Постанова 4854 № 540/1056/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1056/19 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Скрипченка В.О., Танасогло Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року (м. Херсон, дата складання повного тексту рішення - 26.07.2019р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: 24.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі, в якому просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу у сумі 49 090,12 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 16.08.2004р. працював на посаді 1-го заступника начальника Генічеської МДПІ у Херсонській області. 14.08.2006р. наказом ДПА у Херсонській області №233-о його було звільнено з вказаної посади, але 29.10.2009р. наказом №404-О він був поновлений на займаній посаді з 30.10.2009 року. Однак, 03.11.2009р. він був знову звільнений з посади, проте, як зазначає позивач, в період з 14.08.2006р. по 30.10.2009р., йому безпідставно не була виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 49090,12 грн. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 13.08.2019 року подав апеляційну скаргу (на 2-х арк.), в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, в зв`язку із чим, просив скасувати спірне рішення суду 1-ї інстанції від 26.07.2019р. та ухвалити нове, яким задовольнити усі його позовні вимоги. 19.08.2019 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019р. відрито апеляційне провадження по даній справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2019р. справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини справи. 16.08.2004 року наказом ДПА у Херсонській області №327-о ОСОБА_1 з 17.08.2004 року був прийнятий на посаду 1-го заступника начальника Генічеської МДПІ. 14.08.2006 року наказом ДПА у Херсонській області №233-о ОСОБА_1 звільнено з посади 1-го заступника начальника Генічеської МДПІ згідно із п.1 ст.40 КЗпП України (т.б. у зв`язку з реорганізацією). Проте, постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 18.12.2006р. (по справі №2-а-154-2006), залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 28.02.2007р., вказаний вище наказ ДПА у Херсонській області від 14.08.2006р. №233-о було визнано протиправним і скасовано. Зобов`язано ДПА у Херсонській області поновити ОСОБА_1 на посаді 1-го заступника начальника ДПІ у Генічеському районі Херсонської області та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 065,56 грн. та 2500 грн. у рахунок компенсації за моральну шкоду. Далі, ДПА у Херсонській області, на виконання постанови Генічеського районного суду Херсонської області від 18.12.2006р. (у справі №2-а-154-2006), своїм наказом від 05.03.2007р. №76-о скасувала свій попередній наказ від 14.08.2006р. №233-о та поновила ОСОБА_1 на посаді 1-го заступника начальника ДПІ у Генічеському районі Херсонської області. Крім того, відповідач також виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4065,56 грн. та 2500 моральної шкоди (т.б. всього 6565,56 грн.). В подальшому, рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 07.06.2007р. (у справі №2-а-52/2007) зобов`язано ДПА у Херсонській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання постанови суду про поновлення на роботі за період з 19.12.2006р. по 04.03.2007р. в розмірі 2 566,58 грн. (обов`язкові податки та страхові внески віднесено на рахунок відповідача). Однак, постановою ВАС України від 30.06.2009р. було частково задоволено касаційну скаргу ДПА у Херсонській області, скасовано ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 28.02.2007р. та змінено постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 18.12.2006р. Поновлено ОСОБА_1 на посаді 1-го заступника начальника Генічеської МДПІ Херсонської області. У іншій частині постанову суду залишено без змін. Далі, наказом ДПА у Херсонській області від 29.10.2009р., на виконання рішення ВАС України від 30.06.2009р., ОСОБА_1 звільнено з посади 1-го заступника начальника ДПІ у Генічеському районі Херсонської області та з 30.10.2009р. - поновлено на посаді 1-го заступника начальника Генічеської МДПІ у Генічеському районі Херсонської області. 03.11.2009 року наказом ДПА у Херсонській області №409-о, ОСОБА_1 , в порядку переведення було призначено на посаду 1-го заступника начальника ДПІ у Генічеському районі, звільнивши з посади 1-го заступника начальника Генічеської МДПІ. В подальшому, 27.11.2009 року ДПА у Херсонській області своїм наказом №452-о звільнила ОСОБА_1 з посади 1-го заступника начальника ДПІ у Генічеському районі з 14.12.2009р., на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Позивач стверджує, що в період з 14.08.2006 року по 30.10.2009 року не отримував заробітної плати, а тому, відповідно, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 49 090,12 грн. (т.б. 60,68 грн. х 809 роб.день). Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог та, відповідно, з відсутності неправомірних дій та бездіяльності відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. А як слідує зі ст.43 Конституції України, держава гарантує кожному громадянину України право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до приписів ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. А згідно з вимогами ст.98 КЗпП України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Як визначено ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше 2-х разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Як передбачено ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже зазначалося вище, в період з 14.08.2006 року по 18.12.2006 року рішенням Генічеського районного суду від 18.12.2006р. у справі №2-а-154-2006 позивачу було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4065,56 грн. В подальшому , як свідчать матеріали справи, рішенням Генічеського районного суду від 07.06.2007р. у справі №2-а-52/2007 року, на користь ОСОБА_1 з відповідача, за затримку виконання попереднього рішення суду, ще було стягнуто середній заробіток за період з 19.12.2006р. по 04.03.2007р. у розмірі 2566,58 грн. Також слід звернути увагу й на надані відповідачем до суду 1-ї інстанції «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за період з 05.03.2007р. по 31.12.2007р., витяги ДПІ у Генічеському районі з відомостей нарахування та виплати заробітної плати у період з січня 2008р. по грудень 2008р., а також «Індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 » за період з 01.01.2009р. по 14.12.2009р., зі змісту яких вбачається, що за спірний період позивач ОСОБА_1 , працюючи на посаді 1-го заступника начальника ДПІ у Генічеському районі, отримував заробітну плату (страхувальник - ДПІ у Генічеському районі). Окрім того, факт того, що позивач у спірний період - з 05.03.2007 року по 30.10.2009 року щомісяця отримував заробітну плату, з якої здійснювались відрахування до пенсійного фонду, також підтверджується і наявною у справі довідкою Пенсійного Фонду України форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 ». Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Разом з тим, позивач, в порушення вимог ч.1 ст.77 КАС України, не надав судам 1-ї та 2-ї інстанцій жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про невиплату йому відповідачем заробітної плати у період часу з 14.08.2006р. по 30.10.2009р. Натомість відповідач, в свою чергу, довів належними доказами факт нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 14.08.2006р. по 30.10.2009р. Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . До того ж, ще раз слід зазначити про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що в свою чергу, вданому випадку і було зроблено представником відповідача. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки є недоведеними, ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 308,310,315,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 04.05.2020р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: В.О. Скрипченко Т.М. Танасогло