Постанова 4824 № 367/7717/18

Справа № 367/7717/18 Головуючий 1 інстанція- Оладько С.І. Провадження № 22-ц/824/5757/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 04 травня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини,- в с т а н о в и в: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивований тим, що вона із 2007 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду м.Києва від 25 грудня 2013 року. Від даного шлюбу вони мають трьох дітей: доньок ОСОБА_3 1996 року народження, ОСОБА_4 2005 року народження та сина ОСОБА_5 2013 року народження, від якого відповідач відмовився. Відповідно до виконавчого листа № 367/1451/17, виданого 03 травня 2017 року на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області, з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму до досягнення повноліття. Вказувала, що на теперішній час як грошей, які вона заробляє, так і грошей, які вона отримує від відповідача, не вистачає для забезпечення доньки і задоволення її першочергових потреб, не говорячи вже про якісь інші витрати на розваги і т.п. Оскільки дитина росте, то відповідно пропорційно збільшується її потреба у коштах на навчання, розвиток, зокрема участь у гуртках, програмах з розвитку дітей, та дозвілля. На її утриманні знаходиться дитина-інвалід (синдром Дауна ) син ОСОБА_7 2013 року народження, який потребує постійного догляду, а тому вона не має змоги працювати повний робочий день для забезпечення потреб доньки ОСОБА_4 . Відповідач має у власності багато нерухомого майна, яке здається оренду, також відповідач подав позов про стягнення аліментів на своє утримання зі своєї 21 річної доньки ОСОБА_8 , яка ще сама навчається. Окрім того, відповідач отримує матеріальну допомогу від ВГО «Талановиті діти України» і соціальну допомогу від держави як інвалід II групи, хоча самостійно вільно рухається і достатньо швидко з великими пакунками бігає по магазинам. У зв`язку з наведеним просила збільшити розмір аліментів на її користь для утримання доньки ОСОБА_4 до розміру 3888 грн., починаючи з дня подачі позову до суду, який встановлено Ірпінським міським судом і видано виконавчий лист № 367/1451 від 03 травня 2017 року. - 2 - Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на неналежне дослідження доказів судом першої інстанції, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, та їх оцінку, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що суд проігнорував встановлений Законом від 17 травня 2017 року № 037-VІІ мінімальний розмір аліментів на дитину, який має бути не менше 50 % прожиткового мінімуму, хоча судом при стягненні аліментів їй було визначено лише 30 % прожиткового мінімуму. Аліменти вона не отримує. Суд не врахував перебування на її утриманні дитини-інваліда (синдром Дауна ) сина ОСОБА_9 2013 року народження, який потребує постійного догляду, а також наявність у відповідача нещодавно придбаного нерухомого майна, яке він здає в оренду, та отримання ним матеріальної допомоги від ВГО «Талановиті діти України» і соціальної допомоги від держави як інваліду II групи, що відповідно до вимог ст.192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів. Суд не дослідив документів про перелік майна відповідача, яке здається в оренду. Якщо ж суд вважав це недостатнім, то він мав можливість зібрати докази за власною ініціативою згідно ч.2 ст.13 ЦПК України для захисту прав дитини. Вважає, що відповідач має більші доходи ніж ті, про які він зазначає, бо несе значні витрати на це майно і податки для його утримання. Доказів щодо відсутності у нього майна та здачі його в оренду він не надав. Відповідач не виконує вимоги Закону України «Про виконавче прровадження» і пісдя відкриття виконавчого провадження не подає державному виконавцю декларацію про своє майно і доходи, приховуючи свій майновий стан. Судом порушено норми процесуального права (ст.ст.81,89 ЦПК України та невірно застосовано норми матеріального права (ст.ст.182, 192 СК України). Відповідач ОСОБА_2 в особі його представника за дорученням про надання безоплатної вторинної правової допомоги адвоката Орел Р.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність зміни визначеного судом розміру аліментів, а доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму (за п.3 ч.1 ст.176 ЦПК Україниціна позову у справах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців), і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну - 3 - скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для збільшення розміру аліментів, визначених судовим рішенням. При цьому суд виходив із недоведеності факту зміни матеріального стану відповідача після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, в тому числі недоведеністю факту здачі відповідачем нерухомого майна в оренду і отримання останнім доходу. Також, суд керувався тим, що хоча із відповідача стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, однак позивачка не надала до суду доказів про те, що отримувані аліменти є меншими ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до приписів ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них. За змістом даної норми зміна розміру аліментів у бік збільшення можлива у випадку такої зміни матеріального чи сімейного стану платника в результаті якого у нього істотно покращився матеріальний стан, наприклад значно збільшився дохід (заробіток), або він став власником певного майна, яке має значну (істотну) вартість, тощо. Судом першої інстанції встановлено, що сторони із 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду м.Києва від 25 грудня 2013 року. Сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто із відповідача на користь позивачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 2005 року народження у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На підставі даного рішення Ірпінським міським судом Київської області 03 травня 2017 року видано виконавчий лист № 367/1451/17. Постановою державного виконавця Подільського районного відділу ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві від 24 липня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 56798748 з примусового виконання даного виконавчого листа. Також судом встановлено, що відповідач не працює, є інвалідом 2 групи, отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1638 грн. У 2016-2019 роках відповідач отримував державну та соціальну допомогу, а також раз на рік отримував благодійну допомогу від ВГО «Талановиті діти України», зокрема у 2016 році отримав 1000 грн., у 2017 році - 400 грн., у 2018 році - 1000 грн., у 2019 році -750 грн. У 2018 році отримав разову допомогу від ГО «Київ-успішне місто» у розмірі 1700 грн. Будь-які докази щодо зміни матеріального стану відповідача після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів відсутні. В тому числі відсутні докази як про набуття відповідачем за вказаний період права власності на нерухоме чи інше майно, яке має істотну вартість, так і докази про здачу цього майна в оренду та отримання доходів від цього. З огляду на відсутність доказів про зміну матеріального стану відповідача, які б давали законні підстави для збільшення розміру аліментів, як і неможливість збільшення аліментів до 3888 грн. з огляду на розмір пенсії відповідача, суд першої інстанції вірно - 4 - відмовив у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував встановлений законом мінімальний розмір аліментів на дитину, який має бути не менше 50 % прожиткового мінімуму, хоча судом при стягненні аліментів позивачці було визначено лише 30 % прожиткового мінімуму необгрунтовані. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VІІІ ч.1 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Отже, зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст.192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості (правова позиція Великої Палатии Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 п.43-44). Посилання у скарзі на неотримання аліментів, стягнутих рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 квітня 2017 року, не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки не є правовою підставою, передбаченою ст.192 СК України для, збільшення розміру аліментів. Це ж стосується посилань у скарзі на невиконання відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» та неподання державному виконавцю декларації про своє майно і доходи, що на думку скаржниці може свідчити про приховування майна, які не стосуються і не пов`язані з даним спором про збільшення розміру аліментів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував перебування на утриманні скаржниці дитини-інваліда сина ОСОБА_9 2013 року народження, який потребує постійного догляду, а також наявність у відповідача нещодавно придбаного нерухомого майна, яке він здає в оренду, та отримання ним благодійної матеріальної допомоги від ВГО «Талановиті діти України» і соціальної допомоги від держави як інваліду II групи, що на думку скаржниці відповідно до вимог ст.192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Спірні правовідносини врегульовані ст.192 СК України, яка передбачає можливість зміни розміру аліментів у бік збільшення за обов`язкової сукупності наступних обставин. По-перше, відбулася зміна матеріального стану платника в результаті якого у нього покращився матеріальний стан (збільшився його дохід (заробіток) чи у його розпорядженнні залишається більша сума грошових коштів, або він став власником певного майна, яке має значну (істотну) вартість, тощо). По-друге, такі зміни у матеріальному стані платника аліментів мають бути істотними. По-третє, вказані обставини мають виникнути виключно після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів. Встановлено, що на час ухвалення рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 квітня 2017 року про стягнення аліментів малолітній ОСОБА_7 2013 року народження вже перебував на утриманні позивачки, що у свою чергу спростовує доводи скарги про дану обставину як підставу для зміни розміру аліментів. Дана обставина мала - 5 - бути врахована судом при визначенні розміру стягуваних аліментів під час ухвалення рішення від 13 квітня 2017 року. Також встановлено, що позивачкою не надано доказів придбання відповідачем нерухомого чи іншого майна, яке має істотну вартість, після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, як і не надано доказів про зміну майнового стану відповідача у вигляді збільшення його доходу після стягнення судом аліментів. Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду довідку про розмір отримуваної ним пенсії по інвалідності 1638 грн. (а.с.115). Також відповідач надав кілька довідок фіскальної служби про розмір отримуваного ним доходу за 2016-2019 роки, з яких вбачається, що дохід відповідача після стягнення з нього у квітні 2017 року аліментів не збільшився. Як вище вказувалося, окрім пенсії за вказаний період відповідач нерегулярно отримував державну соціальну матеріальну допомогу, а також раз на рік благодійну допомогу від ВГО «Талановиті діти України». Надані відповідачем докази, зокрема довідки фіскальної служби про розмір отриманого ним доходу за 2016-2019 роки, спростовують доводи позивачки про отримання відповідачем окрім пенсії та благодійної допомоги інших доходів, в тому числі від здавання в оренду нерхомого майна (а.с.99,100,116-120). Окрім того, відповідач заперечує придбання ним будь-якого нерухомого майна, посилаючись на просте співпадіння його прізвища, імені і по батькові з іншими особами, вказаними у наданій позивачкою інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому відпоідачем було надано до суду інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за параметрами пошуку не тільки за ПІБ, а за його РНОКПП, з якої вбачається, що за особою ОСОБА_2 з РНОКПП НОМЕР_1 нерухоме майно у вказаний період не реєструвалося. Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав можливість зібрати докази за власною ініціативою згідно ч.2 ст.13 ЦПК України для захисту прав дитини необгрунтовані, оскільки по-перше наявні у справі докази щодо доходів відповідача за 2016-2019 роки не свідчать По-друге, позов про збільшення розміру аліментів поданий позивачкою, яка є дієздатною і в повному обсязі наділена усіми правами сторони, в тому числі як законний представник неповнолітньої доньки наділена повноваженнями здійнювати захист її прав. А відтак мала можливість безперешкодно здійснити усі можливі процесуальні дії з метою доведення обставин, на які вона посилалася у позові, в тому числі заявити суду відповідні клопотання, чого не зробила. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обгрунтування рішення, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки та її мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. - 6 - Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: