Постанова КЦС ВС № 463/2372/16-ц

Постанова Іменем України 23 квітня 2020 року м. Київ справа №463/2372/16-ц провадження № 61-1542св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів Струс Л.Б., Левика Я.А., Шандри М.М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за законом. В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що на праві власності їй належала квартира АДРЕСА_1 . 29 вересня 2004 року вона з братом пішли до нотаріуса, де згідно слів брата та як позивач розуміла між нею та братом було укладено договір довічного утримання. Оскільки вона цілковито довіряла братові, в суть договору, який укладався вона не вникала та підписала його не читаючи, оскільки брат пояснив їй, що буде піклуватись про неї, надавати матеріальну допомогу та допомогу по господарству. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, на похоронах якого вона дізналась від його сина ОСОБА_2 про наявність спірного договору дарування та те, що він має намір успадкувати після батька належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вказувала, що укладаючи спірний договір дарування квартири вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки помилялась щодо природи даного правочину, так як є особою похилого віку та на момент укладення договору потребувала сторонньої допомоги та іншого житла в неї немає. Оскільки вказаний договір дарування квартири від 24 вересня 2004 року був укладений під впливом помилки, її покійний брат ОСОБА_4 незаконно набув права власності на спірну квартиру, відтак дана квартира незаконно успадкована відповідачем. З врахуванням наведеного позивач просила суд: - визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24.09.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №1132; - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за № 1048, видане 16.03.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В. Короткий зміст судових рішень Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2018 року позов задоволенло повністю. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24.09.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №1132 Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1048, видане 16.03.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач будучи особою похилого віку, потребуючи стороннього догляду, який як ствердили в судовому засіданні свідки фактично надавав позивачці її покійний брат ОСОБА_4 , зокрема купував ліки, продукти харчування, провів ремонт у квартирі, возив останню до лікарів, уклала оспорюваний договір дарування квартири внаслідок неправильного сприйняття обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивачки під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Відповідно і свідоцтво про право на спадщину за законом слід визнати недійсним , оскільки батьком відповідача ОСОБА_3 було незаконно набуто у власність спірну квартиру АДРЕСА_1 , а саме внаслідок помилки позивачки, тому вказана квартира не могла на законних підставах бути успадкованою відповідачем. Постановою Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 рокурішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2018 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи повністю рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачкою ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, зокрема що на момент укладення спірного правочину вона потребувала сторонньої допомоги, хворіла. Також судом було прийнято до уваги те, що позивач знялась з реєстрації спірної квартири та переїхала проживати у іншу область де проживала до моменту звернення до суду. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Личаківського районного суду м. Львова цивільну справу № 463/2372/16-ц У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги Скаржник просив суд оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку встановленим обставинам у справі та дійшов помилкового висновку про відсутність неправильного сприйняття позивачем фактичних умов спірного договору. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивач немає у власності іншого нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції прийняв докази від відповідача, подані з порушенням встановленого ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Судом апеляційної інстанції в порушення вимог закону до справи було залучено представників відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не є адвокатами. Доводи інших учасників справи Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції було прийнято до уваги всі обставини та надані на їх підтвердження докази, зокрема те, що позивач після укладення спірного договору знялась з реєстрації спірної квартири, проживала у іншій області, а ОСОБА_3 позивача не доглядав та не утримував. Доводи касаційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належала квартира за адресою АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 02 вересня 2004 року (т.1 а.с.6), а іншого житла в неї немає. 24 вересня 2004 року ОСОБА_1 , як дарувальником та ОСОБА_3 , як обдаровуваним було укладено договір дарування квартири,посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. Згідно положень даного договору дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв у дарунок квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.8). 21 жовтня 2004 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на подаровану квартиру (т.1 а.с.9) . ОСОБА_3 зареєстрував своє місце проживання за адресою спірної квартири, в якій проживав до дня смерті до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач не перебувала на утриманні обдарованого покійного брата ОСОБА_3 , як до, так і після укладення оспорюваного правочину. На час укладення договору дарування позивач не потребувала догляду за станом здоров`я. На момент укладення договору позивач досягла пенсійного віку. ОСОБА_1 знялася з реєстрації проживання зі спірної квартири та переїхала до с. Рудники Підгаєцького району Тернопільської області, де була зареєстрована з 18 січня 2005 року та проживала по день звернення до суду (т.2, а.с.137). ОСОБА_1 перебувала на обслуговуванні Територіального центру соціального обслуговування Підгаєцького району вдома з 12 серпня 2010 року по день звернення до суду та отримувала соціальну послугу по веденню домашнього господарства (т.2, а.с.139).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Скасовуючи повністю рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачкою ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, зокрема що на момент укладення спірного правочину вона потребувала сторонньої допомоги, хворіла. Також судом було прийнято до уваги те, що позивач знялась з реєстрації зі спірної квартири та переїхала проживати у іншу область де проживала до моменту звернення до суду та на утриманні у ОСОБА_3 не перебувала. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки визначені у статті 229 ЦК України: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку: неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, стан його здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише в разі встановлення цих обставин норми ч.1 ст.229 та ст. ст.203 і 717 ЦК в сукупності вважаються правильно застосованими. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 335/8252/15-ц. Як на підставу позову про визнання договору дарування недійсним позивач послалася на те, що вона помилилася щодо правової природи спірного договору, що договір дарування не відповідає її внутрішній волі. Судами встановлено, що 24 вересня 2004 року ОСОБА_1 , як дарувальником та ОСОБА_7 , як обдаровуваним було укладено договір дарування квартири,посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. Згідно положень даного договору дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв у дарунок квартиру АДРЕСА_1 . З письмових пояснень нотаріуса, яка посвідчувала оспорюваний договір дарування, судом було встановлено, що перед посвідченням будь-якого договору дарування дарувальнику надається консультація про можливі варіанти переходу права власності на об`єкт нерухомості до обдарованого, зокрема, але не виключно: договір дарування, договір довічного утримання, спадковий договір, заповіт тощо, дарувальника було попереджено про вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків договору дарування та про те, що укладення договору дарування передбачає перехід права власності на квартиру до обдарованого в день нотаріального посвідчення договору дарування й не пов`язане з виконанням обдарованим будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому, не мав характеру фіктивного та удаваного правочину. Волевиявлення сторін було вільним і відповідало реальній домовленості та дійсним намірам. Зміст правочину був повідомлений нотаріусом, усі правовстановлюючі документи нотаріусом були перевірені при його укладенні. Пункт 5 договору чітко підтверджує відсутність характеру фіктивності чи удаваності, відповідність інтересам сторін та реальній їх волі. На виконання ст.44 закону «Про нотаріат», до моменту підписання вказаного договору дарування нотаріус установила дійсність намірів сторін укласти саме договір дарування квартири, а не договір довічного утримання, роз`яснено вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків договору, встановлено відсутність у сторін заперечень щодо умов договору. 21 жовтня 2004 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на подаровану квартиру (т.1 а.с.9) . ОСОБА_3 зареєстрував своє місце проживання за адресою спірної квартири, в якій проживав до дня смерті до ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 знялася з реєстрації проживання зі спірної квартири та переїхала до с. Рудники Підгаєцького району Тернопільської області, де була зареєстрована з 18 січня 2005 року та проживала по день звернення до суду. Вказане свідчить про фактичне передання нерухомого майна предмету договору обдарованому ОСОБА_3 . На момент укладення договору позивач була пенсійного віку. Однак, ОСОБА_1 перебувала на обслуговуванні Територіального центру соціального обслуговування Підгаєцького району вдома з 12 серпня 2010 року по день звернення до суду та отримувала соціальну послугу по веденню домашнього господарства. Доказів того, що на час укладання договору в 2004 році стан здоров`я позивача погіршився й вона стала потребувати сторонньої допомоги або в її житті сталася подія, обставини які змусили укласти договір, матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що позивач не перебувала на утриманні у покійного брата ОСОБА_3 , як до, так і після укладення оспорюваного правочину, оскільки вона проживала окремо, отримувала пенсію та соціальну допомогу по веденню домашнього господарства. Окрім того позивач передала відповідачу спірну квартиру, що підтверджується послідовністю її дій - зняття з реєстрації за адресою спірної квартири та її переїзд і реєстрації за іншим місцем проживання. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що надані учасниками справи докази спростовують посилання позивача на помилку щодо правового характеру спірного правочину і його наслідків для сторін, в результаті чого у задоволенні позову відмовив за недоведеністю. Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку встановленим обставинам у справі та дійшов помилкового висновку про відсутність неправильного сприйняття позивачем фактичних умов спірного договору не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ч.1 ст. 400 ЦПК України. Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивач не має у власності іншого нерухомого майна не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність частини складових, які в сукупності свідчать про наявність помилки при укладенні спірного правочину. Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції прийняв докази від відповідача, подані з порушенням встановленого ч. 3 ст. 367 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки вказане процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення по справі. Доводи касаційної скарги відносно того, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог закону до справи було залучено представників відповідача - ОСОБА_5. та ОСОБА_6., які не є адвокатами не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу подану ОСОБА_2 , а допуск до участі у справі представників відповідача, які не є адвокатами не є підставою для скасування законного та обґрунтованого по суті судового рішення. Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції вцілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: А.А. Калараш В.М. Сімоненко С. П. Штелик