У зв`язку із порушеннями відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором щодо не погашення кредитної заборгованості, у Банку виникло право вимоги до останнього щодо дострокового повернення всієї суми кредиту, що станом на 31 травня 2018 року становила 116482,89 грн., з яких: 5999,87 грн. - тіло кредиту; 110483,02 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом за період з 29.10.2013 року по 30.10.2017 року. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не заперечував той факт, що він підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 29.10.2013 року (а.с. 12), на підставі якої йому було надано кредит. Однак зазначав, що ця анкета-заява не містить умов щодо розміру та підстав для нарахування процентів. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи із ОСОБА_1 заборгованість по кредиту в розмірі 5999,87 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності цієї позовної вимоги, адже позичальником не виконані зазначені зобов`язання по поверненню кредиту. Рішення суду в цій частині учасниками справи не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається. Відмовляючи у стягненні із ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для їх стягнення із відповідача і позивачем не надано належних та достовірних доказів того, що Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг і Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» і «Універсальна GOLD», на які посилається Банк, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права і ці висновки суду узгоджуються з матеріалами справи. Так, положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Як вбачається із позовної заяви Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки за користування кредитом. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці: Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» і «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 13-37) розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та саме в зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку їх нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . Банком було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі останнім саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами за період з 29.10.2013 року по 30.10.2017 року. Також, надані апелянтом довідка про надання 29.10.2013 року ОСОБА_1 кредитної картки з терміном дії до 09/17 і виписка по особовому рахунку відповідача не є достовірними та достатніми доказами на підтвердження визначеного сторонами у кредитному договорі розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами позичальником. А тому доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права (ст. ст. 207, 634, 638, 639, 642 ЦК України), процесуального права (ст. 81 ЦПК України) та те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що відповідно до анкети - заяви відповідач ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватися і підписавши анкету - заяву Банк і клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому є безпідставними. Оцінюючи доводи апеляційної скарги проте, що відповідачем не спростовані докази, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України оцінено усі докази, що надавалися учасникам справи та їх представниками і суд прийшов до вірного висновку про те, що розрахунок заборгованості, в якому зазначено суму відсотків не є належним та достатнім доказом на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та саме в зазначених розмірах (30% , 34,8%, 43,2%) і порядку їх нарахування. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано висновки, що викладені в постановах Верховного Суду по справах №755/2720/16-ц від 06.02.2018 року, №755/18246/15-ц від 07.03.2018 року, №441/569/17 від 21.03.2018 року є такими, що не заслуговують на увагу, адже Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, тому суд першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17. З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повне судове рішення складено 05 травня 2020 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай