Постанова 4804 № 219/5063/18

Єдиний унікальний номер 219/5063/18 Номер провадження 22-ц/804/1519/20 Номер провадження 22-ц/804/1519/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 травня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 лютого 2020 року (ухваленого під головуванням судді Погрібної Н.М.,повний текст рішення складено 14.02.2020 року ) у цивільній справі №219/5063/18 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 21 травня 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом. В обґрунтування посилалося на те, що згідно укладеного договору б/н від 22.06.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 05 квітня 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 26067,52грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5531,88 грн.; заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 18618,14 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 200 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);1217,50 грн.- штраф (процентна складова). Просив стягнути зазначену суму заборгованості з відповідачки. Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду від 21.06.2018 року позовні вимоги було задоволено. Ухвалою Артемівського міськрайонного суду від 15.11.2018 року заочне рішення скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку. Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 06 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк». В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідач відповідно до анкети-заяви був ознайомлений Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку та підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку на сайті Банку. Отже відсутність підпису боржника на відповідних тарифах,умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору,так як це був договір приєднання. В довідці про умови кредитування, яка підписана відповідачем, було зазначено процентну ставку за користування кредитом.Тобто сторонами були досягнуті усі істотні умови договору. Відповідач не оспорює факту наявності у нього заборгованості за тілом кредиту,тому позовні вимоги в цій частині не підлягають доказуванню. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права. Позивачем не надано суду доказів про те, що відповідачеві видавалася платіжна картка та надавався кредит у розмірах та на умовах,зазначених позивачем у позовній заяві. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 26067,52 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач взяв на себе зобов`язання повернути кредит. Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам та суперечить нормам матеріального та процесуального права. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як передбачено ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Судом першої інстанції встановлено, що 22.06.2011року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 5810 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Цього ж дня відповідачка підписала довідку про умови кредитування, в якій зазначено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,7 % на місяць (20,40 % на рік), тобто розмір процентної ставки за користування кредитом таким чином між сторонами погоджено. З довідки Банку вбачається, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору від 22.06.2011 року отримала 22.06.2011 року картку № НОМЕР_1 терміном дії до квітня 2015 року та 09.02.2015 року картку № НОМЕР_2 терміном дії до 08.2017 року(а.с.5т.2). Отримання картки позивачкою зафіксовано на фото. Із виписки із основної карти ОСОБА_1 з кредитним лімітом в 5810 грн. за період з 01.06.2011 року по 23.10.2018 року вбачається, що відповідачка використовувала картку при розрахунках в магазинах, оплаті послуг, банкоматах та частково виконувала зобов`язання по погашенню кредиту.(а.с.113-117 т.1, 13-27 т.2). Зазначене є належними та допустимими доказами отримання відповідачкою кредиту. Відповідачем кредитний договір не оспорювався в судовому порядку. В підтвердження позовних вимог Банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором,із якого вбачається, що станом на 05 квітня 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 26067,52грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5531,88 грн.;заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 18618,14 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 200 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);1217,50 грн.- штраф (процентна складова). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги надані позивачем докази в підтвердження отримання відповідачкою кредитних коштів і дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 5531,88 грн.. Позивачем в позовній заяві зазначалося, що відповідачем отримано кредит в сумі 8300 грн., однак в підтвердження зазначеної суми не надано доказів. Разом з тим згідно виписки по рахунку відповідачки вбачається, що їй було встановлено кредитний ліміт в сумі 5810 грн.. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Судом першої інстанції встановлено, що 22.06.2011року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Цього ж дня відповідачка підписала довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна», в якій зазначено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,7 % на місяць (20,40 % на рік), тобто розмір процентної ставки за користування кредитом таким чином між сторонами погоджено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції не взяв до уваги, що довідка про умови кредитування із використанням кредитної карти «Кредитка Універсальна», в якій зазначено базова процентна ставка за місяць у розмірі 1,7 % (20,40% річних) підписані особисто ОСОБА_1 .. Таким чином відповідач була ознайомлена із розміром процентної ставки та погодилася із ним, що спростовує висновки суду першої інстанції. Тому умови кредитування із використанням кредитної карти «Кредитка Універсальна» розцінюються як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 22.06.2011 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому є підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором. Визначаючи період, за який банк має право заявляти вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного. Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка 05.05.2016 року поповнила картковий рахунок в сумі 750 грн.. Банк просить стягнути заборгованість по процентах за користування кредитом станом на 05 квітня 2018 року в сумі 18618,14 грн.. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Строк дії картки за договором кредиту відповідно до наданої Банком довідки встановлено до 08.2017 року. Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду №14-10цс18. Отже банк мав право на нарахування відсотків за користування кредитом лише до 31 серпня 2017 року, тобто у межах погодженого сторонами строку кредитування, в межах строку дії кредитної картки, що ним визнається. Подальше нарахування процентів є безпідставним. Таким чином, позивач мав право вимагати повернення процентів за користування кредитом за період з 22.07.2011 року по 31 серпня 2017 року. Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. До суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся 08 травня 2018 року, тобто в межах строку позовної давності. Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,7% на місяць (20,40% річних ) між сторонами погоджено, про що свідчить підписана відповідачем довідка про умови кредитування. Заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов`язань у підвищеному розмірі. Із розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що проценти на поточну заборгованість нараховані за період з 22.07.2011 року по 01.09.2014 року у розмірі 20,40%, що обумовлено договором між сторонами та не перевищує обумовлений відсоток. З 02 вересня 2014 року по 28.03.2015 року ставка зросла до 32,40%, а з 01.04.2015 року процентна ставка зросла до 42,00%, що є більше від обумовленої договором процентної ставки. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 32,40% та 42,00% річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України. Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем з 02 вересня 2014 року по 28.03.2015 року до 32,40%, а з 01.04.2015 року- до 42,00% на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином. Оскільки доказів правомірності застосування процентної ставки у розмірі 32,40% та 42,00% не надано, то розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом повинен проводитися, виходячи із обумовленої договором ставки 20,40%. За таких обставин, розрахунок процентів за користування кредитом повинен визначатися з розміру заборгованості за процентами, виходячи із узгодженої сторонами базової процентної ставки не більше 20,40% річних з 22.07.2011 року по 31 серпня 2017 року. Заборгованість за процентами за період з 22.07.2011року по 01.09.2014 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила - 227,17 грн. Відповідно до наданого банком розрахунку, кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 22.07.2011 року по 31 серпня 2017 року становить 1095 днів. Заборгованість за тілом кредиту на 01 вересня 2014 року складала 6286,31 грн. Отже розмір заборгованості за процентами за період з 22.07.2011 року по 31 серпня 2017 року складає: 4127,83 грн., виходячи із розрахунку 227,17 грн. (сума процентів, нарахованих банком на 01 вересня 2014 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) + 3900,66 грн (6286,31 х20,40:100:360х1095). Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином, а таким чином і вимоги щодо стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом в розмірі 18618,14 грн., тобто поза межами строку дії договору, є безпідставними. Отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості по процентах за користування кредитом та ухваленню нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 4127,83 грн., яка існувала на день закінчення строку дії кредитного договору, який відповідав строку дії картки(31 серпня 2017 року). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за пенею та штрафами, суд першої інстанції виходив із того, що нарахування цих сум суперечить вимогам ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де зазначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Між тим, суд не звернув уваги на те, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені,штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту стягнути складові його повної варості, зокрема заборгованість за пенею та штрафами за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обгрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування пені та штрафів за кредитним договором. За таких обставин позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню саме з вище викладених підстав. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, і зокрема про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 5531,88 грн. та заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 4127,83 грн.. Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, тому розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1632,50 грн. (розмір заявлених вимог - 26067,52 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 9659,71 грн ( 37,06 %). Відповідно до частини 3 статті 369 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 26067,52 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 368,369, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду від 06 лютого 2020 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 5531,88 грн. та заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 22.07.2011 року по 31 серпня 2017 року в розмірі 4127,83 грн. , а всього 9659,71 грн. (дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять гривень 71 коп.) В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 1632,50 грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: