Постанова 4811 № 462/6063/19

Справа № 462/6063/19 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я. Провадження № 22-ц/811/1019/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів -Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 лютого 2020 року, постановлене в складі головуючого судді Микитина В.Я., у справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків у порядку регресу, - в с т а н о в и л а: Позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування збитків у порядку регресу та просив стягнути на свою користь з відповідача завдані збитки у порядку регресу у розмірі 57 717 грн. 39 коп., судові витрати покласти на відповідача. Позов обґрунтовано тим, що 28.11.2016 року між ПАТ «Страхова компанія «ВУСО»» та гр. ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1638240-02-10-01, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки AUDI А-4 д.н.з. НОМЕР_1 . 03.04.2017 року у м. Львів по вул. Стрийська, 294 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі вищевказаного транспортного засобу під керуванням гр. ОСОБА_4 та транспортного засобу марки RENAULT LAGUNA н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача. Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 04.05.2017 року відповідача визнано винним у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди та накладено на нього відповідне адміністративне стягнення. Позивач зазначає, що ПАТ «Страхова компанія «ВУСО»» виконала свої зобов`язання за укладеним договором та виплатила страхувальникові ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту застрахованого ним автомобіля у загальному розмірі 57 717 грн. 39 коп. Натомість цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована у встановленому порядку, у зв`язку з чим він, як винна особа, повинен відшкодувати виплачену страховиком суму. У свою чергу, 11.07.2019 року між ПАТ «Страхова компанія «ВУСО»» та позивачем було укладено договір № 11/07/2019 про відступлення права вимоги, за умовами котрого позивач набув право вимоги у порядку регресу збитків, завданих, у тому числі, й за вищевказаним договором страхування. З метою отримання відшкодованого замість відповідача розміру збитків, позивач як новий кредитор, звернувся до останнього із вимогою про відшкодування збитків у порядку регресу, однак така вимога була відповідачем проігнорована. З огляду на вказане, позивач, посилаючись на положення ст. ст. 11, 22, 512, 514, 993, 1166, 1187, 1191-1192, 1194 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», за захистом своїх прав змушений був звернутися до суду з даним позовом. Заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування завданих збитків у порядку регресу - відмовлено. Рішення суду оскаржив представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. 11, 22, 514, 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування», а також з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 89, 263, 264 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору. Окрім того, судом першої інстанції було застосовано норми ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що не підлягали застосуванню. Зазначає, що предметом даного позову було стягнення з відповідача в порядку зворотної вимоги (регресу) збитків, завданих у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мало місце 03.04.2017 року. Відповідне право вимоги апелянту було відступлено ПрАТ «СК «Вусо» на підставі Договору № 11/07/2019 про відступлення права вимоги від 11.07.2019 року. Суд першої інстанції, на думку апелянта, дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги до ОСОБА_3 є передчасними, оскільки потерпілий був позбавлений права звертатися до МТСБУ за відшкодуванням збитків, так як його вимоги були покриті страховим відшкодуванням за Договором добровільного страхування майна. Також вказує на те, що позивачем було вірно кваліфіковано спірні правовідносини як «регрес», а не як «суброгація», а відтак і вірно визначено правові норми, що регулюють спірні правовідносини. Однак, суд першої інстанції, не встановивши дійсних обставин спору, які мають суттєве значення для його правильного вирішення, зокрема не встановивши в якому обсязі та на яких умовах до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги, прийшов до неправильного висновку про невірну правову кваліфікацію спірних правовідносин та відмову у задоволенні позову. Просить рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 лютого 2020 року скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 57 717 грн. 39 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Згідно з розпорядженнями голови Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року №05.25/2020 та 31 березня 2020 року №05.25/2020, на підставі рішення зборів суддів Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вирішено тимчасово, з 19 березня до 24 квітня 2020 року, не розглядати справи у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинити їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Однак, зазначені обмеження не стосуються, зокрема, цивільних справ, які призначені до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, а також у разі подання заяв учасниками про розгляд справи у їх відсутність. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 28 листопада 2016 року між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_4 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 1638240-02-10-01, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням ТЗ марки «AUDI А4» д.р.н. НОМЕР_3 . 03 квітня 2017 року по вул. Стрийській, 294 у м. Львові відбулася ДТП, за участю застрахованого транспортного засобу та транспортного засобу марки «RENAULT LAGUNA» н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно постанови Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/1616/17 від 04 травня 2017 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. Страховик (ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО») сплатив страхове відшкодування ОСОБА_4 (страхувальнику) на підставі страхового акту №3472-02 від 03 травня 2017 року у розмірі 57 717 грн. 39 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №9114 та 9115 від 04 травня 2017 року. 11 липня 2019 року між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО»» та позивачем було укладено договір № 11/07/2019 про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач набув право вимоги у порядку регресу збитків, завданих у тому числі й за вищевказаним договором добровільного страхування наземного транспорту № 1638240-02-10-01 від 28 листопада 2016 року. Цивільно-правова відповідальність відповідача, як володільця транспортного засобу марки «RENAULT LAGUNA» н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальнику, ні в країні реєстрації ТЗ, ні в Україні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явлений позов до ОСОБА_3 , як заподіювача шкоди, є передчасними, оскільки позивач не звертався до Моторного (транспортного) страхового бюро України та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування (регламентної виплати), а відразу пред`явив вимогу до відповідача. Крім того, має місце помилкова кваліфікація позивачем права своєї вимоги як регресу, що може свідчити про невірність підстав цього позову. Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується лише частково з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов`язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов`язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18)). Тому в цій частині висновок суду першої інстанції щодо правової кваліфікації спірних правовідносин як суброгації, а не регресу, як про це зазначає у позові позивач, є вірним. В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що невірна кваліфікація позивачем правової підстави звернення до суду, як регрес, не змінює дійсних відносин сторін у справі, які слід кваліфікувати, як суброгація. За змістом статті 1194 ЦК України в системному зв`язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2878цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду, станом на даний час не відступала. При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18). Згідно з пунктом 39.1 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що МТСБУ має ряд важливих завдань, до яких належить, у тому числі, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим законом. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначає умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів. Згідно з підпунктом 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому, крім інших, створено фонд захисту потерпілих у ДТП (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим законом. Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим законом. При цьому МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування (пункт 41.3 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Таким чином, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування. Аналогічне правило викладено в пунктах 3.6, 3.7 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у ДТП (затверджено протоколом Координаційної ради МТСБУ від 06 грудня 2012 року № 31/2012), за змістом якого МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих компенсує витрати страховика за договором майнового страхування в межах здійсненого ним страхового відшкодування виключно у разі настання ДТП з вини осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та у разі, коли відповідальною за шкоду, спричинену внаслідок ДТП, є особа, відповідальність якої застрахована за договором ОСЦПВ іншим страховиком-членом МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований. При відсутності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у винуватця дорожньо-транспортної пригоди страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов`язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Сам такий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 554/5837/15-ц (провадження № 61-14070св18). У справі, яка розглядається, судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія (винуватця дорожньо-транспортної пригоди) на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, і в матеріалах справи відсутні докази, що сам водій належить до пільгової категорії осіб, визначених пунктом 13.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Також у справі встановлено, що за договором добровільного страхування, що є іншим видом страхування, потерпілий отримав страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля від ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», а позивач набув право вимоги на підставі відповідного договору від 11 липня 2019 року № 11/07/2019, який в силу положень статті 204 ЦК України є дійсним (правомірним). Отже, позивач не мав підстав для звернення до МТСБУ із вказаним позовом, і вірно пред`явив такий безпосередньо до винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Тобто, діяв відповідно до закону, адже саме ОСОБА_3 є належним відповідачем за пред`явленим позовом, і ним не подано відзив на позовну заяву. При цьому, колегія суддів враховує, що розрахунок виплаченого потерпілому страхового відшкодування, учасниками справи не оспорюється. У зв`язку із цим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. А відтак, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, тому таке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову по стягнення майнової шкоди . Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч. 1, п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що у зв`язку із задоволенням позову, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сплачений судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в сумі 768 грн. 40 коп., а також за подання апеляційної скарги в сумі 1 152 грн. 60 коп. Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що у їх стягненні слід відмовити, виходячи з такого. Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. При цьому, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копії договору про надання правової допомоги № 30/0119 від 30 січня 2019 року, укладеного між позивачем та адвокатом Самойленком П.М., додаткової угоди № 153 до цього договору від 05 вересня 2019 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) до цього договору від 06 серпня 2019 року та платіжного доручення № Р24А662373747А48844 від 06 вересня 2019 року на суму 8 000 грн. 00 коп. Відповідно до пункту 4.1. договору детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, пов`язаних із виконання даного договору, погоджується за взаємною згодою сторін та оформлюється додатковою угодою (угодами) до цього договору. Згідно із преамбулою додаткової угоди № 153 від 05 вересня 2019 року, яка як убачається з дати її укладення, укладена місяцем пізніше після підписання акта здачі-прийняття, така стосується винної особи ОСОБА_5 , в той час, як відповідачем та винною особою є ОСОБА_3 . Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, витрати, пов`язані з наданням позивачу професійної правничої допомоги є не пов`язаними із розглядом даної справи, і такі не є документально підтверджені. Тому у їх стягненні слід відмовити. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 30 квітня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. 2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 лютого 2020 року, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) збитки у вигляді сплаченого страхового відшкодування у розмірі 57 717 грн. 39 коп. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в сумі 768 грн. 40 коп. та за подання апеляційної скарги в сумі 1 152 грн. 60 коп. У стягненні з ОСОБА_3 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 00 коп. - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 30 квітня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.